Ухвала суду № 32557498, 22.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2013 р. м. Київ К-51158/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Мусаханов В.З.від відповідачане з'явився прокурорКлюге Л.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля»на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009у справі № 2-а-1067/08 (22-а28218/08)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля»доДержавної податкової інспекції у Бобровицькому районі Чернігівської областіза участюПрокуратури Чернігівської області провизнання недійсним податкового повідомлення рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000242330/0 від 11.04.2008 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 226804,00 грн. та зобов'язання сплатити штрафні (фінансові) санкції в розмірі 113402,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.06.2008 позов задоволено, скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 у даній справі постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.06.2008 скасована та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв його з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 31.03.2008 відповідачем проведена перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007;

- за результатами перевірки відповідачем складено акт №267/23/30866306 від 31.03.2008, за висновками якого встановлено заниження позивачем податкового зобов'язання, що належить до сплати, на 226 804,00 грн. (в тому числі: в липні 2007 року на суму 1 050,00 грн., в серпні 2007 року - на 1 410,00 грн., у вересні 2007 року - на 49 816,00 грн., у жовтні 2007 року - на 234,00 грн., у листопаді 2007 року - на 153 431,00 грн., у грудні 2007 року - на 20 863,00 грн.) у зв'язку з порушенням позивачем порядку ведення податкового обліку, зокрема, в частині порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №271 від 26.02.1999р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №374 від 23.04.2001);

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000242330/0 від 11.04.2008 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 226 804,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 113 402,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що пунктом 11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» врегульовано господарські операції з реалізації продукції, що оподатковується податком на додану вартість за ставкою 20 % (що і міститься у заголовку (шапці) скороченої форми податкової декларації з податку на додану вартість, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України за №499 від 23.10.1998 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10.11.1998 за №715/3155), тобто, для переробних і сільськогосподарських підприємств, які самі переробляють м'ясо-молочну продукцію, а не продають її переробникам, а тому позивач, як продавець м'яса в живій вазі переробним підприємствам, зобов'язаний керуватися пп.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», нараховуючи податок за нульовою ставкою, та п.7.7 ст.7 названого Закону України, який встановлює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету відповідних сум податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, дійшов висновку про необхідність відображення позивачем операцій з поставки молока та м'яса в живій вазі на переробні підприємства за нульовою ставкою та податковий кредит, пов'язаний з придбанням ТМЦ для виробництва зазначених товарів, у спецдекларації №1 (відповідно до п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2008 року сума ПДВ, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, встановлено спеціальні режими оподаткування (спрямування та використання сум ПДВ) для операцій, здійснюваних:

1) переробними підприємствами усіх форм власності з реалізації ними молоко- та м'ясопродуктів, виготовлених із молока та м'яса в живій вазі, поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками (абзац перший п.11.21 ст.11 названого Закону);

2) сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах (абзац другий цього ж пункту).

Встановлений у абз.2 п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» режим оподаткування передбачає залишення нарахованих на ціну реалізованої продукції сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету, у розпорядженні сільськогосподарських підприємств для підтримки власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

За змістом наведеної норми умовами для застосування встановленого нею податкового режиму є виникнення у платника ПДВ за наслідками здійснених господарських операцій зобов'язання зі сплати до бюджету певних сум податку та можливість подальшого фактичного використання таких коштів для визначених законодавством цілей.

При здійсненні операцій з реалізації молока та м'яса в живій вазі переробним підприємствам відповідно до пп.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» із нарахуванням ПДВ за нульовою ставкою у платника податку фактично не виникає обов'язок зі сплати до бюджету грошових коштів, які могли б ним акумулюватись і використовуватись у порядку, визначеному Порядком нарахування коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є сільськогосподарським підприємством та є реалізатором молока та м'яса в живій вазі переробним підприємствам.

З огляду на викладене, спеціальний режим оподаткування, передбачений абз.2 п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та встановлене у п.12 Порядку нарахування коштів правило щодо складання окремої податкової декларації поширюється на операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м'ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах, які оподатковуються ПДВ за ставкою 20 %, і не охоплює операції, здійснювані відповідно до пп.6.2.6 п.6.2 ст.6 названого Закону за нульовою ставкою ПДВ.

Встановлення законодавцем з 1997 року нульової ставки ПДВ для операцій з поставки молока та м'яса в живій вазі переробним підприємствам (пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість») із одночасним доповненням статті 11 України «Про податок на додану вартість» пунктом 11.21, який передбачав виплату останніми сільськогосподарським виробниками тваринницької продукції дотацій, було заходом підтримки товаровиробників, які здійснюють такі операції.

Виплата зазначених дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, які поставляють молоко та м'ясо в живій вазі за нульовою ставкою ПДВ, не є бюджетним відшкодуванням ПДВ, сплаченого цими товаровиробниками постачальникам товарів (послуг), що використані для цілей таких поставок, і не позбавляє такого платника права на віднесення зазначених сум податку до податкового кредиту податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки із державним бюджетом.

З огляду на вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи щодо незаконності донарахування позивачу оспорюваної суми податкового зобов'язання, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як скасовану помилково.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 скасувати, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.06.2008 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний