Постанова № 32516117, 16.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. Справа№ 927/399/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Чорної Л.В.

Тищенко О.В.

при секретарі Цурановій І.А.

від позивача: Кулик Н.Д. -представник за дов. №110 від 05.10.2012р.;

від відповідача: Єсипенко О.Г. - представник за дов. №182 від 02.11.2012р.;

Машко О.П. - представник за дов. №138 від 27.09.2012р.;

від третьої особи: Ленько М.М. - представник за дов. №25-25-18-14/1337 від 04.03.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Чернігівської обласної ради

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 14.05.2013р. (дата підписання - 15.05.2013р.)

у справі №927/399/13 (суддя - Моцьор В.В.)

за позовом Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Чернігівської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехНова» в особі Комуналного енергогенеруючого підрозділу «Чернігівська теплоелектроцентраль» товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ТехНова»

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна фінансова інспекція в Чернігівській області

про визнання в частині недійсним договору та стягнення 71 439,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013р. Комунальне підприємство «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Чернігівської обласної ради (далі - Комунальне підприємство, Театр, позивач) звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехНова» в особі Комунального енергогенеруючого підрозділу «Чернігівська теплоелектроцентраль» товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ТехНова» (далі - Товариство, відповідач) про визнання на підставі ст.229 ЦК України недійсним укладеного між сторонами Договору на постачання теплової енергії та гарячої води №346 від 01.12.2001р. в частині визначення розрахунків за постачання теплової енергії у приміщення гуртожитку по вул. Шевченка, 9-А, в за тарифами як для підприємств, а не для населення. Крім того, Комунальне підприємство просило стягнути із Товариства 71 439,62 грн. зайво перерахованих на виконання цього Договору грошових коштів.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що спірний Договір в частині визначення порядку здійснення розрахунків за теплову енергію був укладений зі сторони Комунального підприємства внаслідок помилки, адже гуртожиток Театру є житловим будинком, тому і тарифи на поставлену теплову енергію повинні нараховуватися як для населення, в той час як протягом дії Договору Товариством застосовувалися тарифи, встановлені для підприємств.

Наведене, за поясненнями позивача, підтверджувалося висновками акту ревізії Державної фінансової інспекції в Чернігівської області від 23.04.2012р. №04-208, проведеної за період з 01.01.2009р. по 01.04.2012р.

У вказаному акті, зокрема, зазначено, що внаслідок виставлення Товариством рахунків на оплату вартості спожитої позивачем теплової енергії у вказаному періоді з урахуванням тарифів для підприємств, а не для населення, Комунальне підприємство зайво сплатило на користь відповідача 71 439,62 грн., які підлягали поверненню у встановленому законом порядку.

Оскільки Товариство добровільно повернути зайво сплачені грошові кошти у розмірі 71 439,62 грн. відмовилося, Комунальне підприємство звернулося до суду для стягнення цих коштів у примусовому порядку.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.03.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №927/399/13.

Відповідач позов не визнав. Обгрунтовуючи свої заперечення, Товариство зазначило, що згідно Додатку №1 до укладеного між сторонами Договору об'єктами теплопостачання були нежитлові приміщення, а саме: будівля Театру, гараж, майстерня та будівля підсобного приміщення. З огляду на наведене, вказував відповідач, нарахування за спожиту позивачем теплову енергію здійснювалося відповідно до умов Договору за тарифом на теплову енергію, встановленим для бюджетних установ.

До того ж, Товариство зазначило, що будівля по вул. Шевченка, 9-а, була визнана житловою згідно рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22.10.2012р. №275, однак, станом на дату укладення спірного Договору докази визнання вказаної будівлі житловою Комунальним підприємством не надавались.

Під час судового розгляду ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.04.2013р. за клопотанням позивача до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Державну фінансову інспекцію в Чернігівській області.

26.04.2013р. Комунальне підприємство подало заяву про зміну (уточнення) позовних вимог, в якій просило визнати недійсним п.4 Додатку №1 від 01.01.2009р. (щодо об'єктів теплопостачання) до укладеного між сторонами Договору №346 від 01.12.2001р. у частині, пов'язаній з визначенням розрахунків за постачання теплової енергії у приміщенні гуртожитку, який розташований у будівлі за адресою: вул. Шевченка, 9-а, за тарифами як для підприємства, а не для населення, а також стягнути із Товариства 71 439,62 грн. зайво перераховані кошти у сумі 71 439,62 грн. Заява була прийнята господарським судом до розгляду.

Третя особа письмового відзиву на позовну заяву господарському суду не направила.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14.05.2013р. №927/399/13 (суддя - Моцьор В.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю у зв'язку з їх недоведеністю.

Висновок місцевого господарського суду мотивований відсутністю у матеріалах справи документів, якими підтверджується закріплення у встановленому законом порядку за будівлею по вул. Шевченка, 9-а, в період з 01.01.2009р. по 01.04.2012р. статусу житлової. За оцінкою господарського суду відсутні підстави вважати, що в момент укладення спірного правочину сторонами не були дотримані вимоги закону. Разом з тим, встановлені господарським судом обставини справи свідчили про правомірність нарахування відповідачем вартості спожитої Комунальним підприємством у спірному періоді теплової енергії за тарифами, встановленими для бюджетних установ, а не для населення. У зв'язку з наведеним, за оцінкою суду першої інстанції, позовні вимоги про повернення відповідачем 71 439,62 грн. задоволенню не підлягали.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішення, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 14.05.2013р. у даній справі та прийняти новий судовий акт про задоволення позову у повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження позивач посилався на ті ж обставини, що були наведені у його позовній заяві. За оцінкою скаржника, господарський суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що у будівлі по вул. Шевченка, 9-а, проживають фізичні особи, тобто населення, і ця будівля фактично була гуртожитком ще до моменту укладення спірного правочину.

Не врахувавши наведеного, вказував апелянт, суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, тому прийнятий судовий акт підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. №927/399/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Іоннікова І.А., Корсакова Г.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 25.06.2013р.

21.06.2013р. через канцелярію суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу відхилити.

Розгляд апеляційної скарги, призначений на 25.06.2013р. у даній справі, у порядку ст.77 ГПК України відкладався на 16.07.2013р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2013р. №927/399/13 у зв'язку із перебуванням судді Корсакової Г.В. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі, суддю Корсакову Г.В. замінено суддею Тищенко О.В.

Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2013р. підтримав доводи апеляційного оскарження і у підтвердження своєї правової позиції надав надавши судовій колегії додаткові документи, якими, на його думку, підтверджувалася та обставина, що будівля по вул. Шевченка, 9-а, в тому числі, протягом спірного періоду, була і залишається на даний час житловою.

Представники відповідача проти доводів апеляційного оскарження заперечили, посилаючись на те, що доводи скаржника спростовуються матеріалами справи та вірно встановленими судом першої інстанції фактичні обставини справи.

Відповідач та третя особа просили рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін та скасування, а апеляційну скаргу - відхилити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2001р. між Комунальним енергогенеруючим підрозділом «Чернігівська теплоелектроцентраль» Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ТехНова» (далі - постачальник) та Комунальним підприємством «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Чернігівської обласної ради (надалі - споживач) був укладений Договір №346 на постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах для об'єктів, вказаних у додатку №1 цього Договору, а споживач зобов'язувався сплачувати одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника за встановленими тарифами (цінами) в терміни, на умовах та порядку постачання і сплати, передбачених цим Договором (п.1.1 Договору).

Згідно п.6.1 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем, здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок постачальника по тарифах, які затверджені рішеннями облдержадміністрації, міської ради, і які можуть змінюватися згідно з законами Верховної Ради і постановами Кабінету Міністрів України.

Згідно Додатку №1 від 01.01.2009р. (а.с.72) до Договору, який підписаний та скріплений печатками підприємств, сторони визначили, що за період з 1 січня 2009 року по 1 січня 2010 року об'єктами теплопостачання є: 1) будівля театру по пр. Миру, 23; 2) гараж по вул. Шевченка, 9-а; 3) майстерня по вул. Шевченка, 9-а; 4) будівля підсобного приміщення по вул. Шевченка, 9-а.

З матеріалів справи випливає, що протягом січня 2009р. - березня 2012р. відповідач виставляв позивачу рахунки на оплату вартості спожитої теплової енергії з розрахунку тарифів, встановлених для бюджетних установ.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач посилався на висновки Державної фінансової інспекції у Чернігівській області, викладені в Акті від 11.05.2012р. №04-21/08 (а.с.22-33), складеним за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства за період з 01.01.2009р. по 01.04.2012р.

За поясненнями позивача, під час проведення ревізії встановлено, що протягом вересня 2009 року - березня 2012 року рахунки на оплату послуг теплопостачання по гуртожитку, розташованому за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченко, 9-а, виставлялись Комунальному підприємству Товариством за тарифами для підприємств, а не для населення, безпідставно, чим не дотримано вимоги пункту 6.1 договору від 1 грудня 2001 року №346, яким передбачено, що розрахунки за спожиті послуги здійснюються за тарифами, які затверджені рішеннями облдержадміністрації, міської ради. Тим самим порушено вимоги статті 193 Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, Комунальне підприємство звернулося до господарського суду з позовом, в якому просило визнати недійсним п.4 Додатку №1 до Договору в частині визначення порядку здійснення розрахунків за теплову енергію, що постачалася у будівлі по вул. Шевченка, 9-а, яка фактично є гуртожитком. На думку позивача, Договір у цій частині слід визнати недійсним, оскільки він був укладений зі сторони Комунального підприємства під впливом помилки, тобто неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Утім, в чому саме полягає таке неправильне сприйняття і які саме вимоги закону були порушені сторонами в момент укладання Договору, позивач не зазначив.

Здійснивши власний перерахунок вартості спожитої протягом січня 2009р. - березня 2012р. теплової енергії та беручи до уваги суму фактично сплачених за цей період коштів, позивач вважав, що відповідач зобов'язаний повернути Комунальному підприємству 71 439,62 грн. зайво сплачених коштів.

Переглядаючи справу за правилами ст.101 ГПК України, судова колегія враховує, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей, є підставою недійсності правочину.

За змістом ст.229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Так, відповідно до ч.1 вказаної правової норми, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд правомірно виходив з того, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Обгрунтовуючи свої доводи, Комунальне підприємство вказувало, що приміщення будівлі Театру по вул. Шевченка, 9-а, в м. Чернігові, є житловою і була гуртожитком ще до укладення між сторонами спірного правочину.

Утім, наведені доводи спростовуються наявними матеріалами справи.

Як вбачається із матеріалів справи, Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 28.06.1990р. на баланс управління культури передано підсобне приміщення драмтеатру по вул. Шевченка, 9-а, площею 619,0 кв.м. (п.1 вказаного Рішення).

30.09.2005р. між Управлінням комунального майна обласної ради та Комунальним підприємством був підписаний Акт приймання-передачі, згідно якого на баланс останнього передана будівля підсобного приміщення за адресою вул. Шевченка, 9-а, площею 813 кв.м. (а.с. 103).

Згідно із статтями 127 - 131 Житлового кодексу УРСР та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208, гуртожитки є спеціально збудованими або переобладнаними для цієї мети житловими будинками, які призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також громадян у період роботи чи навчання.

Надання гуртожитку статусу житлового будинку можливе лише після приведення цих будинків (за рішенням власника) шляхом реконструкції до вимог ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення».

Відповідно до чинного Житлового кодексу жилі будинки реєструються як гуртожитки органами місцевого самоврядування, зняття статусу гуртожитків із зазначених будинків і надання статусу житлового будинку після їх реконструкції також належить до їх компетенції.

На підтвердження своїх доводів скаржник надав копію інвентаризаційної справи будівлі по вул. Шевченка, 9-а, в якій зазначено, що частина цієї будівлі - під літерою А-2 є житловою.

Утім, судовою колегією встановлено, що будівля по вул. Шевченка, 9-а, в м. Чернігові під літ.А-2 була визнана житловою лише у жовтні 2012р. на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №275 від 22.10.2012р. (а.с.73), тобто після укладення сторонами спірного Договору.

Та обставина, що на дату укладення Договору будівля по вул. Шевченка, 9-а, не була наділена статусом житлової, підтверджується також і листом Комунального підприємства №9/06-09 від 16.01.2009р. (а.с.102), в якому зазначалося, що підсобне приміщення за вказаною адресою 10 років тому втратило статус гуртожитку.

За змістом ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи, що станом на дату укладення оспорюваного правочину обставин, на які позивач посилався, як на підставу визнання його частково недійсним, не існувало, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заявлених Комунальним підприємством вимог.

У зв'язку з визнанням частини будівлі по вул. Шевченка, 9-а, житловою на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №275 від 22.10.2012р. може бути підставою для внесення сторонами змін до укладеного між ними Договору, однак не свідчить про наявність підстав для визнання цього Договору у відповідній частині недійсним з моменту його укладення.

З огляду на наведене, підлягають відхиленню доводи скаржника щодо неправомірності застосування Товариством під час здійснення розрахунку вартості спожитої протягом січня 2009р. - березня 2012р. теплової енергії тарифів, встановлених для бюджетних підприємств, адже розрахунки здійснювалися відповідачем на підставі умов чинного Договору та положень діючого законодавства України.

Відтак, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт без змін.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Чернігівської обласної ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 14.05.2013р. у справі №927/399/13 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 14.05.2013р. у справі №927/399/13 - без змін.

2. Матеріали справи №927/399/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Чорна Л.В.

Тищенко О.В.