Рішення № 32527662, 17.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.07.2013р. Справа № 905/3754/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок № 65; код ЄДРПОУ - 30115243)

до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Демиденка Романа Вікторовича (01001, місто Київ, вулиця Червонозаводська, будинок № 7)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: Колесник О.В. (довіреність № ГО-12/333 від 17.12.2012)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» на відшкодування шкоди в порядку регресу 4 790,82 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № ДСНТ-21/0056174001 від 25 вересня 2007 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Hyundai Tucson», державний номерний знак АА 6518 ЕС, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Опель», державний номер ВЕ 9655 АТ, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Міська страхова компанія» позивачем було направлено останньому претензію (регресну вимогу) на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 4 790,82 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 4, 6, 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, статтями 22, 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31 травня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 червня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Демиденка Романа Вікторовича;

- витребувано з Солом'янського районного суду міста Києва належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3-4812-1/10 стосовно Демиденка Романа Вікторовича за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «Опель», державний номерний знак ВЕ 9655 АТ, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (23.11.2010).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 червня 2013 року розгляд справи відкладено на 17 липня 2013 року у зв'язку з ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 31 травня 2013 року документів.

Представник позивача Колесник О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання потового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Ухвали суду надсилалися за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві і співпадає з даними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Наявні в матеріалах справи поштові повернення містять відмітку про те, що організація відповідача вибула (а.с. 56, 87).

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Демиденко Р.В. на виконання вимог ухвали суду від 31 травня 2013 року не надав будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

25 вересня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Страхова група «ТАС», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі по тексту - страховик або позивач) та Тарганчук Наталією Валеріївною (далі по тексту - страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № ДСНТ-21/0056174001 (далі по тексту - Договір страхування), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси Тарганчук Н.В., пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням автомобілем марки «Hyundai Tucson» (далі по тексту - «Хюндай» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак АА 6518 ЕС, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 10-16).

Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2010 року на Шулявському шляхопроводі в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Опель», державний номер ВЕ 9655 АТ, під керуванням Демиденка Романа Вікторовича та автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС, під керуванням Тарганчук Олександра Андрійовича.

Довідкою Управління Державтоінспекції Головного Управління МВС України про обставини дорожньо-транспортної пригоди № 8728376 підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Опель», державний номер ВЕ 9655 АТ, під керуванням Демиденка Романа Вікторовича з автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС, під керуванням Тарганчук Олександра Андрійовича (а.с. 43-44).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС отримав механічні пошкодження заднього бамперу, що підтверджується довідкою Відділу ДАІ з обслуговування Солом'янського району підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в м. Києві (а.с. 42).

24 листопада 2010 року на адресу позивача надійшла заява Тарганчук О.А. про настання страхового випадку (а.с. 20-23).

Згідно пункту 3.5 Договору страхування, він (договір) набирає чинності з 16 год. 00 хв. 25 вересня 2007 року по 16 год. 00 хв. 25 вересня 2013 року.

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року у справі № 3-4812-1/10 Демиденка Р.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 45).

Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС, внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, визначеного на підставі акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 24 листопада 2010 року та рахунку на оплату № СТ00000425 від 06 квітня 2011 року, складеного фізичною особою-підприємцем Воробйовим Денисом Геннадійовичем склала 10 480,00 гривень.

З рахунку на оплату № СТ00000425 від 06 квітня 2011 року, складеного фізичною особою-підприємцем Воробйовим Денисом Геннадійовичем (який не є платником податку на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС, складає 10 480,00 гривень без ПДВ (а.с. 24).

За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 23 листопада 2010 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 21178р/40/2011 від 12 серпня 2011 року (з урахуванням розрахунку страхового відшкодування) визначено суму страхового відшкодування у розмірі 4790,82 гривень (а.с. 46).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23 листопада 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 21178Р/40/2011 від 12 серпня 2011 року, платіжним дорученням № 34404 від 31 серпня 2011 року та згідно відомості для виплати коштів отримувачам № 243 від 31 серпня 2011 року перерахував 4 790,82 гривень страхового відшкодування (а.с. 48-49).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі з постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року у справі № 3-4812-1/10 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 23 листопада 2010 року сталася саме з вини Демиденка Романа Вікторовича, який керуючи автомобілем марки «Опель», державний номерний знак ВЕ 9655 АТ, рухаючись по Шулявському шляхопроводі в місті Києві, не врахував стан проїзної частини, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Демиденка Р.В., залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Демиденка Романа Вікторовича - страхувальника (власника) автомобіля марки «Опель», державний номерний знак ВЕ 9655 АТ, на час спірної дорожньо-транспортної пригоди (23.11.2010) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Міська страхова компанія», на підставі полісу серії ВС/9261622, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза - 0,00 гривень.

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Опель», державний номерний знак ВЕ 9655 АТ, яким керував Демиденко Р.В. був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Міська страхова компанія», надіслав відповідачу претензію від 30 серпня 2012 року про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 51-52).

Позивач стверджує, що претензію відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого суду не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 4 790,82 гривень.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом № ВС/9261622) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 25 500,00 гривень, франшиза - 0,00 гривень.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

На вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу № ВС/9261622. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 23 листопада 2010 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВС/9261622), а до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» як особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо відсутності в матеріалах справи доказів проведення незалежної оцінки вартості матеріального збитку пошкодженого застрахованого транспортного засобу, господарський суд відзначає наступне.

Правовідносини позивача та страхувальника - Тарганчук Н.В., виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № ДСНТ-21/0056174001 від 25 вересня 2007 року, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин є Закон України «Про страхування».

Добровільним же страхуванням, згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування», є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Господарський суд звертає увагу на норми статті 25 Закону України «Про страхування», якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно статті 9 Закону України «Про страхування», розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Отже, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.

Положеннями статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» також не передбачено проведення саме професійної оцінки шкоди, завданої при дорожньо-транспортній пригоді транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності.

Відповідно до частини 36.2 статті 36 зазначеного Закону, якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Зазначена норма права стосується виключно відповідача, як страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тому доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Вказана правова позиція висловлена Вищим господарським судом України у постановах від 17 червня 2013 року у справі № 5011-4/16676-2012; від 14 травня 2013 року у справі № 5011-7/16471-2012; від 13 травня 2013 року у справі № 5011-50/17051-2012.

Також матеріали справи свідчать, що позивач встановлює розмір збитків на підставі рахунку на оплату № СТ00000425 від 06 квітня 2011 року (а.с. 24).

Матеріали справи свідчать, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля, визнана позивачем як сума страхового відшкодування відповідно до страхового акта № 21178Р/40/2011 від 12 серпня 2011 року (а.с. 46), становить 4 790,82 гривень та ґрунтується на підставі рахунку фізичної особи-підприємця Воробйова Дениса Геннадійовича (а.с. 24), складеного особою, яка здійснювала ремонт пошкодженого автомобіля.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 листопада 2010 року представником позивача як страховиком за участю Тарганчук Н.В., проведено зовнішній огляд пошкодженого автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак АА 6518 ЕС, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) (а.с. 30).

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжним дорученням № 34404 від 31.08.2011 виплачено страхове відшкодування у розмірі 4 790,82 гривень, виходячи з фактичної вартості ремонту транспортного засобу, визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок № 65; код ЄДРПОУ - 30115243, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 4 790,82 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору, а всього 6 511 (шість тисяч п'ятсот одинадцять) гривень 32 копійки.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 17.07.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2013.

Суддя С.М. Фурсова