Ухвала суду № 32525242, 17.07.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року справа №805/4491/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Ханової Р.Ф.

Яковенко М.М.,

за участю секретаря судового засідання Левченко Г.О.

за участю

позивача ОСОБА_3

представника відповідача Юркової К.В. (за довіреністю)

у відкритому судовому засіданні розглянувши апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року у справі № 805/4491/13-а (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_3 до Державної виконавчої служби України про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Донецького окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_3 до Державної виконавчої служби України про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов'язання вчинити певні дії. ( а.с.2,3).

Постановою суду першої інстанції від 05 червня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної виконавчої служби України про визнання незаконною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 01 березня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесену у виконавчому провадженні № 24025020; зобов'язано Державну виконавчу службу України відновити виконавче провадження № 24025020 з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-1391/08, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 23 березня 2009 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. ( арк. справи 85-91)

Не погодившись з таким рішенням, відповідач - Державна виконавча служба України подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. ( а.с.94-104)

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач у судовому засіданні заперечував про доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін..

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, думку позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

В рамках виконавчого провадження № 24025020 здійснювалося примусове виконання виконавчого листа, виданого адміністративним судом, адміністративний позов поданий ОСОБА_3, який є стягувачем у виконавчому провадженні, отже справу № 805/4491/13-а належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з урахуванням особливостей, встановлених ст.181 КАС України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Системний аналіз положень ст.ст.1, 3, 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606), а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України, свідчить, що ДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 606 примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

У випадках, передбачених законом, рішення судів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачено ч.ч.1-2 ст.3 Закону № 606.

Згідно з п.1 ч.2 ст.17 Закону № 606 виконавчі листи, що видаються судами, підлягають виконанню державною виконавчою службою відповідно до цього Закону.

Виконання рішень, за якими боржником є центральні органи виконавчої влади покладається на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства України, що передбачено п.1 ч.1 ст.21 Закону № 606.

Таким чином, виконання виконавчого листа № 2-а-1391/08, боржником за яким є Міністерство фінансів України, Законом № 606 віднесено до компетенції відділу примусового виконання рішень ДВС України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчих дій.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, не отримавши документального підтвердження добровільного виконання боржником виконавчого листа № 2-а-1391/08, державний виконавець зобов'язаний був розпочати його примусове виконання шляхом вчинення виконавчих дій та використання повноважень, передбачених Законом № 606.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що передбачено ч.2 ст.30 Закону № 606. При цьому строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Як зазначено вище, виконавче провадження № 24025020 відкрито 31 січня 2011 року та закінчено 01 березня 2013 року, тобто тривало понад 2 роки 2 місяці, при цьому рішення виконане не було. Матеріали виконавчого провадження свідчать, що в його рамках державним виконавцем взагалі не провадилися виконавчі дії. Докази зупинення виконавчого провадження, приєднання його до зведеного провадження тощо суду не надані.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції що державним виконавцем порушені вимоги ч.2 ст.30 Закону № 606 стосовно проведення виконавчих дій у шестимісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (рішення у справі «Зубко та інші проти України»).

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України»).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України»).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що бездіяльність Відповідача, яка виявися у невжитті державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на забезпечення своєчасного і повного виконання виконавчого листа № 2-а-1391/08 протягом більше ніж двох років, є такою, що порушує права Позивача як стягувача у виконавчому провадженні.

Предметом спору по справі є постанова від 01 березня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у ст.47 Закону № 606.

Спірна постанова прийнята на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону № 606, відповідно до якої виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно з п.3.15. Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802 (далі - Інструкція), при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з п.9 ч.1 ст.47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися п.2 ч.1 ст.47 Закону № 606, (яка передбачає таку підставу як «відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними»).

Таким чином, для повернення виконавчого листа № 2-а-1391/08 стягувачу, згідно з вимогами п.9 ч.1 ст.47 Закону № 606 та п.3.15 Інструкції, державний виконавець мав встановити, що безпосередньо у законі встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти Міністерства фінансів України (боржника у виконавчому провадженні) і у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також що в законі наявна заборона щодо проведення інших виконавчих дій стосовно цього боржника, що виключає можливість виконання виконавчого листа № 2-а-1391/08.

Про наявність обставин, зазначених у ч.1 ст.47 Закону № 606, державний виконавець складає акт, що передбачено ч.2 ст.47 Закону № 606.

В порушення вимог ч.2 ст.47 Закону № 606 акт про наявність обставин, вказаних у п.9 ч.1 ст.47 цього Закону, державним виконавцем складений не був.

Згідно з положеннями ч.4 ст.47 Закону № 606 про повернення стягувачу виконавчого документа державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Відповідно до 3.17. Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

В порушення вимог п.3.17 Інструкції, в оскаржуваній постанові не зазначені результати виконання виконавчого листа № 2-а-1391/08.

Копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у триденний строк надсилається сторонам виконавчого провадження, що визначено ч.5 ст.47 Закону № 606.

Як вбачається зі змісту супровідного листа, спірна постанова винесена 01 березня 2013 року і надіслана сторонам виконавчого провадження 12 березня 2013 року, тобто мало місце порушення вимог ч.5 ст.47 Закону № 606.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання визначає Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901).

Відповідно до п.1 Прикінцевих положень Закону № 4901, цей законодавчий акт набрав чинності з 01 січня 2013 року.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначає ст.2 Закону № 4901, згідно з ч.1 якої держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Правові норми, що містяться у ст.3 Закону № 4901, передбачають особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, а саме виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Оскільки виконавчий лист № 2-а-1391/08 пред'явлений до виконання у січні 2011 року, а Закон № 4901 набрав чинності з 01 січня 2013 року, положення цього Закону, зокрема щодо пред'явлення стягувачем виконавчого документа про стягнення коштів з державного органу до Державної казначейської служби України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45 (далі - Порядок).

Відповідно до п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Водночас п.3 Порядку, в редакції, яка була чинною на час пред'явлення виконавчого листа № 2-а-1391/08 до виконання, передбачав, що виключно органами Казначейства виконуються рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, тобто виняткова компетенція органів Казначейства не була поширена на виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, яким є Міністерство фінансів України.

П.7 Порядку передбачено, що у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження. Правова норма, що міститься в п.7 Порядку, є банкетною та відсилає до положень Закону № 4901.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 4901 протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

При цьому ст.4 Закону № 4901 визначає особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи.

Боржником у виконавчому провадженні № 24025020 є Міністерство фінансів України, яке в розумінні Закону № 4901 є державним органом, (а не державним підприємством чи юридичною особою), що виключає можливість застосування ч.3 ст.4 Закону № 4901 та п.7 Порядку виконання рішень до спірних правовідносин.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що в порушення вимог ч.2 ст.72 КАС України Відповідачем не доведено існування обставин, передбачених п.9 ч.1 ст.47 Закону № 606 у якості підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві. Крім того, оскаржувана постанова винесена з порушенням порядку, визначеного ст.47 Закону № 606, про що вказано вище. Посилання Відповідача на положення Закону № 4901 та Порядку цього висновку суду не спростовує.

З приводу твердження Відповідача про неможливість виконання державним виконавцем виконавчого листа № 2-а-1391/08 про стягнення з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з розрахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 суму у розмірі 4 036 грн., а також про те, що для виконання судового рішення по справі № 2-а-1391/08 Позивач має звернутися до Державної казначейської служби України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив дані твердження з огляду на наступне.

Згідно з практикою Європейського суду у справ людини у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів; тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

Отже, саме Відповідач, а не стягувач у виконавчому провадженні, має використати всі передбачені законодавством засоби з метою забезпечення своєчасного і повного виконання виконавчого листа № 2-а-1391/08, зокрема шляхом звернення до суду із заявою про зміну способу або порядку виконання судового рішення в порядку визначеному КАС України та Законом № 606.

Таким чином, постанова від 01 березня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві є такою, що порушує права Позивача як стягувача у виконавчому провадженні, тобто є протиправною, та не відповідає критеріям наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з п.1 ч.2 ст.162 КАС України уразі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (ч.2 ст.11 КАС України).

З метою забезпечення відновлення порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і скасувати спірну постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

У разі якщо постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ, що передбачено ч.ч.1, 3 ст.51 Закону № 606.

Отже, вимога Позивача про зобов'язання Відповідача відновити виконавче провадження № 24025020 є законною та підлягає задоволенню.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року у справі № 805/4491/13-а- залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року у справі № 805/4491/13-а - залишити без змін.

В повному обсязі ухвала виготовлена та підписана колегією суддів 22 липня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: А.В. Гайдар

Судді: Р.Ф. Ханова

М.М.Яковенко