Рішення № 32551540, 18.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2013 р. Справа № 914/2053/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Мак Л.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Черкаси

до відповідача Приватної фірми "Наталі", м.Львів

про повернення товару на суму16 208, 80грн.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача не з'явився.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на розгляд господарського суду Львівської області подав позов про зобов"язання Приватної фірми "Наталі" повернути товар на суму 30 503, 34 грн.

Ухвалою суду від 01.06.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 19.06.2013р.

Ухвалою суду від 19.06.2013р. за клопотанням відповідача та у зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи було відкладено на 10.07.2013р.

Ухвалою суду від 10.07.2013р. за клопотанням позивача розгляд справи було відкладено на 18.07.2013р.

Позивач в судове засідання не з"явився, подав клопотання (вх.№28031/13 від 16.07.2013р.) про розгляд справи за його відсутності у зв'язку з неможливістю з'явитися або забезпечити явку повноважного представника в судове засідання 18.07.2013р.

Також позивач подав заяву про зменшення позовних вимог (вх.№28030/13 від 16.07.2013р.), відповідно до якої, у зв'язку з тим, що станом на час розгляду справи зменшився залишок нереалізованого відповідачем товару, просить суд зобов'язати відповідача повернути товар на суму 16 208, 80грн.

Відповідач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про відкладення розгляду справи на 18.07.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7902102157299 від 11.07.2013р. - вручено 17.07.2013р.

Таким чином, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

У поданому 08.07.2013р. відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задовленні позову з огляду на те, що договір поставки є дійсним у зв'язку з тим, що позивач неналежним чином повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, а саме вимогу про розірвання договору та повернення товару надіслав без врахування зміни місцезнаходження Приватної фірми «Наталі». 16.10.2012р. юридичну адресу відповідача з м.Херсон, вул.Київська, 56 було змінено на м.Львів, вул.Кульпарківська, 93, про що внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.Також вважає, що станом на час розгляду спору строк оплати по договору не настав, оскільки умовами договору передбачено, що оплата товару здійснюється в міру його реалізації.

Станом на 18.07.2013р. інші заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи, від сторін не надходили, відтак, суд вважає за можливе розглянути справу згідно ст.75 ГПК України, при відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд,-

встановив:

03.09.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (постачальник, позивач) та Приватною фірмою «Наталі» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №40 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався поставляти покупцю, а покупець зобов'язувався приймати і оплачувати товар партіями згідно замовлень покупця, які є невід'ємною частиною даного договору. Замовлення виставляються на підставі затвердженої належним чином сторонами специфікації.

Даний договір вступив в силу з моменту його підписання останньою зі сторін, поширює свою дію на відносини сторін, що виникли з 03.09.2012р. і діє до 31.12.2012р. Якщо після закінчення вказаного строку сторони фактично продовжують співробітництво, то договір вважається автоматично пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік. Пролонгація у вказаному порядку можлива необмежену кількість разів. (п. 8.2. договору).

Ціна товару визначається на момент надсилання покупцем замовлення постачальнику відповідно до погодженої сторонами специфікації та інших письмових домовленостей сторін, в тому числі наданих знижок. (п. 2.1.договору).

Згідно п.6.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору від 03.09.2012р.) покупець здійснює оплату товару в міру його реалізації в строки, вказані в додатку №1.

Відповідно до п. 14 додатку №1 (комерційні умови до договору) оплата за поставлений товар здійснюється за фактом реалізації протягом 21 календарного дня з моменту останньої оплати (перший платіж протягом 21 календарного дня з моменту першої поставки), але в будь-якому випадку не рідше, ніж один раз на місяць.

Пунктом 23 додатку №1 передбачене право покупця повернути нереалізований товар.

Пунктом 4.7. договору в редакції протоколу розбіжностей сторони погодили, що весь відвантажений постачальником, але неоплачений покупцем товар є власністю постачальника до моменту його реалізації споживачеві (відповідно до термінів, які використовуються в договорі, споживачем є будь-яка особа, що купує товар в торгових комплексах покупця).

На виконання умов договору 12.09.2012р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 41 600,40 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

23.10.2012р. та 25.10.2012р. відповідачем було повернено позивачеві частину товару на загальну суму 11 097, 06грн.

Таким чином, поставленим, проте неоплаченим та неповерненим залишився товар на суму 30 503,34 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, сплативши 25.10.2012р. вказану суму частково, а саме 10 000,00грн., що підтверджується виписками банку, які наявні в матеріалах справи.

Пунктом 6.8. договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони передбачили обов'язок покупця щомісячно (не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним), на першу вимогу постачальника (протягом 3 робочих днів з моменту отримання вимоги), а також в день оплати товару надавати (надсилати електронною поштою) актуальну відомість із залишками товару.

У випадку порушення умов даного пункту покупець оплачує постачальнику штраф в розмірі 15% від вартості отриманого, але неоплаченного товару станом на день здійснення покупцем відповідного порушення умов договору.

У зв'язку з недотриманням відповідачем умов даного пункту договору та неподанням ним щомісячних відомостей із залишками товару, позивач нарахував за період з жовтня 2012р. по січень 2013р. штраф в сумі 19 966,56грн.

Кошти в сумі 10 000,00грн., сплачені відповідачем 25.10.2012р. були зараховані позивачем в рахунок оплати штрафу, нарахованого за умовами п. 6.8. договору.

Між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого станом на 08.01.2013р. заборгованість становила 20 503,34 грн.

Пунктом 8.9.договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачено право постачальника розірвати договір в односторонньому порядку у випадку порушення покупцем умов п. 6.3. або 6.8. даного договору, повідомивши покупця за 10 днів.

У випадку розірвання договору покупець зобов'язаний оплатити весь проданий споживачам товар (протягом 2-х днів з моменту розірвання) та повернути постачальнику весь поставлений, але неоплачений товар (протягом 10 днів з моменту розірвання).

11.01.2013р. позивач надіслав відповідачу вимогу б/н, якою повідомив про розірвання договору поставки №40 від 03.09.2012р. з 22.01.2013р., у зв'язку з порушенням ним умов п.6.8. договору. Також вказаною вимогою зобов'язав відповідача не пізніше 31.01.2013р. повернути залишок поставленого неповерненого та неоплаченого товару на суму 20 503, 34грн.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що вимога про розірвання договору та повернення товару ним отримана не була у зв'язку з тим, що 16.10.2012р. Приватна фірма «Наталі» змінила своє місцезнаходження, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

25.03.2013р. відповідач сплатив позивачу 10 000,00 грн. за поставлений товар. Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013р. по 14.06.2013р., станом на 14.06.2013р. заборгованість позивача перед відповідачем становить 10 503,34 грн.

Проте, відповідно до долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву відомості залишків товару, станом на 05.07.2013р. відповідач володіє поставленим позивачем товаром на загальну суму 16 208, 80грн.

У зв'язку з цим, 16.07.2013р. позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, якою просить суд зобов'язати відповідача повернути товар на суму 16 208,80грн.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, відповідно до умов ст. 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Пунктом 4.7. протоколу розбіжностей до договору сторони погодили, що весь відвантажений постачальником, але неоплачений покупцем товар є власністю постачальника до моменту його реалізації споживачеві.

Факт поставки відповідачу товару на суму 41 600,40 грн. підтверджується видатковими накладними №1441 від 12.09.2013р. на суму 12 848, 40 грн., №1442 від 12.09.2013р. на суму 7 467, 60 грн., №1443 від 12.09.2013р. на суму 11 529, 60 грн., №1444 від 12.09.2013р. на суму 4 293, 60 грн. та №1445 від 12.09.2013р. на суму 5 461, 20 грн.

Згідно накладних на повернення товару №7 від 23.10.2012р. на суму 3 672,66 грн. та №18 від 25.10.2012р. на суму 7 424,40грн. відповідач повернув позивачу частину товару на загальну суму 11 097,06 грн.

У зв"язку із поверненням товару за вказаними накладними борг відповідача становив 30 503,34 грн.

25.10.2012р. відповідач сплатив 10 000,00 грн., а 25.03.2013р. відповідач сплатив ще 10 000,00 грн.

В підтвердження часткових оплат відповідача на загальну суму 20 000,00 грн. позивач долучив до матеріалів справи виписки банку: від 25.10.2012р. згідно якої сплачено 4 000,00 грн. та 6 000,00 грн. двома платежами (в підставах платежу яких є посилання на накладну № 1443 від 12.09.2012р.); від 25.03.2013р. згідно якої сплачено 10 000,00 грн. (в підставі платежу є посилання на договір № 40 від 03.09.2012р.).

Як зазначає позивач оплати відповідача на загальну суму 20 000,00 грн. були зараховані ним на підставі ст.534 ЦК України, як сплата штрафу передбаченого п.6.8. договору в період з жовтня 2012р. по січень 2013р. на загальну суму 19 966,56 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.1089 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), яка регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків, встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї.

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Слід зазначити, що сторонами не подано, в матеріалах справи відсутні докази погодження зміни підстав платежу.

