Ухвала суду № 32555404, 18.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3489/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

18 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - Борисова Ігоря Ігоровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медікор, ЛТД» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медікор, ЛТД» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті відповідачем всупереч нормам чинного законодавства України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року задоволено позов частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0001392208, № 0000191705 та № 0000082205, прийняті Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби. У решті позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - Борисов Ігор Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову повністю.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Медікор, ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

15.02.2013 року за її результатами ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС складено акт № 578/22.8-17/34832841, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 160.5 ст. 160 ПК України та, як наслідок, заниження податку на доходи іноземних юридичних осіб на загальну суму у розмірі 823,00 грн.; порушення п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» внаслідок неподання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.10.2011 року, 01.01.2012 року, 01.04.2012 року та 01.07.2012 року; порушення пп.пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 199.1, 199.2, 199.3 ст. 199, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 510417,00 грн.; порушення пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 7357,00 грн.; порушення п.п. 1.2, 1.3 ст. 1, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 ПК України та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму у розмірі 9763,37 грн.; порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» внаслідок недотримання термінів розрахунків в іноземній валюті по контракту від 27.05.2009 року № 06/11/06 з нерезидентом PETRA Limited (Швейцарія).

01.03.2013 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000092205, яким у зв'язку з порушенням п. 160.5 ст. 160 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 823,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 206,00 грн.; № 0000072205, яким у зв'язку з порушенням п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» позивачу визначено суму грошового зобов'язання - штраф у сфері ЗЕД у розмірі 510,00 грн.; № 0001392208, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 199.1, 199.2, 199.3 ст. 199, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 510417,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 115023,00 грн.; № 0001402208, яким у зв'язку з порушенням пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7357,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1839,00 грн.; № 0000191705, яким у зв'язку з порушенням п.п. 1.2, 1.3 ст. 1, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 9763,37 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4850,39 грн.; № 0000082205, яким у зв'язку з порушенням ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», позивачу визначено суму грошового зобов'язання - пеня у сфері ЗЕД у розмірі 203596,12 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення 0001392208, № 0000191705 та № 0000082205 прийнято податковим органом з порушенням норм чинного законодавства України, а тому вимоги позивача в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню, доводи позичача в іншій частині позовних вимог є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Медікор, ЛТД» на підставі договору від 02.04.2012 року № 01/04-12 з ПП «Раіком» та договору купівлі-продажу від 01.06.2011 року № 19742 з ТОВ «Ект-Сервіс» надано відповідні послуги (ремонтні роботи) та поставлено відповідний товар (модуль пам'яті сервера) на загальну суму у розмірі 62664,84 грн. (в тому числі ПДВ - 10444,14 грн.), що підтверджується належним чином оформленими договірною ціною, локальним кошторисом, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, актом приймання виконаних будівельних робіт, видатковою та податковими накладними.

Позивач вказані послуги оплатив частково, у розмірі 59224,80 грн. (в тому числі ПДВ - 9870,80 грн.), що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 14.06.2012 № 968.

За результатами відповідних господарських операцій з ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс» у червні 2011 року та травні 2012 року ТОВ «Медікор, ЛТД» сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 10444,14 грн.

Водночас, зі змісту акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 10444,14 грн., стала встановлена ним нікчемність договорів № 01/04-12 та № 19742 внаслідок: отримання відповідачем акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 31.07.2012 № 671/2204/36036555 про результати проведення зустрічної звірки ПП «Раіком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків та їх реальності та повноти відображення в обліку за травень 2012 року, відповідно до якого господарська діяльність ПП «Раіком» за вказаний період має ознаки нереальності здійснення; отримання відповідачем акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2012 № 243/23-2/37139302 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ект-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тіса Плюс» за червень, серпень-вересень 2011 року, відповідно до висновків якого, встановлено порушення ТОВ «Ект-Сервіс» ч. 1 cт. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Тіса Плюс» за червень, серпень та вересень 2011 року.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому колегія суддів зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Також судом першої інстанції було встановлено, що зобов'язання за договорами № 01/04-12 та № 19742 між ТОВ «Медікор, ЛТД» та ПП «Раіком», ТОВ «Ект-Сервіс» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними договірною ціною, локальним кошторисом, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, актом приймання виконаних будівельних робіт, видатковою та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи: договором оренди від 15.09.2011 року № 88, укладеним між позивачем та ТОВ «Бізнес Центр «Фармація», актом прийому-передачі нерухомого майна до нього, який підтверджує наявність у позивача відповідного приміщення, у якому ПП «Раіком» здійснено ремонтні роботи за договором № 01/04-12; гарантійним талоном виписаним ТОВ «Ект-Сервіс», при поставці позивачу вищевказаного товару за договором № 19742; видатковими накладними, які підтверджують наявність у ТОВ «Медікор, ЛТД» будівельних матеріалів для здійснення ПП «Раіком» ремонтних робіт за спірним договором № 01/04-12.

