Постанова № 32526186, 10.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2013 р. Справа№ 910/2902/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 10.07.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К» на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року (повний текст складено та підписано 01.04.2013 року)

у справі №910/2902/13 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом державного підприємства «Завод 410 ЦА»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К»

про стягнення 98 088,16 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року у справі №910/2902/13 позов державного підприємства «Завод 410 ЦА» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Авіакомпанія «Авіатранс К» на користь ДП «Завод 410 ЦА» 70 287,10 грн. основного боргу, 1 276,72 грн. 3% річних, 3 514,35 грн. пені, 4 920,10 грн. штрафу, 1 600,80 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 30.04.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/2902/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Державним підприємством «Завод 410 ЦА» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Авіакомпанія «Авіатранс К» на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року у справі №910/2902/13 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Авіакомпанія «Авіатранс К» - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року у справі №910/2902/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2012 року між ДП «Завод 410 ЦА» (виконавець) та ТОВ «Авіакомпанія «Авіатранс К» (замовник) було укладено договір №ОМ/12-21, згідно п. 1.1 якого виконавець зобов'язався надавати послуги з використання стоянки в ангарі та на відкритій площадці для спільного технічного обслуговування повітряних суден на виробничих площах виконавця, шляхом кооперації сторін на трьох наступних етапах.

Згідно з п. 2.2 договору зобов'язання, визначені п. 2.1 договору, а також перелік, строки та вартість запланованих до виконання заходів відображаються сторонами у додаткових угодах, які підписуються сторонами на кожний етап робіт і є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість надання послуг кожного етапу (п. 1.1 цього договору) визначається у додаткових угодах, складених згідно з пунктом 2.2 цього договору та приймається замовником до відшкодування виконавцеві за договірними цінами, що обґрунтовуються виконавцем та попередньо погоджуються сторонами.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що розрахунки між замовником та виконавцем здійснюються за фактично надані виконавцем та прийняті замовником послуги на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт за кожен етап.

Вартість послуг за використання стоянки та охорони повітряних суден визначено додатковою угодою №1 до договору №ОМ/12-21 від 17.04.2012 року. Вартість послуг вказана без урахування ПДВ. У ціну послуг з використання ПС місця стоянки в ангарі та на відкритій площадці не входить ціна використання обладнання: кран-балка, джерела промислового електроживлення, пересувних засобів пожежогасіння, підйомників та іншого ангарного обладнання.

В період з червня по липень 2012 року ДП «Завод 410 ЦА» складено акти виконаних робіт на загальну суму 77 411,90 грн.

Зазначені акти направлялись позивачем на адресу ТОВ «Авіакомпанія «Авіатранс К» проте не були підписані, оплачені та не повернуті.

Також ДП «Завод 410 ЦА» скеровувало на адресу ТОВ «Авіакомпанія «Авіатранс К» рахунки-фактури на зазначену вище суму.

Згідно з доводами позивача, на виконання умов договору останнім було надано послуги, проте оплату за отримані послуги відповідачем проведено не було, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 77 411,90 грн.

У лютому 2013 року державне підприємство «Завод 410 ЦА» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К» про стягнення 77 411,90 грн. основного боргу, 13 851,29 грн. пені, 1 406,14 грн. 3% річних, 5 418,83 грн. 7% штрафу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на спільне технічне обслуговування повітряних суден з використанням стоянки в ангарі.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 70 287,10 грн. основного боргу, 1 276,72 грн. 3% річних, 3 514,35 грн. пені, 4 920,10 грн. штрафу є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 7 124,80 грн., пені в розмірі 10 336,94 грн., 3% річних в розмірі 129,42 грн. та 7% штрафу в сумі 498,73 грн. судом було відмовлено за безпідставністю та необґрунтованістю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що акти наданих послуг ними не підписані, сума заборгованості не підтверджена і послуги позивачем не надавались.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Нормами статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором .

Згідно із положеннями статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно - правовими актами.

Договір №ОМ/12-21 від 17.04.2012 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який містить усі суттєві умови для договорів даного виду.

Згідно з ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було надано позивачу заявки на надання місця стоянки в ангарі відповідно до умовам п. 4.1.1 договору (а.с. 44-47).

