Постанова № 32516158, 12.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2013 р. Справа № 920/789/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І.,суддя Білецька А.М.,суддя Барбашова С.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився

відповідача – не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1896 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 30 травня 2013 року у справі № 920/789/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект", м. Суми

про стягнення 25 554,08 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект" про стягнення 25554,08 грн., в тому числі: 23464,50 грн. заборгованості по оплаті товару за укладеним між сторонами договором поставки від 01.05.2010 р. № 221 та нарахованих на цю заборгованість 1741,34 грн. пені та 348,24 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30 травня 2013 року у справі № 920/789/13 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 23464,50 грн. боргу, 1741,34 грн. пені, 348,24 грн. 3% річних та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування господарським судом Сумської області положень статті 625 Цивільного кодексу України, просить це рішення змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 23464,50 грн. боргу, 1741,34 грн. пені та 17290 грн. витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд Сумської області в порушення вимог статті 625 Цивільного кодексу України стягнув з нього три проценти річних за наявності передбаченої у договорі поставки від 01.05.2010 р. № 221 відповідальності у вигляді пені, яка на його думку є іншим розміром процентів, що встановлені договором.

Сторони, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не скористались своїм правом на участь в ньому через своїх представників, у зв'язку з чим справа розглядається за їх відсутності за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 01 травня 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки продукції № 2214, відповідно до предмету якого ( п.1.1 договору) позивач (постачальник) зобов’язувався продати та поставити, а відповідач (покупець) купити та оплатити на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід’ємними частинами цього договору.

Згідно з пунктом 8.5. договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012 р.У разі, якщо жодна сторона протягом 30 днів до закінчення терміну дії договору не заявить про наміри його розірвати, цей договір вважається продовженим на тих самих умовах та на той самий строк.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору поставки від 01.05.2010 р. № 221 позивач у жовтні 2012 року поставив відповідачу товар на загальну суму 23464,50 грн., що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви копіями видаткових накладних, які підписані сторонами та в яких підставою складення зазначено договір № 2214 від 01.05.2010 р.( а.с. 14-85).

Факт поставки вказаного товару підтверджує відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.3.3 договору, відповідач (покупець) зобов’язувався оплачувати кожну партію товару переданого позивачем (постачальником), протягом 21 (двад- цяти одного) календарного дня з моменту передачі такої партії товару.

Проте відповідач в порушення умов договору та наведених норм чинного законодавства вартість поставленого йому товару не оплатив, у зв’язку з чим у нього перед відповідачем виникла заборгованість по договору № 2214 від 01.05.2010 р. в сумі 23464,50 грн.

Вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, а саме: копією договору поставки продукції № 2214 від 01.05.2010р. (а.с. 11), копіями підписаних сторонами товарно-транспортних накладних ( а.с. 14-85) та акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р. (а.с. 12).

Наявність вказаної заборгованості по договору № 2214 від 01.05.2010 р. підтверджує також сам відповідач в апеляційній скарзі.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України серед способів захисту прав суб’єктів господарювання передбачено примусове виконання обов’язку в натурі.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення 23464,50 грн. заборгованості по оплаті товару за укладеним між сторонами договором поставки від 01.05.2010 р. № 221.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих на цю заборгованість 1741,34 грн. пені та 348,24 грн. 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник

вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач не виконав свій обов’язок з оплати поставленого по договору товару на суму 23464,50тгрн., а тому він є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов’язання

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов‘язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов‘язання.

Згідно з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період , за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з ч. 3 цієї статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, нарахування позивачем відповідачу пені в розмірі 1741,34 грн. відповідає вимогам ст.ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умовам договору поставки від 01.05.2010 р. № 2214.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарський суд Сумської області в порушення вимог статті 625 Цивільного кодексу України стягнув з нього три проценти річних за наявності передбаченої у договорі поставки від 01.05.2010 р. № 221 відповідальності у вигляді пені, яка на його думку є іншим розміром процентів, що встановлені договором.

Виходячи з положень глав 49, 51 Цивільного кодексу України, якими регулюються питання забезпечення виконання зобов’язань, правові наслідки їх порушення та відповідальність за ці порушення, глав 24, 26 Господарського кодексу України, якими регулюються загальні засади відповідальності за порушення господарських зобов’язань, штрафні санкції за ці порушення, три проценти річних та пеня є окремими видами відповідальності за порушення грошового зобов’язання. При цьому стягнення трьох процентів річних на відміну від пені не є штрафними санкціями, в тому числі різновидом неустойки та не є видом забезпечення зобов’язань, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредитору та стягуються незалежно від вини боржника.

Зважаючи на це, пеня не є іншим розміром процентів за порушення грошового зобов’язання, що можуть бути встановлені договором або законом замість трьох процентів річних, про які вказано у ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Чинне законодавство не містить обмежень щодо одночасного стягнення трьох процентів річних та пені за невиконання грошового зобов’язання.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв оскаржуване рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи, у зв’язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 30 травня 2013 року у справі № 920/789/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 11.07.2013 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Барбашова С.В.