Ухвала суду № 32556610, 16.07.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2013 р.Справа № 815/325/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріКапустинська А.М.

за участю сторін: ПозивачОСОБА_1ПерекладачОСОБА_6 (паспорт) Представник позивачаОСОБА_7 (адвокат, ордер)ДМСУВащіліна Н.С. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Міграційної Служби України про визнання рішення від 03.12.2012 року № 668-12 не чинним з моменту його прийняття, зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Державної Міграційної Служби України про визнання рішення від 03.12.2012 року № 668-12 не чинним з моменту його прийняття, зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та постановити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю - курд, віросповідання - іслам (а.с.51).

До України позивач потрапив легально 31.01.2012 року літаком прямим рейсом місто Халяб-Одеса (а.с.81-82).

Під час співбесіди, проведеної співробітником органу міграційної служби з позивачем, за результатами якої було складено протокол співбесіди від 17 липня 2012 року (а.с.81-84), було з'ясовано наступне. Позивач приїхав саме до України, тому що він вже раніше перебував на території України і йому тут сподобалось. В Україні проживав в місті Києві та в місті Одесі. На даний час не працює. У позивача в Україні не має найближчих родичів, які набули статус біженця. Раніше до органів міграційної служби за наданням статусу біженця позивач не звертався. Причинами, які змусили позивача залишити країну походження, ОСОБА_1, як вбачається з протоколу співбесіди, зазначив наступне. 11.10.2011 року позивач повернувся до Сирії з України. Оскільки він не розділяв політичних поглядів діючої влади і безпосередньо президента, почав приймати активну участь у політичному житті країни: на протязі трьох місяців щоденно відвідував мітинги разом зі своїми рідними та друзями. Коли позивача не було вдома, до будинку, де він мешкав разом з рідними, приходили 4 співробітника служби безпеки і розпитували у батька позивача про місцезнаходження позивача та сказали, щоб батько передав ОСОБА_1 про необхідність прийти позивачу до управління служби безпеки відразу після повернення до дому. Після чого позивач виїхав в місто Халаб до свого друга, де звернувся до туристичного агентства, йому відкрили туристичну візу. В аеропорту позивач заплатив хабара працівнику аеропорту, оскільки він перебував в розшуку і його могли б не випустити з країни. Фізичному насиллю та переслідуванню позивач не зазнавав. Батько та матір позивача також приймали участь у мітингах, однак їх працівники служби безпеки не розшукували.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в період з 2006 по 2009 рік позивач проживав в Лівані, протягом 2010-2011 року перебував в Україні. Вдруге позивач приїхав до України 31.01.2012 року.

Судом встановлено, що 13.08.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Головного Управління державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про надання йому статусу біженця.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Головним Управлінням державної міграційної служби України в м. Києві був прийнятий висновок від 18.09.2012 року №12 Kyiv 191-01 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.90-92), обґрунтовуючи його тим, що задокументовані докази наявності переслідувань у країні громадської належності у заявника відсутні. Інформація, отримана Управлінням, ґрунтується винятково на заявах пошукача. Ксерокопії фото тікача з прапором - не є доказом переслідувань. Крім того, пошукач притулку мав можливість уникнути переслідувань шляхом внутрішнього пересування по країні свого походження, а саме: переселитися до іншого міста Сирії, де йому ніхто не погрожував, навіть при умові існування погроз на попередньому місці проживання, проте даною можливістю знехтував. В висновку зазначається, що цілком можливо, заявник залишив Сирію з економічних причин, тобто є економічним мігрантом, оскільки він в Україну прибув вже не вперше і відчув різницю в рівні життя між Україною та Сирією.

Рішенням Державної міграційної служби України від 03 грудня 2012 року № 668-12 (а.с.94) був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

На підставі вказаного рішення Головним Управлінням державної міграційної служби України в м.Києві позивачу надано повідомлення № 177 від 17.12.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.95).

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

"Побоювання стати жертвою переслідувань" складається суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Суд не приймає до уваги надані позивачем фото з прапором Курдистану, оскільки по-перше, на зазначених фото відсутня дата їх виготовлення, а по-друге, лише сам факт приймання позивачем участі в мітингах не є свідченням загрози його життю в країні походження.

Отже обставини, на які посилається позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З урахуванням вищевикладеного, а також те, що позивач неодноразово повертався до Сирії, в 2009, 2011 роках отримував паспорти, виїжджав з країни та відносно нього урядом не здійснювалися заходи по переслідунню, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державна міграційна служба України діяла в межах Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняла рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року по справі № 815/325/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 17 липня 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль