ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2013 року ( 14 год. 40 хв.)Справа № 808/4329/13-а м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Максименко Л.Я.,
при секретарі судового засідання - Приймаку Є.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп», м. Запоріжжя
до відповідача: Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, м. Запоріжжя
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
за участю
від позивача: Кокін А.Ж., довіреність № 24-04/2013 від 24.04.2013
від відповідача: Сергієнко Т.С., довіреність № 3/10-014 від 04.02.2013
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000702211 від 12.04.2013 і № 0000712211 від 12.04.2013.
В обґрунтування позову товариство посилається на те, що є неправомірним висновок податкового органу про безпідставне включення товариством до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум, лише на тій підставі що до перевірки не було надано ТТН. Вказує, що Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не називають ТТН, на відміну від дорожнього листа, як документ, без якого не можливе перевезення вантажів. При цьому п. 1 вказаних Правил, говорячи про ТТН як про єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, під словом «єдиний» розуміє, що він є спільним документом для перевізника, замовника, вантажовідправника та вантажоодержувача, а не єдиним можливим документом на вантаж. Крім того зазначає, що зміст Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не регламентує випадки перевезення вантажу юридичними особами або фізичними особами-підприємцями для власних потреб. Стверджує, що у разі коли юридична особа або фізична особа-підприємець перевозять у внутрішньому перевезенні вантаж, який належить їм на праві власності, власними силами, без залучення стороннього перевізника, то оформлення ТТН не є обов'язковим. Зазначає, що посадова особа ДПІ, яка проводила перевірку, проігнорувавши надані товариством первинні документи, зробила висновок про нереальність цих операцій та про порушення ТОВ «АМС-Групп» податкового законодавства лише виходячи з наявної у неї інформації про те, що за юридичною адресою ТОВ «Автопарітет-Д» не знаходиться, а відносно посадових осіб порушено кримінальну справу по факту скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України. Однак, позивач вважає, що вказані обставини не свідчать та не можуть говорити про нереальність укладеного правочину та безтоварність господарської операції. Натомість зазначає, що на виконання умов договору № 2506/10 від 25.06.2010 ТОВ «Автопарітет-Д» поставило обумовлений обсяг продукції, а ТОВ «АМС-Групп» прийняло цю продукцію та оплатило її, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, які були надані до перевірки, а також докази подальшого використання продукції, отриманої від контрагента у господарській діяльності товариства, а саме докази подальшої реалізації продукції.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги з підстав, викладених вище, наполягає на задоволенні позову.
Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 10.06.2013 посилається на те, що проведеною перевіркою ТОВ «АМС-Групп» встановлено порушення товариством вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 20 447 грн. та податок на додану вартість на суму 16 036 грн. Вказує, що ТТН по постачанню товару з пунктом розвантаження м. Запоріжжя до перевірки надані не були, а також встановлено відсутність інших документів, які б підтверджували реальність поставок від контрагента-постачальника на адресу ТОВ «АМС-Групп», зокрема, їх транспортування та зберігання, а отже неможливо підтвердити факт передачі товару від контрагента до позивача. Крім того, в ході отриманої оперативної інформації з'ясовано, що товариство-контрагент за своїм юридичним адресом не знаходиться, його діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, податкові декларації контрагента ТОВ «Автопаритет-Д» подавались за підписами осіб, які відмовляються від своєї участі у звітуванні, а директор та засновник цього товариства заперечують свою причетність до його створення та фінансово-господарської діяльності. Вказує, що згідно з постановою від 24.02.2012, за фактом скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України порушена кримінальна справа № 41/11/8008-03. Обставини, викладені у постанові про порушення кримінальної справи свідчать про те, що гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скоїли дії, які порушують публічний порядок створення та державної реєстрації суб'єктів господарювання та заняття підприємницькою діяльністю, зокрема ТОВ «Автопаритет-Д». Крім того, операції ТОВ «АМС-Групп» з підприємством-постачальником ТОВ «Автопаритет-Д» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності тощо. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.
В судовому засіданні 08.07.2013 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
На підставі направлень від 18.03.2013 № 354 та № 355, згідно із п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України та відповідно до наказу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 11.02.2013 № 163, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АМС-Групп» з питань своєчасності, правильності, повноти нарахування й сплати податку на додану вартість і податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Автопаритет-Д», про що складено акт від 29.03.2013 № 60/22-1109/34441445.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «АМС-Групп» вимог:
- п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 16 036 грн., в т.ч. за липень 2010 у сумі 7 545 грн. та серпень 2010 у сумі 8 191 грн.;
- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 20 447 грн., в т.ч. за 3 квартали 2010 року на суму 20 447 грн.
12.04.2013 ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на підставі акту перевірки від 29.03.2013 № 60/22-1109/34441445 прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000712211 про збільшення ТОВ «АМС-Групп» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20 045,00 грн. , в т.ч. 16 036,00 грн. за основним платежем та 4 009,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000702211 про збільшення ТОВ «АМС-Групп» грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 25 558,75 грн., в т.ч. 20 447,00 грн. за основним платежем та 5 111,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2013 № 0000712211 та № 0000702211, ТОВ «АМС-Групп» звернулось до суду.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
ТОВ «АМС-Групп» зареєстроване Державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради 19.06.2006 за № 1 103 102 0000 01390 та взято на податковий облік у ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 21.06.2006 за № 986.
В періоді, що перевірявся ТОВ «АМС-Групп» здійснювало оптову торгівлю.
25.06.2010 між ТОВ «Автопарітет-Д» (продавець) та ТОВ «АМС-Групп» (покупець) укладено договір № 2506/10, відповідно до умов якого продавець продає покупцеві інструмент та твердосплавну продукцію, будівельні матеріали, а також з метою підвищення стійкості та міцності металорізального інструменту, за дорученням покупця виконує визначений пп. 1.1-1.6 договору перелік робіт.
Відповідно до розділу ІІ договору № 2506/10 доставка вантажу на склад покупця здійснюється транспортом продавця, умови поставки згідно Інкотермс-90 DDP - склад покупця. Покупець забезпечує продавця для проведення робіт згідно п.1, необхідною продукцією за актом приймання-передачі.
На виконання умов договору продавець передав покупцеві товар за видатковими накладними № 90 від 07.07.2010 на суму 20 443,14 грн., № 195 від 14.07.2010 на суму 24 584,64 грн., № 040801 від 04.08.2010 на суму 38 171,44 грн., а також продавець виконав для покупця роботи за актами № 300.3 від 28.07.2010 на суму 1 704,00 грн., № 300801 від 30.08.2010 на суму 10 749,85 грн. (копії у справі).
На підставі рахунків-фактур ТОВ «Автопаритет-Д», позивачем було здійснено оплату за отриманий товар та виконані роботи безготівковими коштами на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується долученими до справи копіями банківських виписок.
Оприбуткування придбаних ТМЦ здійснювалось позивачем по рахунку 281, що підтверджується долученими до справи Картками рахунку № 281з 01.07.2010 по 31.10.2010. В подальшому придбанні ТМЦ були реалізовані позивачем іншим суб'єктам господарської діяльності, зокрема ХРП «АвтоЗАЗ-Мотор», ВАТ «Гідросила МЗТГ», ТОВ «Силур», ЗАТ «Костянтинівський металургійний завод», про що до матеріалів справи долучені відповідні докази (копії договорів, видаткові та податкові накладні, банківські виписки тощо).
Щодо документів, якими оформлені господарські операції між позивачем та його контрагентами суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначалося вище, всі придбані ТМЦ та роботи були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «АМС-Групп» на підставі накладних та актів здачі-приймання робіт (надання послуг), оплачені, та в подальшому використані у господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.
Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.
Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН слід виходити з положень п.п. 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 яким встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно- транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.
Також, відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат.
При цьому слід говорити про те, що наявність чи відсутність ТТН не може бути єдиною та вирішальною підставою для сумніву в реальності вчинених правочинів. Тому суд перевіряє надані як позивачем так і відповідачем докази фактичного здійснення операцій у їх сукупності.
