Ухвала суду № 32531193, 09.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2013 р. м. Київ К/9991/63589/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Строй-Сервіс-999» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за касаційною скаргою Приватного підприємства «Строй-Сервіс-999» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2012 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства «Строй-Сервіс-999», в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 11186,67 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 44,80 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, матеріалами справи встановлено, що згідно звіту відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Приватного підприємства «Строй-Сервіс-999» у 2011 році склала 15 осіб, а кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, становить 1 особу. Фактично протягом 2011 року згідно поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ від 21 березня 2012 року на підприємстві інваліди не працювали.

З урахуванням вищенаведених підстав відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2011 році в розмірі 11186,67 грн. та 44,80 грн. пені.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Ухвалюючи постанову від 20 червня 2012 року суд першої інстанції виходив з того, що Приватним підприємством «Строй-Сервіс-999» у квітні та травні 2011 року надавались звіти до Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості за формою № 3-ПН щодо наявності вакантних посад за професіями дорожній робітник та сторож; протягом жовтня-листопада 2011 року подавались оголошення до місцевих засобів масової інформації про потребу в працівниках з встановленою групою інвалідності та було опубліковане оголошення в газеті «Наше місто» із запрошенням інвалідів для працевлаштування. Зазначені обставини суд першої інстанції вважав достатніми для відмови у задоволенні позову. До того ж, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки основною діяльністю відповідача є капітальне будівництво та реконструкція вулиць та доріг, при визначенні нормативу працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому Законами України «Про охорону праці» та «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Також ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 21 березня 2012 року до Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ), відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 15 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особу.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості від 24 квітня 2012 року, відповідно до якого позивачем у 2011 році звіти за формою № 3-ПН не надавались, та лист Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості від 18 червня 2012 року про те, що відповідач подав звіти за формою № 3-ПН у квітні та травні 2011 року.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" та чинної на момент виникнення спірних правовідносин Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 19 грудня 2005 року № 420, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, щомісячно направляючи звітність у формі № 3-ПН.

Встановивши, що відповідачем до Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості звіти про наявність вакансій для інвалідів (форма № 3-ПН) подавались лише в квітні та травні 2011 року, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасного щомісячного інформування державної служби зайнятості про готовність прийняти інвалідів на певну посаду.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

За змістом частини четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Частиною другою цієї статті передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З огляду на те, що Приватним підприємством «Строй-Сервіс-999» не вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та не належним чином виконано покладений на нього законодавством обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про не вжиття відповідачем всіх необхідних заходів щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання, а отже і про наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що при визначенні нормативу працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, слушно не взято апеляційним судом до уваги, оскільки будь-яких виключень з правил проведення розрахунку нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, пільгових або пом'якшуючих умов для підприємств певної галузі, норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не мають. Тому, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися відповідачем виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція була висловлена і Верховним Судом України у постанові від 4 липня 2011 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущено порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Строй-Сервіс-999» залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало