Постанова № 32543497, 04.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2013 року місто Севастополь 13 год. 28 хв. Справа №827/1464/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Водяхіна С.А.,

секретаря - Прокопенко О.О.,

за участю:

представника позивача - Севастопольського міського центру зайнятості - Максимової Наталії Миколаївни, посвідчення від 09 лютого 2009 року № 108, довіреність від 24 жовтня 2011 року № 3727/08;

відповідача - ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 30 червня 2000 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Севастопольського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2013 року Севастопольський міський центр зайнятості звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на користь Севастопольського міського центру зайнятості суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 22 422 грн. 30 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Закону України "Про зайнятість населення".

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Зазначив, що ОСОБА_2 на дату реєстрації у Севастопольському міському центрі зайнятості як безробітна була зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності Гагарінською районною державною адміністрацією у м. Севастополі з 12 жовтня 2000 року під № 030852250Ф0030027.

Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд у задоволені позову відмовити. ОСОБА_2 пояснила, що дійсно у 2000 році була зареєстрована у якості суб'єкта підприємницької діяльності, однак, з 2003 року по даний час підприємницьку діяльність не здійснює та рішенням Господарського суду м. Севастополя від 15 червня 2004 року у справі № 20-6/154, що набрало законної сили, було скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 Зазначила, що у період перебування на обліку у центрі зайнятості у статусі безробітного та отримання допомоги по безробіттю заробітку або іншого доходу не мала, підприємницькою діяльністю не займалась. Просила суд врахувати, що вона є багатодітною матерю.

Заслухавши пояснення сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 08 лютого 2006 року по 04 квітня 2007 року на підставі наказу Севастопольського міського центру зайнятості від 15 лютого 2006 року № НТ 060215 ОСОБА_2 було надано статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

28 вересня 2012 року ОСОБА_2 також звернулась до Севастопольського міського центру зайнятості з заявою про допомогу у працевлаштуванні.

Наказом Севастопольського міського центру зайнятості від 05 жовтня 2012 року № НТ 121005 на підставі заяви відповідача ОСОБА_2 надано статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

ОСОБА_2 було перераховано допомогу по безробіттю: за період з 15 лютого 2006 року по 09 лютого 2007 року на суму 5 499 грн. 57 коп.; за період з 05 жовтня 2012 року по 08 квітня 2013 року на суму 16 922 грн. 62 коп.

Наказом Севастопольського міського центру зайнятості від 09 квітня 2013 року № НТ 130409 з 09 квітня 2013 року ОСОБА_2 припинили виплату допомоги по безробіттю у зв'язку зі встановленням факту призначення виплати безробітному на підставі документів, що містять неправдиві відомості відповідно до підпункту 8 пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Зазначений наказ мотивовано тим, що ОСОБА_2 на дату реєстрації у Севастопольському міському центрі зайнятості була зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності у Гагарінської міської державної адміністрації м. Севастополя з 12 жовтня 2000 року під № 03085250Ф0030027, та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності на підставі рішення Господарського суду м. Севастополя від 15 червня 2004 року про припинення підприємницької діяльності було проведено лише 01 квітня 2013 року. Тому ОСОБА_2 у період перебування на обліку у Севастопольському міському центрі зайнятості як безробітна відносилась до категорії зайнятого населення і не підлягала реєстрації у якості безробітного.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, визначені Законом України «Про зайнятість населення».

Статтею 18 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Згідно зі статтею 12 зазначеного Закону виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду. Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості. Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Також статтею 1 вказаного Закону визначено, що зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

З аналізу наведених норм вбачається, що необхідною умовою визнання особи безробітною є відсутність заробітку або інших доходів у працездатної особи.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; 3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частинами другою, третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплати допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Згідно з абзацом 14 підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2007 року № 219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку у зв'язку з виявленням факту подання недостовірних даних, що мало місце під час одержання допомоги по безробіттю, або неповідомлення про виїзд на межі України з метою працевлаштування чи провадження іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку.

Отже, основною метою державної політики у сфері соціального захисту безробітних є саме надання допомоги у працевлаштуванні з виплатою соціального забезпечення на час безробіття особі, яка у встановлених законом випадках набула статусу безробітного та не має заробітку або іншого доходу. При цьому, застрахована особа може бути позбавлена статусу безробітного та з неї може бути стягнуто суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг лише у разі, якщо ця особа умисно не виконувала свої обов'язки або зловживала своїми правами.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що рішенням Господарського суду м. Севастополя від 15 червня 2004 року у справі № 20-6/154, що набрало законної сили, було скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, зареєстрованого Гагарінською районною державною адміністрацією м. Севастополя 12 жовтня 2000 року під № 03085250Ф0030027.

Даним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 з 2003 року не надає до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя податкової звітності та не здійснює господарську діяльність.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 15 статті 58 Господарського кодексу України, у редакції, що діяла на час прийняття Господарським судом м. Севастополя рішення від 15 червня 2004 року, скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітна не мала права здійснювати та фактично не здійснювала підприємницьку діяльність та не отримувала будь-яких доходів від підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідачем не було подано до Севастопольського міського центру зайнятості недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного. Вона не зловживала своїми правами та належним чином виконувала обов'язки як застрахована особа, що перебуває на обліку у центрі зайнятості.

Судом не приймаються до уваги посилання представника позивача на частину третю статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відповідно до якої фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, оскільки невнесення таких даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не свідчить про те, що ОСОБА_2 здійснювала підприємницьку діяльність та отримувала дохід.

Аналогічну правову позицію зазначено Верховним судом України в постанові від 28 листопада 2011 року у справі № 21-250а11 за позовом Київського міського центру зайнятості про стягнення коштів.

При вирішенні даної справи суд виходив із загальних засад та принципів адміністративною судочинства, відповідно до яких реалізація матеріальних норм права повинна здійснюватись у чіткій відповідності з вимогами закону, гарантувати забезпечення законності для всіх учасників процесу у поєднанні зі створенням адекватного механізму втілення в життя приписів норм права. Закони держави, як і їхнє застосування, повинні відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості. Принцип законності вимагає неухильного виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів усіма суб'єктами адміністративно-процесуальних правовідносин, а також передбачає, що у разі відсутності закону, який регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Принцип верховенства права, відповідно до частини четвертої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює заборону відмови у розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Також суд бере до уваги, що ОСОБА_2 є багатодітною матерю та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У ході судового розгляду доводи представника позивача не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами, встановленими судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 09 липня 2013 року.

Суддя З оригіналом згідно Суддя (підпис) С.А. Водяхін С.А. Водяхін