Рішення № 32541520, 12.07.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2013 р.Справа № 916/1304/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Ільєвій Л.М.

за участю представників:

від позивача - Павленко І.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Дельта-лоцман" до Публічного акціонерного товариства „Чорномортехфлот" про стягнення 42687,36 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Дельта-лоцман" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Чорномортехфлот" про стягнення заборгованості за договором № 332/П-11 від 01.04.2011 р. в сумі 42687,36 грн., посилаючись на наступне.

01 квітня 2011 року між ДП „Дельта-лоцман" та ПАТ „Чорномортехфлот" було укладено договір № 332/П-П, відповідно до п. 1.1 якого позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-Лиманському, Херсонському морським каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (далі - БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 2.1.2. договору позивач зобов'язався надавати відповідачу рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок позивача та вимог цього договору. Рахунки направляються поштою або вручаються „судновласнику" під розписку. В необхідних випадках рахунки попередньо можуть направлятися факсом.

Пунктом 2.2.3. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний робити своєчасну оплату відповідно до умов цього договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Відповідно до п. 2.2.4. договору ПАТ „Чорномортехфлот" зобов'язалось сплачувати рахунки, виставлені „Підприємством" у терміни, визначені цим договором.

Відповідно до п. 4.2.2. договору остаточний розрахунок здійснюється „судновласником" на протязі десяти банківських днів з дати отримання від „підприємства" рахунку, за реквізитами, зазначеними у такому рахунку. Зобов'язання по оплаті вважаються виконаними „Судновласником" з моменту зарахування грошових коштів на рахунок „Підприємства".

Як вказує позивач, відповідно до умов укладеного з ПАТ „ЧТФ" договору в період з січня 2013 р. по лютий 2013 р. позивач надавав послуги СРРС суднам відповідача на загальну суму 41628,63 грн., що підтверджується квитанціями СРРС. Для оплати наданих послуг відповідачу були виставлені рахунки, отримання яких підтверджується реєстрами одержаних рахунків з підписом працівників ПАТ „ЧТФ" про отримання.

Гарантійним листом № 16/9 від 23.01.2013 р. ПАТ „Чорномортехфлот" гарантувало

ДП „Дельта-лоцман" оплату послуг ПРРС „Одеса" за 2013 рік згідно виставлених рахунків.

Крім того, позивач зазначає, що між ДП „Дельта-лоцман" та ПАТ „Чорномортехфлот" 28.02.2013 р. було підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач повністю визнав заборгованість на суму 41628,63 грн.

Так, за ствердженнями позивача, на час подання позовної заяви рахунки відповідачем так і не оплачені. При цьому позивач вказує, що на адресу відповідача направлялись претензії № 876 від 25.02.2013 р., № 1329 від 22.03.2013 р., № 1978 від 24.04.2013 р., які залишені ПАТ „Чорномортехфлот" без відповіді та задоволення.

Вищевикладене стало підставою для звернення ДП „Дельта-лоцман" до суду за захистом своїх порушених прав.

Крім того, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем рахунків позивач згідно з п. 5.4. договору та згідно ч. 6 ст. 231 ГК України нарахував відповідачу пеню у вигляді сплати подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення платежу, що складає за розрахунками позивача 1058,73 грн.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача борг в розмірі 41628,63 грн. та пеню в сумі 1058,73 грн., що разом складає 42687,36 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2013 р. позовну заяву Державного підприємства „Дельта-лоцман" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1304/13, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином. за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та договорі, що також значиться Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців згідно витягу з вказаного реєстру станом на 27.06.2013 р. (а.с. 105-106 т. 2) Так, ухвала суду про порушення провадження у справі від 24.05.2013 р. була отримана відповідачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (а.с. 99 т. 2). Крім того, відповідач був обізнаний про розгляд справи, у зв'язку з чим представником відповідача 12.06.2013 р. було подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 103 т. 2), в якому зазначено адресу відповідача, яка значиться в ЄДРЮОФОП.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.04.2011 року між Державним підприємством „Дельта-лоцман" (підприємство) та Публічним акціонерним товариством „Чорномортехфлот" (судновласник) був укладений договір № 332/П-11 (а.с. 12-15 т. 1), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався за заявками відповідача надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден (далі - ЦРРС/ПРРС) та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-Лиманському, Херсонському морському каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (далі - БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а відповідач як судновласник зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги. При цьому споживачем послуг позивача є відповідач як судновласник (в розумінні ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства України).

Відповідно до п. 2.1.2. договору позивач зобов'язався надавати відповідачу як судновласнику рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок позивача та вимог цього договору. Рахунки направляються поштою або вручаються „судновласнику" під розписку. В необхідних випадках рахунки попередньо можуть направлятися факсом.

Пунктом 2.2.3. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний робити своєчасну оплату відповідно до умов цього договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Відповідно до п. 2.2.4. договору відповідач зобов'язався сплачувати рахунки, виставлені позивачем у терміни, визначені цим договором.

Відповідно до п. 4.2.2. договору остаточний розрахунок здійснюється відповідачем на протязі десяти банківських днів з дати отримання від позивача рахунку за реквізитами, зазначеними у такому рахунку. Зобов'язання по оплаті вважаються виконаними відповідачем з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача (п. 4.3 договору).

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Укладений між сторонами по справі договір про надання послуг є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, відповідно до умов укладеного з ПАТ „ЧТФ" договору в період з січня 2013 р. по лютий 2013 р. позивач надавав послуги СРРС суднам відповідача на загальну суму 41628,63 грн., що підтверджується квитанціями СРРС, копії яких містяться в матеріалах справи.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг Служби регулювання руху суден є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

При цьому слід зазначити, що відповідно до статті 115 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Відповідно до ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України держава здійснює регулювання торговельного мореплавства через Міністерство транспорту України та відповідні центральні органи державної виконавчої влади. Відповідно до цього Кодексу, інших актів чинного законодавства Міністерство транспорту України в межах своєї компетенції затверджує правила, інструкції та інші нормативні документи з питань торговельного мореплавства, що є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Так, Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ № 340 від 28.05.2001 р. „Про затвердження Положення про службу регулювання руху суден".

Відповідно до п. 4.1 вказаного Положення СРРС створюються для надання послуг з регулювання руху суден, які перебувають у зоні дії СРРС, з метою забезпечення безпеки мореплавства, ефективності судноплавства, охорони людського життя на морі, запобігання забрудненню довкілля з суден.

Відповідно до п. 3.6 цього Положення утримання СРРС здійснюється за рахунок коштів від збору за послуги СРРС.

Наказом Мінтрансу від 15.04.2004 р. № 312 „Про забезпечення лоцманського проведення і регулювання руху суден у територіальних, внутрішніх водах та на внутрішніх водних шляхах України" на державне підприємство „Дельта-лоцман" з 00 годин 00 хвилин 01.05.2004 р. покладено функції з забезпечення лоцманського проведення та регулювання руху суден на судноплавних шляхах у територіальних водах, на фарватерах, каналах, на акваторіях, підхідних каналах, внутрішніх і зовнішніх рейдах портів та терміналів усіх форм власності за рахунок зборів за послуги лоцманських служб і постів (служб) регулювання руху суден.

Наказом Міністерства транспорту України від 09.01.2003 р. № 10, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", було внесено зміни і доповнення до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. № 214, які полягали, зокрема, у виключенні зі сфери регулювання цього нормативного акту державних цін на послуги, що надаються в морських торговельних портах України суднам у каботажному плаванні.

Пунктом 62 Зборів і плати за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. № 214, встановлено, що при наданні судновласникам послуг, не передбачених цими Зборами і платою, застосовуються вільні ціни відповідно до законодавства.

Відтак, оскільки державою не здійснюється регулювання цін на послуги служби регулювання руху суден каботажного плавання, ціна на ці послуги є вільною і встановлюється підприємством самостійно.

Відповідно до п. 4.1. договору № 332/П-П від 01.04.2011 р., укладеного між сторонами, по зборам та платам, що не підлягають державному регулюванню, розмір зборів та плат визначаються згідно розцінок позивача.

Так, позивачем для оплати наданих послуг відповідачу були виставлені відповідні рахунки, отримання яких підтверджується реєстрами одержаних рахунків з підписом працівників відповідача про отримання, копії яких наявні в матеріалах справи.

Гарантійним листом № 16/9 від 23.01.2013 р. (а.с. 48 т. 1) ПАТ „Чорномортехфлот" гарантувало оплату ДП „Дельта-лоцман" послуг ПРРС „Одеса" за 2013 рік згідно виставлених рахунків.

Однак, як з'ясовано судом, відповідачем не було здійснено оплату вказаних рахунків, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 41628,63 грн., яка також підтверджується складеним між ДП „Дельта-лоцман" та ПАТ „Чорномортехфлот" 28.02.2013 р. актом звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач повністю визнав заборгованість на суму 41628,63 грн. (а.с. 75 т. 2).

Між тим відповідачем не спростовано наявність спірної заборгованості перед позивачем, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 332/П-П від 01.04.2011 р. послуги СРРС відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги регулювання руху суден в розмірі 41628,63 грн.

Разом з тим, як вже зазначалось, відповідачем виставлені позивачем рахунки не були оплачені, тоді як за умовами договору вказані рахунки мали бути оплачені повністю на протязі 10 банківських днів з дати отримання рахунків. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати наданих позивачем послуг.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем виконаних робіт) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Як передбачено п. 5.4 спірного договору, в разі порушення строків здійснення остаточного розрахунку, передбачених п. 4.2.2. і 4.3. цього договору, відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотка несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 5.5. договору відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед позивачем за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті, так і у ВКВ.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором щодо повної оплати наданих позивачем послуг та з огляду на те, що умовами договору визначено більший розмір пені, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, що складає за розрахунком позивача (а.с. 93-94 т. 2) суму в розмірі 1058,73 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „Дельта-лоцман" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Державного підприємства „Дельта-лоцман" до Публічного акціонерного товариства „Чорномортехфлот" про стягнення 42687,36 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Чорномортехфлот" (65026, м. Одеса, вул. Польська, буд. 18; код ЄДРПОУ 01385479; р/р 2600050111761 в АКБ „Фінбанк" м. Одеси, МФО 328685) на користь Державного підприємства "Дельта-лоцман" (54017, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27; код ЄДРПОУ 25374003; р/р 26007962501214 у відділенні ПАТ „ПУМБ" „Регіональний центр в м. Миколаїв", МФО 334851) заборгованість в розмірі 42687/сорок дві тисячі шістсот вісімдесят сім/грн. 36 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.07.2013 р.

Суддя Петров В.С.