Ухвала суду № 32556494, 16.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/187/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Мамчура Я.С.

суддів Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.

при секретарі Гімарі Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у відповідності до положень ст.41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області державної податкової служби, начальника Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області державної податкової служби Сліпченка В.В. про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: скасувати податкові повідомлення - рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області державної податкової служби форми «Р» від 03 вересня 2012 року №0000482210, №0000492210; визнати дії начальника Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області державної податкової служби Сліпченка В.В. при прийнятті даних податкових повідомлень - рішень протиправними.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про задоволення адміністративного позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів реальності господарських операцій, а саме не надано належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів по придбанню мінеральних добрив.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «АгроАльянс» зареєстроване як юридична особа та є платником податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Так, Уманською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «АгроАльянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 17 серпня 2012 року №873/22/31561235.

В ході проведеної перевірки відповідачем встановлено, що позивачем порушено: вимоги п.п.5.2.1 п.5.1, 5.2 ст.5 та п.п.12.3.1 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат за І та ІІ квартали 2010 року всього на суму 650 002,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 162 501,00 грн.; п.п.8.2.6, п.7.2 ст.7 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, квітень 2010 року на суму 129 998,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за цей період на суму 129 998,00 грн.

На підставі даного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 03 вересня 2012 року: №0000482210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 129 998 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 32 500,00 грн.; №0000492210, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 162 500 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40 626,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Подані скарги залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення - без змін.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З налізу наведених норм вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які повинні відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та повинні буди складені під час здійснення господарської операції.

Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції); 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів); 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку); 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ТОВ «АгроАльянс» та його контрагент ФОП ОСОБА_4 за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року досягли усної домовленості на поставку мінеральних добрив. Належних доказів укладання письмового договору на поставку мінеральних добрив з ФОП ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Оскільки ТОВ «АгроАльянс», ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 є суб'єктами господарювання, то відносини які склалися між позивачем та його контрагентами регулюються Господарським кодексом України.

Відповідно до положень ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч.5 ст.265 Господарського кодексу України поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Частиною 1 ст.208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 сь.206 Цивільного кодексу України).

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що господарські операції, вчинені позивачем та СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_3 не є правочинами, вчинення яких чинним законодавством України дозволено в усній формі.

Матеріали справи не містять належних доказів досягнення двосторонньої домовленості між позивачем та його контрагентами щодо істотних умов договору поставки, а саме виду товару, строку дії договору, строку поставки, кількості, якості та асортименту товару, порядок поставки, ціни договору.

Лист ТОВ «АгроАльянс» від 05 січня 2010 року №8 колегією суддів до уваги не приймається, оскільки порядок поставки на умовах СІР склад ТОВ «АгроАльянс» (за рахунок покупця) позивачем визначено в односторонньому порядку, отже не може вважатися двосторонньою домовленістю сторін про порядок поставки мінеральних добрив (а.с.142, том.2).

Згідно з даними ГОСТ 4198-75 (калій фосфорнокислий), ГОСТ 10075-75 монокалійфосфат є досить концентрованим фосфорним добривом, легко розчиняється у воді, у зв'язку з чим для його транспортування та зберігання є особливі технічні вимоги. Так, фасування у поліетиленові мішки такого товару повинно здійснюватися вагою по 25 кг, що не відповідає кількості мінерального добрива, зазначеного у видаткових накладних.

Матеріали справи не містять належних доказів понесення позивачем витрат на транспортування придбаних у ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 мінеральних добрив та доказів того, яким саме чином здійснювалось транспортування в мінеральних добрив (в мішках чи насипом). Також, суду не надано доказів наявності у позивача потужностей для завантажування товару, трудових ресурсів. Сам факт наявності у позивача орендованих складських приміщень не може бути доказом реальності господарських операцій, здійснені з його контрагентами.

Крім того, слід звернути увагу, що під час проведення відповідачем перевірки, позивач не надав відповідачу договір оренди та картки складського обліку. Також, відсутні належні докази руху придбаного товару на складі позивача. Позивачем на запит суду першої інстанції не надано книгу складського обліку за 2010 рік.

Колегія суддів вважає, що матеріали спарви не містять належних доказів використання позивачем мінеральних добрив при здійсненні своєї господарської діяльності, видами якої є зокрема, оптова торгівля хімічними продуктами (а.с.127 том.2). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що є невстановленим факт перебування мінеральних добрив в його складських приміщеннях.

Слід також, зазначити, що під час перевірки податковим органом встановлено розбіжність у сумах задекларованих зобов'язань з ПДВ ФОП ОСОБА_4 та податкового кредиту позивача у розмірі 129998,00 грн.: за січень 2010 року - 100798,00 грн., за квітень 2010 року - 29200,00 грн.

З наданих ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 пояснень Уманській ОДПІ Черкаської області вбачається, що господарською діяльністю вони не займались, а були зареєстровані як фізичні особи - підприємці за винагороду (а.с. 46,47, 59, 60 том.2).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій, вчинених між позивачем ТОВ «АгроАльянс» та його контрагентами ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3

Отже, витрати понесені позивачем на придбання у даних контрагентів мінеральних добрив не є валовими витратами позивача, а податкові накладні, виписані даними контрагентами не є підставою для виникнення у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції дійшов правильного, внаслідок повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, дотримання норм матеріального та процесуального права висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відмовив в його задоволенні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись статтями 41, 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мамчур Я.С.

Судді Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.