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання позивача на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 31.07.2012 року № 671/2204/36036555 про результати проведення зустрічної звірки ПП «Раіком» та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2012 року № 243/23-2/37139302 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ект-Сервіс», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань, по-п'яте, самі по собі акти не є беззаперечними, належними та допустимими доказами даних фактів, а інших доказів всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не надано.

Правова позиція по даному питанню викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 року у справі № К/9991/5398/12.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року у справі № К/9991/53981/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 року у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Медікор, ЛТД» господарських операцій за спірними Договорами № 01/04-12 та № 19742, наявності факту узгодженості його дій з ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс».

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних договорів № 01/04-12 та № 19742 інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 року у справі № К/9991/34364/12.

Крім того, відповідно до норм чинного законодавства України одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення відповідних договорів № 01/04-12 та № 19742, підписання договірної ціни, локального кошторису, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акту приймання виконаних будівельних робіт, видаткової та податкових накладних, юридичні особи ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів пгоджується з висновком суду першої інстанції про те. що договори № 01/04-12 та № 19742 між ТОВ «Медікор, ЛТД» та ПП «Раіком», ТОВ «Ект-Сервіс» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Медікор, ЛТД» та ПП «Раіком», ТОВ «Ект-Сервіс» умислу на укладення договорів № 01/04-12 та № 19742 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Водночас, згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 року № 1379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що сума ПДВ у розмірі 10444,14 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс». На момент складання вказаних податкових накладних ПП «Раіком» та ТОВ «Ект-Сервіс» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 року у справі № К/9991/81953/11.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалах від 29.03.2012 року у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 року у справі № К/9991/72712/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 10444,14 грн., віднесена ТОВ «Медікор, ЛТД» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969 та № 1379.

Разом з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 172101,00 грн., стало включення до складу податкового кредиту суми податку, сплачена позивачем при придбанні легкового автомобіля, що включається до складу основних фондів.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач протягом 2010 року при придбанні легкових автомобілів для власного виробничого використання, сплачену суму податку на додану вартість включав до складу валових витрат товариства.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Крім того, відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року за № 288/4509, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Таким чином, згідно пп. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку на додану вартість має право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у цьому звітному періоді при придбанні платником легкового автомобіля, який є основним фондом та підлягає амортизації, який підприємством заплановано використовувати для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності.

Поряд з цим, абз. 2 пп. 7.4.2 ст. 7 цього ж Закону визначено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» створена неоднозначна можливість трактування порядку формування податкового кредиту платником податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля.

Крім того, Законом України «Про податок на додану вартість» створена також і неоднозначна можливість трактування порядку відображення в податковому обліку сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля, якщо платником не буде сформовано податковий кредит при здійсненні даної операції.

Так, п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що ряд термінів, у тому числі і термін «валові витрати виробництва (обігу)», розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, встановлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

При цьому, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно з цим Законом у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком.

Тобто, згідно з абз. 2 пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом України «Про податок на додану вартість», але цього не можна робити згідно із вимогами пп. 5.3.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки, придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані закони допускали неоднозначне трактування прав та обов'язків платника податку щодо реалізації права компенсувати свої витрати, понесені у зв'язку зі сплатою податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля, то суд вважає за необхідне застосувати в цьому випадку положення пп. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, щодо врегулювання конфлікту інтересів, що опосередковано підтверджується листом Державної податкової адміністрації України від 13 вересня 2005 року № 10803/5/15-2416.

Отже, оскільки основні засоби - легкові автомобілі - позивачем призначались для використання у своїй господарській діяльності протягом очікуваного строку корисного використання, тобто більше одного року, то вони є основними засобами, які підлягають амортизації, хоча у зв'язку з продажем зазначених легкових автомобілів, термін фактичного їх використання був меншим.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.12.2010 року у справі № К-11765/10.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу в Акті перевірки про завищення ТОВ «Медікор, ЛТД» податкового кредиту на загальну суму у розмірі 172101,00 грн.

Разом з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 199.1, 199.2, 199.3 ст. 199 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 327872,00 грн., стало не здійснення ТОВ «Медікор, ЛТД» розрахунку частки використаних підприємством послуг КП «Фармація» та ТОВ «ОТТ» в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях.

Згідно з пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідно до змісту ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях. Частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року. Платники податку, у яких протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, а такі неоподатковувані операції почали здійснюватися у звітному періоді, а також новостворені платники податку проводять у поточному календарному році розрахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях на підставі розрахунку, визначеного за фактичними даними обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій першого звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі операції. Розрахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях подається до органу державної податкової служби одночасно з податковою декларацією звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі оподатковувані та неоподатковувані операції.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач здійснював розрахунок частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями (визначається у відсотках), при чому останній визначав значення відсотка, за яким здійснюється розподіл податкового кредиту з урахуванням округлення результату за загальновстановленими правилами до двох знаків після коми, яка не вносилась останнім до податкового кредиту, а також позивачем по неоподатковуваних операціях подавались до податкового органу відповідні довідки разом з податковими деклараціями з податку на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями з податку на додану вартість, розшифровками та довідками до них.

Поряд з цим, згідно з п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 року № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення, зокрема, необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Податковим органом, всупереч вимогам п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства самостійно здійснено відповідний розрахунок та, як наслідок, визначено відсоток операцій звільнених від оподаткування без будь-якого обґрунтування та зазначення відповідних даних, а сам: порушення вимог чинного законодавства викладено без конкретизації по відповідних операціях, без зазначення первинних документів обліку, а також без зазначення регістрів бухгалтерського обліку та кореспонденції рахунків операцій.

За таких умов, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму у розмірі 327872 грн. є необґрунтованим.

Крім того, податковим органом при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001392208 також не враховано вимоги пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 102.1 ст. 102 ПК України, а саме: можливість визначення суми податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 днів.

З огляду на наведене, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про порушення позивачем пп.пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 199.1, 199.2, 199.3 ст. 199, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0001392208 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 7357,00 грн., стало не включення позивачем до складу доходів, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування суми кредиторської заборгованості ТОВ «Медікор, ЛТД» за отримані, але не оплачені товари (роботи, послуги), яка залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності.

Як встановлено в Акті перевірки та не заперечувалось представниками позивача, станом на 01.09.2009 року у ТОВ «Медікор, ЛТД», відповідно до оборотно-сальдових відомостей рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», значилась кредиторська заборгованість у сумі 35031,00 грн. з контрагентом ТОВ «Торгово-промислова компанія «Лаонама», яка станом на 03.09.2012 року не змінилась. При цьому, ТОВ «Торгово-промислова компанія «Лаонама» припинено, але не знято з обліку.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому загальна позовна давність, згідно з ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно з п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Відповідно до п.п. 137.10, 137.16 ст. 137 ПК України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

Згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включається, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

З аналізу викладених норм видно, у разі, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) або отримані, але неоплачені основні засоби (нематеріальні активи), залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не включено до складу валового доходу прострочену кредиторську заборгованість на загальну суму у розмірі 35031,00 грн., у зв'язку з чим, висновок в Акті перевірки про порушення позивачем пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 7357,00 грн., є обґрунтованим, а відтак, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0001402208.

Разом з тим, з аналізу акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 160.5 ст. 160 ПК України та, як наслідок, заниження податку на доходи іноземних юридичних осіб на загальну суму у розмірі 823,00 грн., стала не сплата позивачем податку з доходу нерезидента у розмірі 6 % при виплаті ТОВ «Медікор, ЛТД» доходу джерелом походження з України нерезиденту «LAGRANTA S.r.l.» (Молдова).

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та нерезидентом фірмою «LAGRANTA S.r.l.» (Молдова) укладено договір-заявку на перевезення вантажу від 26.03.2012 року № 56 на здійснення послуг міжнародних перевезень вантажним (автомобільним) транспортом.

