Постанова № 32541574, 18.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2013 р.

,

Справа № 920/440/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1640 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 15.04.13 р. у справі № 920/440/13

за позовом ПАТ "Профі-Пак", м. Дніпропетровськ

до ТОВ "Славяни", м. Суми

про стягнення 43 248.84 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на свою користь 43248 грн. 84 коп. заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010 року, укладеного між сторонами у справі, з них: 42431 грн. 60 коп. основного боргу, 610 грн. 32 коп. пені, 122 грн. 06 коп. – 3 % річних, 84 грн. 86 коп. інфляційних збитків, а також 1720 грн. 50 коп. судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.04.2013 по справі № 920/440/13 ( суддя Лущик М.С) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ “Славяни” на користь ПАТ “Профі-Пак” 37000 грн. основного боргу, 218 грн. 14 коп. – 3 % річних та 1671 грн. 46 коп. судового збору. В іншій частині позову – відмовлено, з посиланням на припинення дії договору.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, в межах сум, визнаних відповідачем.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що задоволення позову в частині стягнення 3% річних та визначення розміру судового збору є незаконним та не обґрунтованим, завишений розмір річних.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини не прибуття суд не повідомив.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув 3 % річних, та вірно встановив розмір судового збору з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, а також початковий розмір заборгованості.

Представник позивача у призначене судове засідання не з’явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, нез’явлення представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що підставою звернення позивача до господарського суду є заборгованість відповідача за поставлений товар в розмірі 37000 грн., з посиланням на договір поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010р., укладений між сторонами у справі та видаткову накладну № 2 від 08.01.2013 року, яку підписано уповноваженими представниками сторін за даним спором.

Пунктом 10.1. зазначеного договору визначено, що строк його дії встановлено з 15.11.2010р. до 31.12.2011р. якщо сторони не мають один до одного претензій, договір автоматично вважається продовжений на один рік, тобто до 31.12.2012р.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що між сторонами у справі склалися позадоговірні відносини з поставки поліетиленової продукції за видатковою накладною № 2 від 08.01.2013 року, тобто за межами укладеного між сторонами договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010р., який, як свідчать матеріали справи, з 01.01.2013 року втратив свою чинність.

У відповідності до видаткової накладної № 2 від 08.01.2013р. здійснено поставку відповідачеві товару на загальну суму 42431 грн. 60 коп., відповідач товар прийняв та здійснив частковий розрахунок за поставлену продукцію, заборгованість відповідача складає 37 000 грн. 00 коп.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Видаткова накладна № 2 від 01.08.2013р. та рахунок на оплату № 5 від 08.01.2013р., підтверджує факт поставки та факт отримання вказаного товару уповноваженою особою відповідача, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість та ціну.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України), яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або не визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням окремих норм Цивільного кодексу України, що містять норми матеріального права (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. в справі № 9/252-10).

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що позивач свої зобов’язання щодо поставки товару виконав належним чином, а відповідач свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів сплати не надав, та стягнув заборгованість у суму 37000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 1090 грн. 72 коп., нараховану за період з 07.02.2013р. по 14.04.2013р.

Статтею 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За змістом частини першої статті 547 названого Кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частина друга вказаної правової норми визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України, правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов'язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов'язкову письмову форму.

У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зобов'язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що нарахування пені здійснено позивачем на підставі п.5.2. договору, який на момент поставки товару за вищезазначеною видатковою накладною фактично припинив свою дію та не породжував для сторін відповідних прав та обов'язків та правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 218 грн. 14 коп. за період з 07.02.2013р. по 14.04.2013р.,виходячи з сум заборгованості,які існували у різні періоди

Посилання відповідача на наявність боргу у сумі 37000 грн. станом на 7.02.2013р. та неправільний розрахунок 3% річних необґрунтоване та спростовується матеріалами справи, згідно з якими заборгованість станом на 7.02.13р. складала 42431,60 грн., за період з 7.02.13р. по 28.03.2013р. оплачено борг у сумі 5431,6 грн.., тобто розрахунок річних проведений правильно.

Посилання відповідача на порушення норм процесуального права є не обґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір правомірно покладений на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 526, 546, 547, 549, 611, 612, 625, 692 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 15.04 .2013 р. по справі № 920/440/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 15.07.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.