Ухвала суду № 32537649, 10.07.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2013 р.Справа № 2а-2450/11/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року у справі за позовом Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби до приватного підприємства «Авто Бліц» про стягнення податкового зобов'язання з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ :

Каховська об'єднана державна податкова інспекція Херсонської області (позивач, ОДПІ) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Авто Бліц» (відповідач, ПП «Авто Бліц»), в якому просила стягнути суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 358 065,00 грн. та штрафними санкціями 179 033,00 грн. згідно рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін від 22.03.2010 року № 1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками планової виїзної перевірки ПП «Авто Бліц» з питань дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження податкових зобов'язань у зв'язку з реалізацією імпортних транспортних засобів за ціною, меншою за звичайну ціну більш ніж на 20 %, що стало підставою для прийняття Каховською ОДПІ рішення від 22.03.2010 р. за № 1 про визначення ПП «Авто Бліц» суми податкового зобов'язання з додану вартість в сумі 537 098,00 грн., у тому числі за основним платежем 358 065,00 грн., за штрафними санкціями 179 033,00 грн.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що податковий орган незаконно застосовує до операцій з реалізації імпортного товару на внутрішньому ринку України вимоги п. 1.20.5 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо визначення звичайної ціни згідно з принципами державного їх регулювання, застосовуючи при цьому митну вартість таких товарів при визначені звичайної ціни. Відповідач вказує, що імпортні автомобілі, які вже були у використані, не входять до вичерпного переліку об'єктів державного цінового регулювання і митне законодавство не покладає на митні органи повноваження щодо регулювання внутрішнього ціноутворення на імпортну продукцію. Крім того, відповідач вважає помилковою позицію ОДПІ щодо тотожності митної вартості товару та звичайної ціни, що підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду України від 29.10.2010 р. у справі № 21-9а 10.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням Каховська ОДПІ звернулась з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що посадовими особами Каховської ОДПІ була проведена планова виїзна перевірки ПП «Авто Бліц» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.12.2009 року», за результатами якої складено акт перевірки від 10.03.2010 року № 72/23-8/33468377.

Одним з висновків акту перевірки є порушення ПП «Авто Бліц» п. 4.1. ст. 4, пп. 7.4.5. п. 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97/ВР (далі - Закон України № 168/97/ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 358 825,00 грн., у т.ч. за квітень 2009 року в сумі 55 784,00 грн., за травень 2009 року в сумі 143 886,00 грн., за червень 2009 року в сумі 55 491,00 грн., за липень 2009 року в сумі 29 279,00 грн., за вересень 2009 року в сумі 74 386,00 грн.

Підставою вказаного висновку є обставини, викладені на стор. 17-19 акту перевірки, зокрема на підставі накладних, довіреностей, довідок-рахунків, виписок банку, касових ордерів, договорів, податкових накладних, реєстрів виданих податкових накладних проведено перевірку відображеного у рядку 1 Декларацій з ПДВ за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року показника «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів» в загальній сумі 9 077 398,00 грн., внаслідок чого встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання вказаних показників на загальну суму 3 261 345 грн.

Як вбачається з матеріалів справи ПП «Авто Бліц» імпортувало автотранспортні засоби і реалізувало їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами, з яких визначало базу оподаткування.

Перелік таких господарських операцій з зазначенням покупців, назви та виду автотранспорту, продажної вартості автотранспорту, видаткової накладної, а також фактурної та митної вартості за даними ВМД, розрахунку відсотка до звичайної ціни та заниження вартості проданого автотранспорту Каховською ОДПІ наведено у додатку № 5 до акту перевірки «Розрахунок заниження вартості реалізації імпортних товарів». Крім того, в акті перевірки на стор. 19 Каховська ОДПІ наводиться приклад, згідно якому позивач вказує, що ПП «Авто Бліц» реалізовано ОСОБА_2 вантажний автомобіль IVECO згідно накладної № 266 від 28.10.2009 року на суму 196 750,00 грн., крім того ПДВ 39 350,00 грн., при цьому звичайна ціна даного автомобіля складає 299 821,51 грн., тобто звичайна ціна є більшою за договірну на 52,39 %, відповідно занижено вартість реалізації на суму 103 071,51 грн. та занижено ПДВ на суму 20 614,3 грн. При цьому, суд першої інстанції відмічає про не відповідність даного розрахунку вимогам п. 4.1. ст. 4 Закону України №168/97/ВР, які на думку позивача порушені ПП «Авто Бліц», зокрема за даним розрахунком сума заниження вартості реалізації автомобіля складає різницю між митною та фактурною вартістю імпортного товару (271 253,45 грн. - 168 181,94 грн. = 103 071,51 грн.), при цьому вартість реалізації імпортного автомобіля на внутрішньому ринку покупцю участь у вказаному розрахунку не приймає. На вимогу суду позивач пояснення щодо порядку здійсненного розрахунку заниження вартості реалізації імпортних товарів суду не надав.

Таким чином, виходячи з наведеної аналогії одного прикладу розрахунку завищення вартості реалізованого ПП «Авто Бліц» імпортного автомобіля позивачем встановлено, що протягом перевіреного періоду платник податку ПП «Авто Бліц» занижено показники операцій з реалізації товарів на митній території України в сумі 3 261 345 грн. та відповідно занижено ПДВ на загальну суму 358 825,00 грн., оскільки ціна, імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону України №168/97/ВР та митного законодавства і встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості зазначених вище витрат та податків, зборів, ввізного мита, що включається у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, тому при подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначаються за правилами, встановленими пунктом 4.1. ст. 4 Закону України № 168/97-ВР, а саме, якщо його договірна (контрактна) вартість нижче за звичайну ціну більш, ніж на 20 відсотків, база оподаткування такої операції розраховується виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше звичайної ціни з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в т.ч. акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з України з питань оподаткування.

З огляду на викладене, на думку податкового органу, заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 358 825,00 грн. відбулось внаслідок того, що відповідач до складу податкових зобов'язань від подальшої реалізації імпортованого товару відносив ПДВ від обчислюваної суми, що становить вище ціни придбання, але нижче рівня митної вартості, чим порушив вимоги п. 4.1., п. 4.3. ст. 4 Закону України № 168/97/ВР.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Згідно до вимог п. 1.20.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон України №334/94-ВР) донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Згідно до вимог пп. 4.3.5. п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року за № 2181-ІІІ (далі - Закон України № 2181-ІІІ) рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

На підставі зазначеної норми позивачем був прийнятий наказ №98 від 09.03.2010 року про застосування звичайних цін в ході виїзної планової перевірки ПП «Авто Бліц» відповідно до вимог пп. 1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями), п. 4.1 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) для обчислення податку на додану вартість у зв'язку з реалізацією імпортованих транспортних засобів за ціною меншою за звичайну ціну, до якої входить митна вартість, зазначена у ввізній митній декларації, акцизний збір, мито, відшкодування витрат пов'язаних з імпортом та подальшою реалізацією такого товару, норма рентабельності.

На підставі вказаного наказу та згідно з актом перевірки від 10.03.2010 року №72/23-8/33468377, позивачем прийняте рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін №1 від 22.03.2010 року, яким на підставі пункту 4.3 ст. 4, ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 358 065,00 грн. та штрафними санкціями 179 033,00 грн., у зв'язку з чим податковий орган звернувся до суду за рішенням про сплату таких податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Методика визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін наведена у п.1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР, а процедура донарахування відповідних податкових зобов'язань передбачена пп. 4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України №2181-ІІІ.

Підпунктом 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Водночас, згідно із вимогами пп. 4.3.5. п. 4.3. ст. 4 Закону України №2181-ІІІ рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по те, що оскільки порядок визначення податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, яка на день прийняття позивачем рішення від 22.03.2010 року за №1 не була врегульована діючим законодавством, тобто методика нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами взагалі відсутня, тому у податкового органу відсутні законні підстави для донарахування платнику податку податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін.

Відповідно до вимог пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України №2181-ІІІ, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Визначення податкових зобов'язань за непрямими методами передбачене при наявності чітко визначених підстав, а саме: не встановлення фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством; не ведення платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів; не підтвердження розрахунків платником податків, наведених у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, під час документальної перевірки. Відповідно до вимог пп. 4.3.4 п.4.3 ст. 4 Закону України №2181-ІІІ застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що при визначенні рівня звичайних цін (п.1.20 ст.1 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств») податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування податком на додану вартість операції з реалізації імпортних автотранспортних засобів на митній території України.

Пункт 4.1 Закону України №168/97-ВР передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

При цьому «звичайна ціна» встановлюється за правилами п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до вимог пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України № 334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону).

Проте, судом першої інстанції, з матеріалів справи не встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін реалізованих транспортних засобів податковий орган діяв у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Колегія суддів погоджується із вищезазначеним висновком суду першої інстанції.

З огляду на вказані положення п. 1.20.8 Закону України №334/94-ВР, суд апеляційної інстанції вважає вірним те, що суд першої інстанції при розгляді справи не брав до уваги позицію податкової інспекції стосовного того, що митна вартість товару є його звичайною ціною, оскільки жодною нормою не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Так, статтею 259 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Наказу Державна митна служба від 09.07.1997 року № 307 «Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

За таких обставин, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем.

Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями, виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, яка визначена вимогами п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

В постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ротарі-Магік» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування цих правових норм та зазначив, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними.

Ця правова позиція Верховного Суду України згідно з приписом частини першої ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.

Крім того, з аналізу норм чинного законодавства, зокрема ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де визначено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, суд вважає, що посилання податкового органу на пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання, є безпідставним. До того ж, суд відмічає, що на разі жодним законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на нові чи автомобілі, які були вже у використані.

В свою чергу, керуючись визначенням принципів державного регулювання цін, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно безпідставності застосування до спірних правовідносин і п. 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився.

Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача донарахованого грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 358 065,00 грн. та штрафними санкціями 179 033,00 грн. згідно рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін від 22.03.2010 року № 1.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький