Рішення № 32509444, 15.07.2013, Нахімовський районний суд міста Севастополя

15.07.2013 Справа № 2704/6151/12

Категорія № 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2013 р. Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі :

головуючого судді - Єзерського П.О.

при секретарі - Мінаковій Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, суд

В С Т А Н О В И В :

26.07.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, який в ході судового розгляду вточнив, про стягнення боргу за договором позики. Вимоги мотивовані тим, що 26.02.2008 р. між ним і ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 30 000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 26.02.2011 року. Гроші були отримані з метою ремонту приміщення під стоматологічний кабінет.

10.03.2010 р. між ним і ОСОБА_2 був укладений ще один договір позики на суму 15 000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 01.01.2011 року. Вказані кошти були отримані для проведення ремонту в квартирі, в якій проживали відповідачі. В підтвердження вказаних договорів позики, ОСОБА_2 склав розписки, якими визнав борг та підтвердив свій обов'язок повернути його.

Проте, в указаний строк ОСОБА_2 гроші не повернув і від виконання грошового зобов'язання ухиляється, в зв'язку з чим, просив стягнути борг в сумі еквівалентної 45000 доларів США.

Оскільки ОСОБА_2 порушив виконання грошового зобов'язання, вважає, що він зобов'язаний сплатити і 3% річних від простроченої суми, яка складає по першому договору 1235,34 доларів, а по другому 689 доларів США.

Оскільки при укладанні договорів ОСОБА_2 діяв в інтересах сім'ї, а стягнення може бути накладено на майно, що є загальною власністю подружжя, то Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 47077 доларів США, стягнути 381323 гривні 70 копійок, по курсу гривні до долару США до гривні 8,10 гривень, станом на 26.07.2012 р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов визнали повністю. Позичені гроші були витрачені на ремонт стоматологічного кабінету та квартири, в якої вони проживали, зі згоди дружини.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник просила в задоволенні позову відмовити, оскільки ця відповідачка не є стороною договорів позики, а зміст цих договорів не передбачає будь-яких прав та обов'язків для неї. Крім того, грошові кошти не були внесені ОСОБА_2 до сімейного бюджету, а тому у відповідачів не виникло право спільної сумісної власності на таке майно. Крім того, заборгованість за договором позики не може бути стягнута солідарно, оскільки Закон на який посилається позивач, не передбачає солідарного обов'язку відповідачів. Вважає, що ч. 2 ст. 73 СК України не може бути застосована, оскільки ця норма стосується питання накладення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а не питання щодо стягнення заборгованості по договору позики. Позивачем та ОСОБА_2 не надано будь-яких доказів, що підтверджують витрати ОСОБА_2 на реконструкцію квартири під стоматологічний кабінет, а копії квитанцій та інших платіжних документів, на підтвердження розміру витрат на ремонт квартири, не містить відомостей щодо особи, відносно якої такі квитанції оформлені.

Матеріалами справи підтверджено, що виниклі між сторонами правовідносини регулюються Главою 71 ЦК України.

Судом встановлено, що з 01.09.2005 р. відповідачі ОСОБА_2 знаходяться у шлюбі. 26.02.2008 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якому відповідач одержав від позивача 30000 доларів США, які зобов'язалася повернути в строк до 26.02.2011 р., про що додатково склав і розписку, якою визнав борг та підтвердив свій обов'язок повернути його.

2

10.03.2010 р. між ним і ОСОБА_2 був укладений ще один безпроцентний договір позики на суму 15 000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 01.01.2011 року. В підтвердження вказаних договорів позики, ОСОБА_2 склав розписки, якими визнав борг та підтвердив свій обов'язок повернути його.

Відповідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець ) передає другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як встановив суд, після закінчення строку повернення грошей - 01.01.2011 р. та 26.02.2011 р., позивач неодноразово вимагав від ОСОБА_2 повернення одержаної суми, а відповідач від виконання зобов'язання ухиляється, і з січня та лютого 2011 р. не повертає борг.

На час звернення до суду - 26.07.2012 р., офіційний курс НБУ долара США до української гривні складає 1 долар США / 7,99 гривен, а не 8 гривень 10 копійок, як вказує позивач.

Таким чином, сума боргу в доларах США еквівалентна національній грошовій одиниці, складає 359550 гривень ( 45000 х 7,99 = 359550 ), які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2

Викладене підтверджується копіями договорів позики, розписками, розрахунком, довідкою НБУ про курс гривні до долара США, договором купівлі-продажу, свідоцтвом про право власності, актом прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, договором на виконання ремонтно - відділочних робіт.

Що стосується вимог про стягнення з відповідачів 3 % річних від простроченої суми, як відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, то і вони являються обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 2 цієї статті передбачає що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановив суд, на час розгляду справи відповідач суму боргу не повернув.

Таким чином, вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми в розмірі 1235,34 доларів США по першому договору, за 501 днів прострочки, та 689 доларів США по другому договору, за 559 днів прострочки, а всього на загальну суму 1924,34 доларів США, як відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, являються обґрунтованими та підлягають стягненню з ОСОБА_2

Розрахунок складений вірно.

З розрахунком 3% річних від простроченої суми яку просить позивач стягнути застосовуючи курс НБУ гривні до долару 8,10, оскільки він є 7,99, суд не може погодитися.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню 16595 гривень 23 копійки, а всього 374925 гривень 47 копійок ( 359550 грн. - борг + 15375,47 - 3 % ).

Вимоги позивача про солідарну відповідальність по цим договорам і дружини - ОСОБА_3, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідач ОСОБА_3 не є стороною договорів позики, які були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а тому не може відповідати за ними як боржник.

Відповідно до ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для 3 -ї особи права щодо боржника та ( або ) кредитора.

З договорів позики вбачається, що вони були укладені виключно з ОСОБА_2 Зміст цих договорів не передбачає будь-яких прав та обов'язків відносно ОСОБА_3, тобто другого відповідача.

По друге, грошові кошти, які були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за договором позики, не були внесені ОСОБА_2 до сімейного бюджету, а тому в відповідачів не виникло право спільної власності на таке майно.

Позивачем не надані будь-які докази, які підтверджують, що ОСОБА_3 було відомо про укладання спірних договорів, а ОСОБА_3 ці обставини спростовує.

В судовому засіданні - 23.01.2013 р. ОСОБА_2 пояснив, що грошові кошти отримані за договором позики, він зберігав у своїх батьків за адресою : АДРЕСА_1.

Також він пояснив, що до спільного з ОСОБА_3 житла грошові кошти не приносив.

3

Таким чином, ОСОБА_3 як дружина, не мала права на володіння, користування і розпорядження майном, яке належало подружжю по твердженню позивача на праві спільної сумісної власності і як це передбачено ст. 65 СК України.

Крім того, заборгованість за договором позики не може бути стягнута солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, оскільки солідарний обов'язок може виникати лише у випадках встановлених договором або законом.

Частина 2 ст. 73 СК України, на підставі якої ОСОБА_1 вимагає солідарного стягнення, не встановлює солідарного обов'язку подружжя. Ця норма стосується взагалі іншого питання : накладення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Також позивачем та відповідачем ОСОБА_2 не надано будь-яких первинних господарських документів, які свідчили про витрати ОСОБА_2 на реконструкцію квартири під стоматологічний кабінет в сумі 30 000 доларів США.

Згідно акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, який затверджено розпорядженням держадміністрації від 31.12.2008 р. за № 1514-р - будівельні роботи здійснені в терміни : листопад - грудень 2008 р.

Що стосується стягнення солідарно з відповідачів 15 000 доларів США, то копії квитанцій та інших документів, що були надані позивачем та відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження розміру витрат на ремонт квартири АДРЕСА_2, не містить посилань та взагалі будь-яких відомостей щодо особи, відносно якої такі квитанції оформлені, тобто що вони стосуються саме ОСОБА_2, а не іншої особи.

Таким чином, зазначені докази не є належними, а тому не можуть бути прийняті судом уваги.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог до відповідача ОСОБА_3, тому в задоволенні позову до неї слід відмовити.

Судовий збір, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на загальну суму 3219 гривень.

На підставі ст. 510, 511, 541 ч. 2 ст. 625, 1046, 1049, 1050, ЦК України, ч. 2 ст. 73 СК України, керуючись ст. 10, 11, 60, ч. 1 ст. 88, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1 374925 гривень 47 копійок, судові витрати в сумі 3219 гривень, а всього 378144 гривень 47 копійок.

В задоволенні позову про стягнення боргу за договором позики, в частині, що стосується вимог до ОСОБА_3, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Севастополя, через Нахімовський райсуд м. Севастополя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Нахімовського районного

суду міста Севастополя Єзерський П.О.