Так, матеріали справи свідчать, що літак MD-80 №UR-CBO знаходився на території заводу з 17 год. 05.06.2012 року до 15 год. 05 хв. 16.06.2012 року відповідно до заявок відповідача №1330Т від 15.05.2012 року та №1406 від 15.06.2012 року; літак MD-82 №UR-CJR знаходився на території заводу з 14 год. 30 хв. до 18 год. 45 хв. 11.05.2012 року відповідно до заявки відповідача №1314Т від 10.05.2012 року; літак А-320 №UR-CJО знаходився на території заводу з 10 год. 10 хв. 24.07.2012 року до 18 год. 30 хв. 25.07.2012 року відповідно до заявки відповідача №349 від 17.07.2012 року.

Отже, факт надання позивачем послуг відповідачу за договором №ОМ/12-21 від 17.04.2012 року підтверджується копією виписки з журналу приймання-здавання повітряних суден під охорону варти №31 та податковими накладними (а.с. 40-43).

У зв'язку з чим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає твердження скаржника про те що позивачем не надавались послуги із використання стоянки і охорони в ангарі повітряних суден за червень-липень 2012 року безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, а саме заявками на надання місця стоянки в ангарі, випискою з журналу реєстрації приймання-здавання повітряних суден під охорону варти, актом надання послуг, податковими накладними.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (абз. 2 п. 4 ст. 882 ЦК України).

Враховуючи той факт, що обґрунтовані причини, з яких не підписано акти виконаних робіт, відповідачем суду не наведено, а отже послуги із використання стоянки і охорони в ангарі повітряних суден за червень-липень 2012 року вважаються такими, що надані.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті за отримання послуг із використання стоянки і охорони в ангарі повітряних суден, не містять їх і матеріали справи.

З наявних в матеріалах справи копій рахунків-фактур №СФ-0000414 від 27.06.2012 року, №СФ-0000485 від 26.07.2012 року, №СФ-0000413 від 27.06.2012 року ДП «Завод 410 ЦА» включило у суму послуг вартість використання кран-балки, електроенергії, додаткового обладнання на суму 7 124,80 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що договором не було визначено вартість використання додаткового обладнання, жодних додаткових угод з приводу його використання укладено не було.

Також позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів обліку кількості зазначених послуг по використанню електроенергії та додаткового обладнання та понесених у зв'язку із цим обґрунтованих витрат, а також не надано доказів фактичного надання для використання такого обладнання.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 77 411,90 грн. підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості за отримання послуг із використання стоянки і охорони в ангарі повітряних суден на суму 70 287,10 грн., а в решті позовних вимог про стягнення з відповідача боргу за надання у використання додаткового обладнання та електроенергії в сумі 7 124,80 грн. слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі п. 6.1 договору заявлено вимогу про стягнення з відповідача 13 851,29 грн. пені нарахованої за несвоєчасну сплату наданих послуг у червні 2012 року - липні 2012 року та 5 418,83 грн. 7% штрафу згідно абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до п. 6.1 договору замовник за кожен день затримки платежів, що виникла з вини замовника, виплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, але не більше 5% від загальної суми робіт.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Відповідно до ч. 2 статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

З наявної в матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ№518172 вбачається, що організаційно-правова форма позивача є Державне підприємство.

Враховуючи той факт, що позивач відноситься до державного сектору економіки, застосуванню підлягає ч. 2 ст. 231 ГК України.

В Інформаційному листі від 11.04.2005 року №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд висловив позицію, згідно якої господарський суд з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Отже, у разі невірно виконаного позивачем розрахунку сум, господарський суд не позбавлений можливості самостійно здійснити вірний перерахунок заявленої до стягнення суми та прийняти судове рішення після повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для вірного вирішення спору.

Згідно зробленого судом першої інстанції розрахунку розмір пені за період з 01.07.2012 року по 01.01.2013 року становить 12 603,02 грн. Враховуючи, що договір передбачає обмеження граничного розміру пені 5% від загальної суми робіт, задоволенню підлягає пеня у сумі 3 514,35 грн., що є 5 відсотками від 70 287,10 грн.

Судовою колегією було перевірено розрахунок пені та штрафу, здійснений судом першої інстанції, у відповідності до якого стягненню з ТОВ «Авіокомпанія «Авіатранс К» за період існування заборгованості підлягають 3 514,35 грн. пені та 4 920,10 грн. 7% штрафу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 406,14 грн. - 3% річних нарахованих за несвоєчасну сплату наданих послуг у червні 2012 року - липні 2012 року.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання та перевіреного судом першої інстанції, дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 276,72 грн. за час прострочення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 27.03.2013 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Авіатранс К» на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 року у справі №910/2902/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2012 року у справі №910/2902/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2902/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.