Також слід зазначити, що податковий орган посилаючись на неможливість з боку ТОВ «Автопаритет-Д» здійснювати перевезення самостійно або із залученням сторонніх організацій будь-яких документальних доказів цьому суду не надав.
Судом із пояснень представника позивача встановлено, що у зв'язку із тим, що придбані ТМЦ є невеликими за своїми розмірами, то їх перевезення загалом здійснювалось за допомогою кур'єрських служб чи безпосередньо самим продавцем.
Аналізуючи діяльність контрагента позивача - ТОВ «Автопаритет-Д», в акті перевірки податковий орган говорить про неможливість здійснення останнім фінансово-господарської діяльності у зв'язку із відсутністю належним виробничих, трудових та інших ресурсів.
Такий висновок податкового органу суд вважає передчасним, оскільки ґрунтується він лише на даних оперативної інформації (якої, до речі, не відомо, оскільки представник ДПІ не надав суду відповідних документальних доказів існування такої інформації) щодо контрагента (запити до компетентних органів та відповіді на них суду не надані), а також не враховує можливості здійснення контрагентом господарських операцій без використання власних активів.
Крім того, із змісту акту перевірки вбачається, що податковий орган не зміг провести перевірку ТОВ «Автопаритет-Д», - відсутнє товариство за місцем реєстрації. Однак, вказані обставини не можуть доводити того, що у 2010 році товар не передавався, а роботи товариством не виконувались.
Також в акті перевірки є посилання на постанову слідчого від 24.02.2012 про порушення кримінальної справи у відношенні гр. ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України та гр. ОСОБА_4 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 205 КК України.
Проте суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Таким чином, порушення кримінальної справи не може вважатися належним доказом вини посадової особи у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 ,ч. 3 ст. 212 КК України, доки їх не буде доведено в обвинувальному вироку суду.
Доказів того, на якій наразі стадії знаходиться кримінальна справа у відношенні гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4, чи передана вона до суду та чи винесено у справі вирок - суду не надані.
Тому, говорити про те, що первинні бухгалтерські документи та документи податкової звітності були підписані не тими особами, прізвища яких в них зазначені є передчасним, оскільки це не спростовує твердження про те, що такі підписи виконані іншими уповноваженими на те посадовими особами.
З огляду на це, на позивача не може перекладатись відповідальність за те, що первинні бухгалтерські документи з боку його контрагента підписані не тією особою, що в них зазначена, оскільки це суперечить ч. 8 ст. 9 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також виходячи з того, що позивач позбавлений можливості контролювати достовірність підписів з боку свого контрагента.
Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагента, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.
Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
В свою чергу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.
Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з п. 5.2 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).
Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена
правилами ведення податкового обліку.
З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.
Як зазначалося вище, первинні бухгалтерські документи в повному обсязі були надані позивачем та долучені судом до матеріалів справи, а тому правомірність формування витрат позивача підтверджена належними та допустимими доказами (накладними, актами виконаних робіт, платіжними документами тощо).
Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Отже, як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.
Крім того слід зазначити, що згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (так само як і Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Пунктом 2 Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).
Судом встановлено і це не заперечується представником відповідача, що контрагент позивача на час виписки податкових накладних мав статус платника податків.
Отже, підстави говорити про те, що податкові накладні є недійсними, оскільки складені з порушенням Закону, у суду відсутні. Не надані такі докази і податковим органом.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів (робіт) були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам податкового законодавства акт перевірки не містить, ТОВ «АМС-Групп» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених
статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 29.03.2013 № 60/22-1109/34441445, про порушення ТОВ «АМС-Групп» вимог п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 12.04.2013 № 0000712211 та № 0000702211 слід визнати протиправним та скасувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 12.04.2013 № 0000712211 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 20 045,00 грн., в т.ч. 16 036,00 грн. за основним платежем та 4 009,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 12.04.2013 № 0000702211 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 25 558,75 грн., в т.ч. 20 447,00 грн. за основним платежем та 5 111,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» 456,04 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Л.Я. Максименко
Судове рішення № 32518803, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 08.07.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 808/4329/13-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: