Рішення № 32535689, 17.07.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/71/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2013 Справа № 908/2230/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1, ідентифікаційний код 33090871)

до відповідача: Комунального підприємства "Водопровідник" Токмацької міської ради (71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченко, 46, ідентифікаційний код 32440984)

про стягнення заборгованості в сумі 30 607, 88 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Проханов П.М., довіреність № 46/2013 від 11.07.2013р.

від відповідача: не з'явився

ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача КП "Водопровідник" Токмацької міської ради про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 30 607, 88 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 01.07.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 536, 611, 625, 692, 694 ЦК України, ст. 193, 198, 216, 230 ГК України, ст. 1, 2, 44, 54 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.07.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2230/13, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 17.07.2013р. о 10 год. 30 хв.

В судовому засіданні 17.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 22.07.2013р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 17.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві від 20.06.2013р. (а.с.3-6), просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар за договором № 341 від 21.10.2011р. в сумі 21 400,00 грн., 3 942, 89 грн. неустойки (пені) та 5 264, 99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з укладеним між сторонами договором поставки від 21.10.2011р. № 341 він поставив 28.12.2011р. на адресу відповідача товар на загальну суму 41 472,00 грн., а відповідач прийняв цей товар, що підтверджується видатковою накладною та довіреністю на отримання цінностей.

Згідно договору відповідач повинен розрахуватись за отриманий товар не пізніше 90 календарних днів з моменту його передачі.

Відповідачем було частково здійснено оплату за поставлений товар у розмірі 20 072,00 грн.

Таким чином сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 21 400,00 грн.

У зв'язку із простроченням грошових зобов'язань позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню та проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання не з'явився.

Приймаючи рішення за відсутності відповідача господарський суд бере до уваги те, що відповідач повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом, про що свідчить повідомлення про вручення 08.07.2013р. рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали суду від 02.07.2013р. про порушення провадження у справі № 908/2230/13.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

В підпункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (Постачальник) та КП "Водопровідник" Токмацької міської ради (Покупець) укладений договір поставки від 21.10.2011р. № 341 за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби поліетиленові, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (надалі "Товар"), партіями в кількості, асортименті, узгодженими Сторонами в Рахунках-фактурах або Специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором (п.1.1 Договору).

Достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання Покупцем товару в порядку, передбаченому п.4.4 даного Договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження Покупцем умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі (п.п.4.1.3 Договору).

Як зазначено в п. 4.2 Договору, найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару, терміни поставки та оплати можуть бути узгоджені Сторонами в Специфікаціях (додатках) до цього договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та є його невід'ємними частинами. Підписання Сторонами Специфікації є достатнім узгодженням умов постачання партії товару незалежно від порядку узгодження згідно з п.4.1 даного Договору. Сторони в Специфікаціях (додатках) до цього договору можуть передбачити умови, що відрізняються від умов, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.4.6 Договору, датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної Постачальника, що передається Покупцю.

За приписами п.5.1 Договору, оплата товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника не пізніше 90 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в Специфікації, в порядку передбаченому даним договором.

Згідно Специфікації № 1 на продукцію, яка постачається ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" від 21.10.2011р. (додаток до договору № 341 від 21.10.2011р.), позивач зобов'язався поставити відповідачу 600 м.п. труб з поліетилену ПЭ80 SDR 21/17 (110 мм) за ціною 69,12 грн. за одиницю на загальну суму 41 472,00 грн. (з ПДВ).

Товар оплачується Покупцем в термін не пізніше 90 календарних днів з дати поставки.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 41 472,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЕТП ЗР2812/001 від 28.12.2011р. (а.с.18) та довіреністю № 316 від 28.12.2011р. на Надточий О.П. на отримання цінностей (19).

Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар у розмірі 20 072, 00 грн., що підтверджено довідкою ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" від 20.06.2013р.

Позивачем було пред'явлено претензію відповідачу від 03.09.2012р. № 4241/2012 з вимогою сплатити заборгованість за договором поставки від 21.10.2011р. № 341 в сумі 41 472,00 грн., а також неустойку, 3 % річних від простроченої суми та проценти за користування чужими грошовими коштами.

У відповіді на претензію від 19.09.2012р. відповідач визнав борг в сумі 38 000, 00 грн. та повідомив про можливість його погашення впродовж 3-4 місяців (а.с.23).

Доказів щодо сплати боргу відповідачем суду не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки від 21.10.2011р. № 341.

Відповідно до 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом п.5.1 договору поставки від 21.10.2011р. № 341 та Специфікацією № 1 на продукцію, яка постачається ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" від 21.10.2011р. (додаток до договору № 341 від 21.10.2011р.) передбачено обов'язок Покупця сплатити за поставлені йому позивачем 600 м.п. труб з поліетилену ПЭ80 SDR 21/17 (110 мм) на загальну суму 41 472,00 грн. в термін не пізніше 90 календарних днів з дати поставки.

Товар було поставлено відповідачу 28.12.2011р., тому граничною датою здійснення розрахунків за товар є 26.02.2012р.

Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар у розмірі 20 072, 00 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором поставки від 21.10.2011р. № 341, які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що КП "Водопровідник" Токмацької міської не в повному обсязі виконало свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором поставки від 21.10.2011р. № 341, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 21 400,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 942,89 грн. неустойки (пені) та 5 264,99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до п. 8.3 договору поставки від 21.10.2011р. № 341, у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України Сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через один рік від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Застосовуючи припис ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин, суд враховує, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відтак, сторони за договором поставки від 21.10.2011р. № 341 встановили інший, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються штрафні санкції. З урахуванням дати поставки (28.12.2011р.) цей строк становить з 27.02.2012р. (91-ий день з моменту поставки) по 27.02.2013р.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 3 942, 89 грн. від суми боргу 21 400,00 грн. за період з 28.03.2012р. по 19.06.2013р. (449 днів прострочки).

Не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на його думку, мало місце прострочення оплати, а також враховуючи граничну дату нарахування пені, господарський суд самостійно визначає ціну позову в частині сум пені у зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань.

Згідно розрахунку суду, сума пені за період з 28.03.2012р. по 27.02.2013р. (кількість днів прострочки 337) від суми боргу 21 400,00 грн. складає 2 957, 05 грн.

У зв`язку із чим стягненню підлягає 2 957,05 грн. пені. В частині стягнення 985,84 грн. в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 5 264,99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Господарський суд вважає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (статті 536 ЦК України), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язання сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Таким чином, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

В пункті 8.4 договору поставки від 21.10.2011р. № 341 сторони встановили, що у випадку прострочення Покупцем термінів оплати поставленого йому товару, Покупець згідно ч.3 ст. 692 та ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити проценти за використання чужих коштів в розмірі 20 % річних за весь період прострочення оплати.

Відповідач прострочив оплату отриманого від позивача товару починаючи з 27.02.2012р.

Отже, відповідач зберіг майно (грошові кошти, які належало сплатити позивачу) без достатніх правової підстави.

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені у ст. 1212 ЦК України.

Зокрема, за приписами цієї статті особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Позивачем заявлено до стягнення 5 264,99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, виходячи з наступного розрахунку:

20 % річних від суми боргу 21 400,00 грн. за період з 28.03.2012р. по 19.06.2013р. (449 днів прострочки).

Згідно розрахунку суду, 20 % річних від суми боргу 21 400,00 грн. за період з 28.03.2012р. по 19.06.2013р. (449 днів прострочки) складає 5 256, 05 грн.

У зв`язку із чим стягненню підлягає 5 256, 05 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В частині стягнення 8, 94 грн. в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 30 607,88 грн. в частині 994,78 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 29 613, 10 грн.

Таким чином, позивачу відмовлено в задоволенні 3, 25 % позовних вимог.

Відтак, пропорційно задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1 664, 58 грн. судового збору (96,75 % від належних до сплати 1 720, 50 грн.).

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Водопровідник" Токмацької міської ради (71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченко, 46, ідентифікаційний код 32440984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1, ідентифікаційний код 33090871) 21 400 (двадцять одну тисячу чотириста) грн. 00 коп. основного боргу за договором поставки № 341 від 21.10.2011р., 2 957 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 05 коп. пені, 5 256 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн. 05 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн. 58 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 985 (дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 84 коп. пені та 8 (вісім) грн. 94 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 22.07.2013р.

Суддя В.М. Соловйов