Постанова № 32555183, 17.07.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1666/13-а

17 липня 2013 року 12год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Цибульський Павло Петрович, Фаєвський Олександр Микитович,

відповідача: представник Стах Руслан Геннадійович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000022201 від 27.02. 2013 року та № 0000012201 від 27.02. 2013 року.

Представники позивача позовні вимоги підтримали та пояснили, що податковий кредит з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та валові витрати по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферріт-Д" (код ЄДРПОУ 36441206, далі - ТОВ "Ферріт-Д") позивачем сформовано відповідно до вимог Податкового кодексу України. В акті перевірки № 42/22/00955791 від 13 лютого 2013 року Дубенська ОДПІ покликається на акт перевірки від 21.12. 2012 року за № 7210/224/36441206, проведеної ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська, щодо контрагента позивача - ТОВ "Ферріт-Д". У вказаному акті перевірки від 21.12. 2012 року, аналізуються трудові та виробничі ресурси контрагента, а також правочини, здійснені зазначеним контрагентом позивача із його контрагентами, з якими позивач не мав жодних правовідносин. Так, ігноруючи фактичні обставини справи, із посиланням на висновки акту перевірки, проведеної ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська, відповідач, із посиланнями на ст.ст. 215, 228 та 234 Цивільного кодексу України визнає правочини, здійснені позивачем із зазначеним контрагентом нікчемними. Разом із тим, Дубенською ОДПІ у акті перевірки № 42/22/00955791 від 13 лютого 2013 року, констатовано, що господарські операції між позивачем та контрагентом - ТОВ "Ферріт-Д", підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними. Позивач зазначає, що єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Податкового кодексу України є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість на момент видачі такої накладної. На час існування взаємовідносин між ДП "РКХ" та ТОВ "Ферріт-Д", останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податку на додану вартість та не був позбавлений права укладати будь-які угоди у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Також, вказали, що висновки акта перевірки № 42/22/00955791 від 13 лютого 2013 року, щодо нікчемності правочинів, укладених між ДП "РКХ" та ТОВ "Ферріт-Д", ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкового органу, що проводили перевірку та актах інших податкових органів. Дубенською ОДПІ під час проведення перевірки не доведено що сторони, укладаючи правочини, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В зв'язку з наведеним, позивач вважає висновки акту перевірки № 42/22/00955791 від 13 лютого 2013 року про порушення ДП "РКХ" п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України безпідставними, а податкові повідомлення-рішення № 0000012201 та № 0000022201 від 27 лютого 2013 року таким, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просить суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ та валові витрати. Даний висновок податковим органом було зроблено на підставі аналізу господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ферріт-Д". Вказав на те, що Дубенською ОДПІ було отримано акт перевірки від 21.12. 2012 року за № 7210/224/36441206, проведеної ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська, щодо контрагента позивача - ТОВ "Ферріт-Д". Зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що господарські операції ТОВ "Ферріт-Д" були спрямовані на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру, тобто такі операції є фіктивними. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки, по ланцюгу, ТОВ "Ферріт-Д" - позивач порушують ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемними. Представник відповідача також вказував на неможливість отримання ДП "РКХ" товарів, оскільки відсутні первинні бухгалтерські документи. Вважає податкові повідомлення-рішення № 0000012201 та № 0000022201 від 27 лютого 2013 року обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позовні вимоги ДП "РКХ" слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Дубенською ОДПІ була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ДП "РКХ" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ "Ферріт-Д" за березень, вересень, листопад 2012 року. За наслідком перевірки був складений акт № 42/22/00955791 від 13 лютого 2013 року (а.с. 12-25).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000012201 від 27 лютого 2012 року, яким, із посиланням на пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2003,66 грн., з яких 1735,77 грн. - основного платежу та 867,89 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 29) та податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000022201 від 27 лютого 2012 року, яким, із посиланням на пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2994,24 грн., з яких 1996,16 грн. - основного платежу та 998,08 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 28).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0000012201 від 27 лютого 2012 року, суд виходить з наступного.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ, сум по господарським операціям з придбання у ТОВ "Ферітт-Д" товарно-матеріальних цінностей. Вказані заключення зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ДП "РКХ" та ТОВ "Ферріт-Д", висновків, викладених у акті перевірки від 21.12. 2012 року за № 7210/224/36441206, проведеної ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська, щодо контрагента позивача - ТОВ "Ферріт-Д". Зокрема, у акті перевірки від 21.12. 2012 року за № 7210/224/36441206, податковим органом, за місцем реєстрації контрагента позивача, вказується, що ТОВ "Ферріт-Д" має обліковий стан - місцезнаходження не встановлено. Крім того, стверджується, що господарські операції ТОВ "Ферріт-Д" були спрямовані на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, та не мають реального товарного характеру, тобто такі операції є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Ферріт-Д" знаходився на момент господарських операцій і досі перебуває в Єдиному державному реєстрі. Види діяльності ТОВ "Ферріт-Д" за КВЕД: 18.12 Друкування іншої продукції, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами, 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (а.с. 104-105).

Крім того, ТОВ "Ферріт-Д" у встановленому порядку було зареєстроване платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість за № 100223124, індивідуальний податковий номер 364412004625 видане 16.04. 2009 року ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (а.с. 81).

Вказані обставини доводять, що контрагент ТОВ "Ферріт-Д" володів необхідною право та дієздатністю для вчинення господарських операцій, що ставляться податковим органом під сумнів.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Ферріт-Д" було укладено усний договір поставки запчастин. На виконання даного договору ТОВ "Ферріт-Д" поставило позивачу матеріальні цінності на загальну суму 8678,88 грн., крім того ПДВ - 1735,77 грн. Вказані обставини підтверджуються:

- видатковими накладними: № 1165 від 28.03. 2012 року на загальну суму 7196,93 грн., у т.ч. ПДВ - 1199,49 грн.; № 6380 від 20.09. 2012 року на загальну суму 711,50 грн., у т.ч. ПДВ - 118,58 грн., № 6381 від 24.09. 2012 року на загальну суму 711,50 грн., у т.ч. ПДВ - 118,58 грн., № 7500 від 09.11. 2012 року на загальну суму 1794,72 грн., у т.ч. ПДВ - 299,12 грн.;

- податковими накладними: № 327 від 28.03. 2012 року на загальну суму 7196,93 грн., у т.ч. ПДВ - 1199,49 грн.; № 167 від 20.09. 2012 року на загальну суму 711,50 грн., у т.ч. ПДВ - 118,58 грн., № 168 від 24.09. 2012 року на загальну суму 711,50 грн., у т.ч. ПДВ - 118,58 грн., № 13 від 09.11. 2012 року на загальну суму 1794,72 грн., у т.ч. ПДВ - 299,12 грн. Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за березень, вересень та листопад 2012 року та відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за березень, вересень та листопад 2012 року (а.с. 33, 34, 35, 36, 38, 39, 41, 42).

Розрахунки за отриманий товар були проведені повністю, що підтверджено копіями платіжних доручень та банківських виписок (а.с. 43-49).

Перевезення матеріальних цінностей від ТОВ "Ферріт-Д" здійснювалося транспортом "Нова пошта" та ФОП ОСОБА_1 (а.с. 50-51). Фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей придбаних позивачем у ТОВ "Ферріт-Д" підтверджено долученими до матеріалів справи копією журналу реєстрації довіреностей, який підтверджує отримання посадовою особою позивача запасних частин від ТОВ "Ферріт-Д" (а.с. 106-108).

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, на яке посилається відповідач, то це свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було взято до уваги пояснення позивача про переміщення ТМЦ, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Більше того, ні в Податковому кодексі України, ні в інших нормативних актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків.

Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п. 201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За змістом наведених норм законодавства, необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Крім того, згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Ферріт-Д" товарно-матеріальних цінностей та отримання доходу від їх використання, підтверджується долученими до матеріалів справи актом дефектності обладнання від 21.03. 2012 року, актами на списання запасних частин на обладнання та поясненнями представників позивача (а.с. 109-111).

Таким чином, придбання позивачем матеріальних цінностей у ТОВ "Ферріт-Д" здійснювалось для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стосовно ж обставин, визнання правочинів, вчинених позивачем із контрагентом ТОВ "Ферріт-Д", нікчемними, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Наявними первинними документами, долученими до матеріалів справи, що описані вище, підтверджуються обставини реального придбання позивачем, матеріальних цінностей у ТОВ "Ферріт-Д", а не лише документальне оформлення господарських операцій з перерахуванням коштів постачальнику, на чому наполягає відповідач.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про нікчемність договору через неможливість його виконання з огляду на обмеженість персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента ТОВ "Ферріт-Д". Такі, висновки базуються на акті про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, проведеної щодо вказаного контрагента. На думку суду, такі висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та аналітичних даних - висновків іншого податкового органу, без встановлення достовірної інформації з компетентних джерел. Дубенською ОДПІ не надано суду будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ферріт-Д" та вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних продавцем (постачальником) не відповідають дійсності.

Крім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01. 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 0000012201 від 27.02. 2013 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним, таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 0000012201 від 27.02. 2013 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача в даній частині правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби форми "Р" № 0000022204 від 27.02. 2013 року, то суду слід зазначити наступне.

Визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток ґрунтується на висновках органу державної податкової служби про заниження податку на прибуток на суму 1996,15 грн. внаслідок порушення позивачем п. 44.1, 44.2 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме завищення валових витрат у зв'язку з придбанням запасних частин у ТОВ "Ферріт-Д", що не підтверджено необхідними документами.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позиції органу державної податкової служби та безпідставність визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 2994,24 грн.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинного документа, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Як було встановлено судом, поставка запасних частин для використання у власній господарській діяльності ДП "РКХ" від ТОВ "Ферріт-Д" мала реальний характер і підтверджена належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, тому позивач правомірно та обґрунтовано відніс витрати на придбання запасних частин до складу валових витрат за І та IV квартал 2012 року.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ форми "Р" № 0000022201 від 27.02. 2013 року про визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2994,24 грн., в тому числі 1996,16 грн. основного платежу та 998,08 грн. штрафних санкцій, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0000012201 та № 0000022201 від 27 лютого 2013 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити із Державного бюджету України 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 317 від 07.05. 2013 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби форми "Р" № 0000022204 від 27.02. 2013 року та форми "Р" № 0000012201 від 27.02. 2013 року.

Присудити на користь позивача Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.