Відповідно до акту виконаних робіт по міжнародному перевезенню від 12.04.2012 року № 65 нерезидент-перевізник «LAGRANTA S.r.l.» (Молдова) виконав та здав, а позивач прийняв роботу по перевезенню вантажу за маршрутом м. Бреда, Голландія - м. Кишинів, Молдова - м. Київ - Україна, автомобілем № ВТ 18 EST/BT 19 EST - до м. Кишинева, KAS 352 - з м. Кишинева до м. Києва. Загальна вартість послуг склала 1300 євро.

Відповідно до змісту п. 160.1 ст. 160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, фрахт та доходи від інжинірингу.

Згідно з пп. 14.1.260 п. 14.1 ст. 14 ПК України фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 160.5 ст. 160 ПК України сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Водночас, згідно з п.п. 103.4, 103.5 ст. 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Як встановлено в Акті перевірки, та не спростовано позивачем, додаток ПН до декларації з податку на прибуток до податкового органу ТОВ «Медікор, ЛТД» не подавався, довідки, передбаченої ст. 103 ПК України, позивачем також не надано.

За таких обставин, позивач, за висновком суду, був зобов'язаний сплатити податок з доходу нерезидента у розмірі 6 % (823,00 грн.) джерелом походження з України при виплаті «LAGRANTA S.r.l.» (Молдова) винагороди.

Поряд з цим, відповідно до п. 127.1 ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність висновку відповідача в Акті перевірки про порушення позивачем п. 160.5 ст. 160 ПК України, у зв'язку з чим у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0000092205.

Крім того, з аналізу акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 1.2, 1.3 ст. 1, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 ПК України та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму у розмірі 9763,37 грн., стала сплата ТОВ «Медікор, ЛТД» за послуги міжнародного роумінгу за працівника (директора позивача), який у цей період не перебував у відрядженні за кордоном, що прирівнюється як додаткове благо надане роботодавцем та підлягає оподаткуванню.

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті).

Згідно з пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

За змістом пп. 9.10.4 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» норми цього пункту поширюються також на витрати, пов'язані з відрядженням чи виконанням окремих цивільно-правових дій, які були оплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або персональних чеків, інших платіжних документів.

Аналогічні положення викладені у пп. 164.2.17, п. 164.2 ст. 164, пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165, п. 170.9 ст. 170 ПК України.

Водночас, відповідно до пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 ПК України будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Як видно з матеріалів справи, підтвердженням перебування працівника (директора позивача) у відрядженні за кордоном, де останньому було надано послуги міжнародного роумінгу, є наявні в матеріалах справи копії угод про проект № 14, № 15, № 16 та додатки до них, що збігається з господарською діяльністю платника податку, у зв'язку з чим висновок податкового органу в Акті перевірки, що вказана особа не перебувала у відрядженні за кордоном та, як наслідок, нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 9763,37 грн., як на додаткове благо є необґрунтованим та безпідставним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013 року № 0000191705 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» стало недотримання позивачем термінів розрахунків в іноземній валюті по контракту від 27.05.2009 року № 06/11/06 з нерезидентом PETRA Limited (Швейцарія).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При цьому, в Акті перевірки всупереч вимогам п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не вказано про наявність відповідного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, щодо перевищення зазначеного строку. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження існування такого висновку.

Поряд з цим, відповідно до змісту ч. 1 ст. 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання таку адміністративно-господарську санкції як адміністративно-господарський штраф.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

З огляду на викладене, фінансові санкції передбачені ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.ст. 238, 239 ГК України, отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст. 250 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 250 ГК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС при прийнятті спірного рішення від 01.03.2013 року № 0000082205 про нарахування позивачу пені у сфері ЗЕД не дотримано вимог ст. 250 ГК України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на викладене, вказане рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013 року № 0000082205 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та, як наслідок, визначення ТОВ «Медікор, ЛТД» штрафу у сфері ЗЕД у розмірі 510 грн. стало не декларування позивачем дебіторської заборгованості по контракту від 27.05.2009 року № 06-11/06.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

За змістом ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції), зокрема, за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Згідно з п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 року за № 209/4430, невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: - порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Зважаючи на не декларування позивачем дебіторської заборгованості по контракту від 27.05.2009 року № 06-11/06 у відповідних звітних періодах, а також, що доказів зворотнього позивачем суду не надано, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013 року № 0000072205.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 року у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 року у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 року у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній вище частині.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - Борисова Ігоря Ігоровича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.