Ухвала суду № 32557470, 18.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" липня 2013 р. м. Київ К/9991/2187/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Вербицька О.В.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Нью Системс АМ" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010

у справі № 2а-4536/08/2070

за позовом Авіаційне комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Харків"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

за участю: Прокуратури Комінтернівського району м. Харкова

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Авіаційне комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Харків" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю „Нью Системс АМ") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнати недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000121600/0 від 13.03.2008.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2009 позовні вимоги задоволено, визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000121600/0 від 13.03.2008.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2009 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності. Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача з питання достовірності нарахування відшкодування податку на додану вартість з бюджету на розрахунковий рахунок за період лютий, березень, квітень 2007 року та складено акт №709/16-010/25469821 від 06.03.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000121600/0 від 13.03.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 401756 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", відсутня надмірна сплата податку на додану вартість до бюджету.

Матеріалами зустрічних перевірок за січень-квітень 2007 року підприємств-постачальників палива для Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків" - ТОВ „Елон", ПП „Агрофірма-Сіпайло", ТОВ „Дардан 1", на підставі яких встановлено, що здійснити перевірки до виробника пального з метою визначення факту надмірної сплати до бюджету підприємствами податку на додану вартість неможливо, транспортування палива не підтверджено, підприємства-постачальники пального ПП „Агрофірма-Сіпайло", ТОВ „Дардан 1" не сплачували до державного бюджету України податок на додану вартість з продажу даного товару.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що підприємства постачальники пального ПП „Агрофірма-Сіпайло", ТОВ „Дардан 1" не сплачували до державного бюджету України податок на додану вартість з продажу даного товару, транспортування палива в ході перевірки цих підприємств не підтверджено.

Таким чином, позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Окрім того, позивач не надав належних доказів щодо угоди між ним та ТОВ „Елон" по купівлі-продажу нафтопродуктів були укладені з метою одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, а не лише про людське око та з метою отримання податкової вигоди.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ „Елон" є постачальником позивача.

У лютому-квітні 2007 року позивач здійснив оплату поставлених ТОВ "Елон" нафтопродуктів за договором №21-12/2006/Н від 21.12.2006, що підтверджується податковими накладними та платіжними дорученнями.

Постачальником позивача були виписані податкові накладні.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні відповідають вимогам пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість").

Отже, Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат.

Судом першої інстанції досліджено видаткові накладні, залізничні накладні, „Карточка обліку матеріалів".

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

У справі, що переглядається є факти яки підтверджують реальність виконання спірних операцій.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Нью Системс АМ" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 у справі № 2а-4536/08/2070 слід задовольнити, постанову суду апеляції інстанції скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2009 залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Нью Системс АМ" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 у справі № 2а-4536/08/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2009 у справі № 2а-4536/08/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.В. Вербицька