Односторонню зміну позивачем підстав платежу не можна розцінювати як доказ узгодження між сторонами питання про зарахування сплачених коштів в сумі 20 000,00 грн. як сплату штрафу, оскільки це є односторонній вияв волі позивача без погодженням з відповідачем.

Так, як відповідач не надавав згоди на зміну підстав платежу (про такий факт не вказано і у відзиві), отже сплачені відповідачем кошти на загальну суму 20 000,00 грн. є погашенням заборгованості за видатковими накладними видатковими накладними №1441 від 12.09.2013р. на суму 12 848, 40 грн., №1442 від 12.09.2013р. на суму 7 467, 60 грн., №1443 від 12.09.2013р. на суму 11 529, 60 грн., №1444 від 12.09.2013р. на суму 4 293, 60 грн. та №1445 від 12.09.2013р. на суму 5 461, 20 грн.

Відтак, з врахуванням повернення відповідачем товару на суму 11 097,06 грн. та часткової оплати в сумі 20 000,00 грн., борг становить 10 503,34 грн.

На цю ж суму сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого борг за договором № 40 від 03.09.2012р. станом на 14.06.2013р. складає 10 503,34 грн.

Водночас, відповідач до відзиву долучив відомість залишків товару по усіх магазинах, які станом на 05.07.2013р. складають 16 208,80 грн.

Згідно п.8.2. договору поставки, він вступив в силу з моменту його підписання останньою зі сторін, поширює свою дію на відносини сторін, що виникли з 03.09.2012р. і діє до 31.12.2012р. Якщо після закінчення вказаного строку сторони фактично продовжують співробітництво, то договір вважається автоматично пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік. Пролонгація у вказаному порядку можлива необмежену кількість разів.

Як вбачається з матеріалів справи поставка товару здійснювалась лише протягом вересня-жовтня 2012р. Таким чином, суд дійшов висновку, що після 31.12.2012р. сторони не продовжили співробітництво, не здійснювали поставку товару, а відтак договір поставки №40 від 03.09.2012р. не був пролонгований та припинив свою дію 31.12.2012р.

У зв'язку з цим, судом не береться до уваги те, що 11.01.2013р. позивач повідомив відповідача про розірвання договору та зобов'язав його повернути товар, оскільки станом на вказану дату договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням 31.12.2012р. терміну, на який його було укладено, а позивач міг скористатися своїм правом на розірвання договору в односторонньому порядку лише протягом дії вказаного договору.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у випадку припинення дії договору з будь-яких підстав, сторони зобов'язані виконати зобов'язання, які виникли до дати розірвання договору.

Відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України та ч.4 ст.631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У відповідності із ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від обов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не становлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 14 додатку №1 (Комерційні умови до договору) оплата за поставлений товар здійснюється по факту реалізації протягом 21 календарного дня з моменту останньої оплати (перший платіж протягом 21 календарного дня з моменту першої поставки), але в будь-якому випадку не рідше, ніж один раз на місяць.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має

право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця. (ч.2 ст.697 ЦК України).

Таким чином, до моменту припинення договору у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по оплаті товару, у позивача виникло право вимагати повернення товару, а у відповідача виник обов'язок повернути позивачеві отриманий та неоплачений товар, який за умовами пункту 4.7. протоколу розбіжностей до договору є власністю постачальника (позивача) до моменту його реалізації споживачеві.

Суд, враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, у зв'язку з відсутністю доказів повернення належного позивачеві на праві власності товару, дійшов висновку про те, що позовні вимоги (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) підлягають до задоволення частково, а саме про повернення товару на суму 10 508,34 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №1251 від 20.05.2013р. на суму 1 720,50 грн.

16.07.2013р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог.

Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.7 вищевказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Частиною другою ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Оскільки сума сплаченого позивачем судового збору становить 1 720,50 грн. (мінімальний розмір встановлений Законом України «Про судовий збір»), то наслідки передбачені п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону не застосовуються, сума судового збору в частині зменшених позовних вимог позивачу не повертається, а судовий збір, відповідно до вимог ст.49 ГПК покладається на відповідача повністю, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 627, 629, 631, 697, 712 ЦК України, ст.ст. 174, 180, 193, 202 ГК України, ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов, згідно заяви про зменшення позовних вимог, задоволити частково.

2. Зобов'язати Приватну фірму "Наталі" (79021, м.Львів, вул.Кульпарківська, 93; ідентифікаційний код 24119556) повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний НОМЕР_1) нереалізований товар на суму 10 503,34 грн.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Приватної фірми "Наталі" (79021, м.Львів, вул.Кульпарківська, 93; ідентифікаційний код 24119556) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1 720,50 грн.

5. Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 19.07.2013р.

Суддя Сухович Ю.О.