Рішення № 32547425, 22.07.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 6/41/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

22.07.2013 Справа № 908/2085/13

За позовом Приватного підприємства „ДЕКОТ" (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 27А/4)

До Відкритого акціонерного товариства „Запоріжсталь" (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72)

Про стягнення 11 526 грн. 49 коп.

Суддя Місюра Л.С.

За участю представників :

Від позивача: Ясир А.І. - дов. № 1 від 01.08.2012р.

Від відповідача: Жердєв І.С. - дов. № 3571 ід 28.12.2012р.

Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства „ДЕКОТ" м. Запоріжжя до Відкритого акціонерного товариства „Запоріжсталь" м. Запоріжжя, про стягнення 11 526 грн. 49 коп., суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар, по договору поставки № 20/2011/1470 від 13.07.2011 року, в сумі 10 877 грн. 28 коп., пеню в сумі 404 грн. 10 коп. та 3 % річних в сумі 384 грн. 43 коп.

Позивач надав заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення пені, остаточно просить стягнути з відповідача пеню, із урахуванням строку позовної давності, в сумі 264 грн. 78 коп.

Заява позивача приймається судом, оскільки заявлена у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Позивач надав суду пояснення у справі, в яких він зазначає наступне: пунктом 4.3 договору передбачений перелік товаросупроводжувальних документів, які позивач мав надати відповідачу при поставці товару, який визначено договором. Так, при виконанні поставки кожної окремої частини (партії) товару позивач в повному обсязі виконав умови договору та передав разом з товаром зазначені в п. 4.3 договору документи. Крім того, пунктом 4.3 договору визначено перелік документів, якими супроводжується поставка і при відсутності яких строк розрахунків переноситься до моменту їх отримання. Цим пунктом визначено, що постачальник надає покупцю супровідні документи: накладну, сертифікат якості, рахунок та податкову накладну. Сторони в розділі 6 договору погодили, що поставка в рамках договору здійснюється з додержанням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 (надалі Інструкція П-6). За вимогами п. 12 Інструкції П-6 приймання продукції по кількості проводиться по транспортним та супровідним документам відправника, і в разі відсутності товаросупровідних документів складається акт, в якому вказується які документи відсутні. Таким чином, не складення відповідачем за відповідними поставками згідно вимог Інструкції П-6 акту про відсутність рахунку-фактури та інших, встановлених п. 4.3. договору документів, в пакеті товаросупровідних документів є підтвердженням надання позивачем спірних рахунків. До того ж, у відповіді на претензію позивача, відповідачем надано відповідь про можливість сплати заборгованості за договорами № 20/2011/1470, № 20/2011/1406 в серпні 2012 р. Таким чином, відповідач визнав борг за спірним договором в тому числі. В наслідок того, що відповідач не виконує своїх зобов'язань за господарськими договорами частина боргу визнаного у відповіді від 20.07.12 р. стягнуто з відповідача в судовому порядку за рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 5009/34/12. Позивач просить врахувати надані пояснення під час вирішення справи по суті.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти позову з наступних підстав: по-перше, відповідно до договору №20/2011/1470 від 13.07.2011р. (далі - договір) на поставку продукції Позивач зобов'язався виготовити та поставити, а Відповідач - прийняти та оплатити продукцію, найменування (асортимент), ціна та орієнтовна кількість якої визначені в специфікації, що є невід'ємною частиною Договору. Умови розрахунків по договору сторони узгодили в розділі 5 договору, згідно з п. 5.1 якого розрахунки за договором здійснюються за фактично поставлену продукцію протягом 35 (тридцяти п'яти) банківських днів з моменту поставки та прийомки продукції згідно з розділом 6 на підставі наданих документів, зазначених в п. 4.3 цього договору. За відсутності вказаних документів строк розрахунків обчислюється з моменту отримання повного пакету документів (пункт 5.1 договору). Перелік повного пакету необхідних товаросупровідних документів сторони передбачили в п. 4.3 договору, а саме: накладна; сертифікат якості; рахунок; податкова накладна. В даному випадку, з тексту позовної заяви не вбачається посилань Позивача на конкретні докази своєчасного надання Відповідачеві повного пакету документів, необхідних для розрахунку відповідно до умов договору постачання (пункти 5.1., 4.3. договору). В той же час, Позивач передав Відповідачеві пакет документів на оплату із запізненням, що виключило можливість визначити дійсну дату їх отримання та, відповідно, спричинило прострочення зобов'язання. Згідно ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Згідно ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. В даному випадку, Позивачем не враховано, що перебіг 35-денного строку оплати отриманої Відповідачем продукції має обчислюватись з моменту надання постачальником (Позивачем) повного пакету товаросупровідних документів, оскільки саме факт такої передачі продукції (навіть шляхом оформлення в довільній формі Акта прийому-передачі пакета документів) і є визначальним, тобто межею відліку конкретного строку розрахунків за договором. Отже, оскільки внаслідок прострочення Позивача Відповідач не отримав своєчасно повний пакет документів у передбачені договором строки - зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію для ВАТ «Запоріжсталь» не настало у терміни, які визначив у позові позивач. По-друге, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність За порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України). Одним із видів господарських штрафних санкцій є пеня. Право встановити / не встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. При нарахуванні пені Позивач не взяв до уваги відсутність правових підстав для пред'явлення до стягнення пені. Так, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (який є спеціальною правовою нормою, що регулює підстави й порядок нарахування пені) унормовано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). В даному випадку, юридичні факти, які викладені Відповідачем вище об'єктивно унеможливлюють стягнення пені та відсотків, оскільки прострочки виконання зобов'язань Відповідачем не допущено. Просить в задоволенні позовної заяви - відмовити, витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Відповідач надав доповнення до відзиву, де вказав наступне: позивачем при пред'явленні позовних вимог про нарахування та стягнення штрафних санкцій - пені за прострочення виконання зобов'язання, порушено умови п. 8.4 договору та приписи ч. 6 ст. 232 ГК України. За змістом ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України). Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких належить штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України). Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Пунктом 8.4 договору передбачені штрафні санкції за несвоєчасну оплату за договором у вигляді нарахування та стягнення пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від неоплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла на період стягнення пені. Нарахування та стягнення сум неустойки, а також 1% річних за неправомірне користування грошовими коштами здійснюється згідно положень та обмежень, встановлених ст. 232 ГК України, а саме з період не більше 6-ти місяців з дня, коли зобов'язання повинно було бути виконаним. Зазначене положення договору узгоджується з приписами діючого законодавства. Частиною 6 статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (постанова Вищого господарського суду України від 14.12.2010 року № 4/49-42). Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України визначено спеціальний строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За змістом ст. 253 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з наступного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. В силу приписів Інформаційного листа ВГСУ від 21.11.2011р. №01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом можливе лише в тому випадку, якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Окрім того, сторони можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012р. №13/110-11 та Постанова ВГСУ від 01.02.2012р. по справі №15/065-11). Таким чином, пред'явлення до стягнення сум штрафних санкцій, за зобов'язаннями, строк виконання яких минув більше року є неправомірним та помилковим. Також, відповідач вказує, що позивачем при пред'явленні позовних вимог про нарахування та стягнення відсотків річних невірно їх розраховано. В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 8.4 договору передбачено сплату 1-го відсотка річних за неправомірне користування чужими коштами у випадку порушення умов зобов'язання. Однак, під час розрахунку штрафних санкцій по цій справі, позивачем неправомірно було застосовано три відсотки річних, що є недопустимим. Просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що зменшені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

13.07.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 20/2011/1470, з додатком (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач (постачальник за договором) зобов'язався виготовити та поставити, а відповідач (покупець за договором) - на умов даного договору прийняти та сплатити продукцію, найменування (асортимент), ціна та орієнтовна кількість якої вказується в специфікації (-ях), яка (які) є невід'ємною частиною даного договору.

За умовами п. 3.1 договору, орієнтовна сума даного договору становить 92 312 грн. 40 коп. з урахуванням ПДВ. Остаточна сума договору визначається шляхом сумування вартості продукції, зазначеної в замовленнях відповідача.

На виконання умов договору сторонами було підписано специфікацію до нього, яка є додатком до договору (ар. с. 14).

В специфікації сторони погодили найменування (асортимент), кількість, ціну, вартість продукції, що поставляється за договором.

Згідно з п. 4.4 договору, поставка продукції здійснюється протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з моменту направлення позивачу письмового замовлення відповідача, підписаного уповноваженою посадовою особою. Кількість продукції, що підлягає поставці, зазначається в письмовому замовленні відповідача, що направляється позивачу. Замовлення направляється за 10 (десять) днів до початку місяця.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу продукції за видатковою накладною № ДК-0000080 від 31.01.2012 року на суму 7 180 грн. 80 коп., за видатковою накладною ДК-0000316 від 21.03.2012 року на суму 3 366 грн. 48 коп. та за видатковою накладною № ДК-0000376 від 03.04.2012 року на суму 330 грн.

Відповідач отримав продукцію на загальну суму 10 877 грн. 28 коп., що підтверджується видатковим накладними та довіреностями на отримання продукції серії ЯВЮ № 090500/263 від 30.01.2012р. та серії ЯВЮ № 090117/993 від 21.03.2012р. (ар. с. 15-17). Продукція була ввезена на територію ВАТ „Запоріжсталь", що підтверджується відповідними штампами на видаткових накладних. Представник відповідача підтвердив факт отримання продукції по вказаним видатковим накладним на загальну суму 10 877 грн. 28 коп.

Відповідно до п. 4.3 договору, товаросупроводжувальними документами до продукції, що поставляється позивачем відповідачу, є накладна, сертифікат якості, рахунок та податкова накладна.

За умовами п. 5.1 договору, розрахунки по договору проводяться за фактично поставлену продукцію протягом 35 (тридцяти п'яти) банківських днів з моменту поставки та приймання продукції, у відповідності до р. 6, на підставі наданих документів, зазначених в п. 4.3 даного договору. За відсутності вказаних документів строк розрахунків вираховується з моменту отримання повного пакету документів.

Позивач зазначає, що товаросупроводжувальні документи були ним передані відповідачу одночасно із продукцією.

Відповідач вказує, що позивач передав відповідачеві пакет документів на оплату із запізненням, що виключило можливість визначити дійсну дату їх отримання та, відповідно, спричинило прострочення зобов'язання.

Але, відповідач не надав суду доказів вручення позивачем відповідачу пакета документів із запізненням, та не довів фактичну дату отримання від позивача пакета документів. Більш того, на видаткових накладних відповідачем був проставлений штамп с датою і вказано "Увіз дозволений".

Слід вказати, що умовами п. 4.3 договору визначено перелік документів, якими супроводжується поставка і при відсутності яких строк розрахунків переноситься до моменту їх отримання. Цим пунктом визначено, що постачальник надає покупцю супровідні документи: накладну, сертифікат якості, рахунок та податкову накладну.

Сторони в розділі 6 договору погодили, що приймання продукції по фактичної кількості та якості здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 (надалі Інструкція П-6) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. № П-7 (надалі Інструкція П-7) .

За вимогами п.12 Інструкції П-6 та п. 14 Інструкції П-7 приймання продукції по кількості та якості проводиться по транспортним та супровідним документам відправника, і в разі відсутності товаросупровідних документів складається акт, в якому вказується які документи відсутні.

Відповідач не надав суду акт про відсутність документів при поставці та прийоми продукції. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що такий акт не складався.

Таким чином, не складення відповідачем за відповідними поставками, згідно вимог Інструкції П-6 та П-7, акту про відсутність пакету товаросупровідних документів є підтвердженням надання позивачем пакету документів своєчасно, разом с продукцією.

Відповідач не надав доказів на підтвердження обставин, про які зазначає та не довів факту порушення постачальником (позивачем по справі) строків передачі товаросупроводжувальних документів.

Також суд зазначає, що до розгляду справи у господарському суді відповідачем зауважень щодо неотримання (не своєчасного отримання) супровідних документів на поставлену продукцію позивачу не надавалось.

Отже, з урахуванням п. 4.3 та 5.1 договору, відповідач мав провести оплату за договором за продукцію, отриману за видатковою накладною № ДК-0000080 від 31.01.2012 року на суму 7 180 грн. 80 коп. - по 21.03.2012р. включно, отриману за видатковою накладною ДК-0000316 від 21.03.2012 року на суму 3 366 грн. 48 коп. - по 14.05.2012р. включно, та отриману за видатковою накладною № ДК-0000376 від 03.04.2012 року на суму 330 грн. - по 28.05.2012р. включно (з врахуванням наявності всіх святкових (неробочих) днів у квітні та травні 2012р.)

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав належним чином, своєчасно та у повному обсязі оплату отриманої продукції не провів.

З метою врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 12 (за вих. № 272 від 13.06.2012 року), в якій просив сплатити заборгованість за продукцію, поставлену, зокрема, і по договору № 20/2011/1470 від 13.07.2011 року (ар. с. 18).

Претензія була отримана відповідачем 20.06.2012 року, про що свідчить відповідна відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення № 12852508 (ар. с. 19).

У своїй відповіді на претензію вих. № 20/2057651(РА) від 20.07.2012 року відповідач вказав про можливість оплати заборгованості по спірному договору у серпні 2012 року (ар. с. 20).

При цьому у відповіді на претензію відповідач не зазначив жодних зауважень щодо неотримання будь-яких документів по договору.

Згідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач не надав суду доказів оплати вартості продукції в сумі 10 877 грн. 28 коп.

Згідно ст. ст. 526 ЦК України та 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію в сумі 10 877 грн. 28 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів встановлений п. 8.4 договору, а саме в розмірі 1 % річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами, при цьому нарахування здійснюється за період не більше 6-ти місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ст. 232 ГК України).

Оскільки відповідач у встановлений термін заборгованість не оплатив, то весь цей час він користувався грошовими коштами позивача.

Враховуючи п. 8.4 договору, з відповідача підлягає стягненню 1% річних в сумі 54 грн. 57 коп., з наступного розрахунку: від суми 7 180 грн. 80 коп. за період з 24.03.2012р. (як зазначено в рахунку до позову) по 22.09.2013р., від суми 3 366 грн. 48 коп. за період з 15.05.2012р. по 15.11.2012р., від суми 330 грн. за період з 29.05.2012р. по 29.11.2012р.

В частині стягнення суми 3% річних розмірі 329 грн. 86 коп. слід відмовити як необґрунтовано нараховані.

В п. 8.4 договору сторони погодили, що за прострочення оплати, згідно п. 5.1 договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від неоплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діє в період стягнення пені. Нарахування та стягнення суми неустойки, а також 1 % річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами, здійснюється за період не більше 6-ти місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ст. 232 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Цивільного кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ХК України та п. 8.4 договору позивач мав право стягнути з відповідача пеню від суми поставки 7 180 грн. 80 коп. за період з 22.03.2012р. по 22.09.2012р., від суми поставки 3 366 грн. 48 коп. - за період з 15.05.2012р. по 15.11.2012р., від суми поставки 330 грн. - з 29.05.2012р. по 29.11.2012р.

Але, враховуючи, що статтею 258 ЦК України для нарахування пені встановлений спеціальний строк позовної давності в один рік, та те, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 14.06.2013р., в заяві про зменшення позовних вимог позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ за прострочення плати від суми поставки 7 180 грн. 80 коп. за період з 14.06.2012р. по 22.09.2012р., від суми поставки 3 366 грн. 48 коп. - за період з 14.06.2012р. по 15.11.2012р., від суми поставки 330 грн. - з14.06.2012р. по 29.11.2012р.

Більш того, слід відмітити, що відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач не надав заяву про застосування строку позовної давності. Суд з власної ініціативи не вправі застосовувати строк позовної давності.

Але, суд ще раз підкреслює, що позивач пеню нарахував з врахуванням строку позовної давності.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що фактично за вказаний період з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 266 грн. 26 коп. Однак, суд не визнав за необхідне виходити за межі позовних вимог, тому спір розглядається в рамках заявленої до стягнення суми.

На підставі викидного, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 264 грн. 78 коп.

Заперечення відповідача не приймаються судом на підставі викладеного.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

В зв'язку з зменшенням позивачем позовних вимог, відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 21.11.2011р. № 01-06/1625/2011, повернути із Державного бюджету України позивачу судовий збір у розмірі 20 грн. 65 коп., сплачений платіжним дорученням № 452 від 14.06.2013р.

Керуючись ст. ст. 22, 44 - 49, 82 - 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Запоріжсталь" (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72; код ЄДРПОУ 00191230; п/р № 26003032840001 в АКБ „Індустріалбанк", МФО 313849) на користь Приватного підприємства „ДЕКОТ" (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 27А/4; код ЄДРПОУ 35842830; п/р № 26005060267621 в ПАТ „Приватбанк", МФО 313399) основний борг в сумі 10 877 грн. 28 коп., 1 % річних в сумі 54 грн. 57 коп., пеню в сумі 264 грн. 78 коп., судовий збір в сумі 1 651 грн. 16 коп. Надати наказ.

В інші частині позову відмовити.

Повернути Приватному підприємству „ДЕКОТ" (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 27А/4; код ЄДРПОУ 35842830) судовий збір у розмірі 20 (двадцять) грн. 65 коп., сплачений платіжним дорученням № 452 від 14.06.2013р.

Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Приватному підприємству „ДЕКОТ" (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 27А/4; код ЄДРПОУ 35842830) судового збору у розмірі 20 (двадцять) грн. 65 коп., сплачений платіжним дорученням № 452 від 14.06.2013р.

Оригінал платіжного доручення № 452 від 14.06.2013р. знаходиться в матеріалах справи №908/2085/13.

Повне рішення складено: 22.07.2013р.

Суддя Л.С. Місюра