Ухвала суду № 32509175, 17.07.2013, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/469/13 ц

2-п/628/13/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року Куп'янський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Волчек О.О.,

при секретарі - Разєнковій Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Куп'янську цивільну справу за заявою, представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, в інтересах її та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Куп"янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р.,

ВСТАНОВИВ:

15.01.2013 р. Куп'янським міськрайонним судом ухвалено заочне рішення по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: служба у справах дітей Куп'янської міської ради, про звернення стягнення на нерухоме майно та виселення, яким був задоволений позов, ухвалено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAR0GL01270067 від 17.09.2008 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 17.09.2008 року) в розмірі 67915,63 Долларів США, що за курсом НБУ 7.99 станом на 03.03.2012 року складає 542645,88 грн., звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 68,00 кв.м., житловою площею 38,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № HAR0GL01270067 від 17.09.2008 року) Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача ОСОБА_1, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку у Секторі громадянства раєстрації і міграції фізичних осіб Куп'янського МРВ ГУ МВС України в Харківській області, стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 3326, 30 грн.

01 липня 2013 р. представник відповідачки звернувся ся до суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення, у який просить поновити строки на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки відповідно до ухвали апеляційного суду Харківської області від 27.03.2013 р. без вирішення питання про перегляд заочного рішення неможливо оскаржити його в апеляційному порядку; переглянути та скасувати заочне рішення Куп'янського міськрайсуду від 15.01.2013 р. за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: служба у справах дітей Куп'янської міської ради; призначити справу до розгляду у загальному порядку, про що завчасно надіслати судову повістку відповідачам; змінити суб'єктний склад сторін судового процесу, виключивши із складу відповідачів неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4, залучити до участі у справі ВДВС Куп'янського МРУЮ, ГУ ДМС в Харківській обл.

В обґрунтування своїх доводів предствник відповідачки посилається на наступні обставини.

Відповідно до ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про

виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомленпя -завчасно. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст.169 ЦПК України якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст.228 ЦПК України розгляд справи в заочному порядку за відсутності доказів про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи не допускається. В цьому сенсі є незаконним і неналежним повідомлення відповідачів шляхом опублікування оголошення, оскільки місце мешкання відповідачів є постійним і відомим.

Відповідач ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Судова повістка про слухання справи на 15.01.2013р. була отримана відповідачкою лише разом з заочним рішенням. Так само і відповідач ОСОБА_3 отримав судову повістку про призначення справи на 15.01.2013р. лише разом із заочним рішенням.

Всупереч цьому в заочному рішенні суду вказано, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Таким чином при винесенні заочного рішення суду судом було грубо порушено норми ГПК, а саме - ст.74,169. 228 ПІК України, що призвело до постановлення незаконного рішення.

У заяві також місьтиться посилання на те, що у заяві про оскарження заочного рішення повинно бути вказано про докази, якими

відповідачі можуть обгрунтувати свої заперечення проти позову.

Так. судом грубо порушено норми процесуального права, залучено до участі у справі в якості відповідачів неповнолітніх дітей. При цьому і сам позивач, навіть зазначаючи дати народження неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, вказує у позові про їх статус саме як відповідачів.

При цьому статус повнолітніх відповідачів як законних представників неповнолітніх дітей жодним чином судом не визначено.

За таких обставин, Куп'янським міськрайонним судом створено прецедент самостійної участі у справі неповнолітніх осіб.

При цьому в інтересах неповнолітніх дітей до участі у справі в якості третьої особи було залучено Службу у справах дітей Куп'янської міської ради, яка надала висновок про неможливість виселення родини з дітьми № 657 від 20.11.2012р.

Відповідачі вказують, що суд і до цього поставився критично, не зважаючи на висловлення чіткої позиції щодо неможливості задоволення позовних вимог в тій редакції, як цього просив банк.

Тому вони вважають, що суд упереджено ставиться до розгляду справи виключено на користь позивача за його доводами, незважаючи на об'єктивні обставини справи.

В судовому рішенні зазначено, що наявне таке, що набуло сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості 309690 грн. 01 коп.

Відповідачі посилаються також на те, що в резолютивній частині рішення Куп"янський міськрайонний суд з невідомих підстав, діючи упереджено, на користь позивача суму заборгованості збільшує вдвічі, і вказує, що заборгованість складає 542645.88 грн.

Згідно довідки ВДВС Куп'янського МРУЮ заборгованість складає 259431.62 грн.

Позивачем не заявлялось вимог про додаткове стягнення заборгованості.

І навіть якщо б такі вимоги збули заявлені, в цій частині справа повинна була бути припинена на підставі ст.205 ЦПК України.

Як вказано у заяві, незважаючи на наявність судового рішення, судом взагалі не вчинено дій із з'ясування обставин виконання попереднього судового рішення, ВДВС Куп'янського МРУЮ до участі у справі не залучено. Але незважаючи на це. незважаючи на неналежне повідомлення відповідачів суд виключно зі слів представника позивача робить висновок про непогашення заборгованості за кредитним договором.

Так заборгованість існує не за кредитним договором, а за рішенням суду, яке набуло чинності, і вказані правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а не нормами ЦК, на які посилається суд.

Віджповідачіта представник відповідачки зазначають, що, звертаючись із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, в позові позивач не вказує про те, що таке звернення відбувається в межах виконавчого провадження. Отже, за таких обставин судом застосовано подвійне стягнення - поряд із рішенням про стягнення суми іншим рішенням звернено стягнення на суму, вдвічі більше наявної заборгованості. При цьому Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська інших рішень не приймалось.

Запитів про звернення стягнення в межах виконавчого провадження судом не направлено. Судом навіть не з'ясовано, чи погашено заборгованість поручителем. Отже, голослівно і бездоказово прийнято факт суми заборгованості, який підлягав доказуванню.

За таких обставин, судом порушено і ст.205 ЦПК, і ст.57-60, 212 ЦПК. а також неправомірно, з грубим порушенням, повторно застосовано до спірним правовідносин ст.1050 ЦК.

Крім того, у заяві вказане, що стосовно суми заборгованості, то з відповідачів вже один раз стягнули штрафні санкції в сумі 250 грн. + 5% від суми позову. Судом повторно, за відсутності доказів повторного порушення прав позивача фактично стягнуто цю суму, нараховану безпідставно навіть не на суму заборгованості у 259431.62 грн. Відповідачі вказають, що це є упередженостю на користь позивача.

В заяві вказано, що судом неправомірно постановлено рішення про виселення, неправильно розтлумачено умови договору іпотеки, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Судом взагалі не застосовано до спірних правовідносин ст..109 ЖК України та приписи Вищого спеціалізованого суду України, викладені у постанові Пленуму № 5 від 30.03.2012р.

Так, згідно п.43 вказаної Постанови, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового Кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як вказано у заяві, суду нібито надано копію врученої під підпис вимоги про звільнення приміщення. Але, зважаючи на залучення неповнолітніх осіб, не доведено жодним чином, що саме відповідачі, а не їх неповнолітні діти, отримали цю вимогу. Почеркознавча експертиза з цього приводу не проводилась.

Отже, як зазначене у заяві, суду не було надано доказів звертання до мешканців, оскільки належним чином цього зроблено не було. Більше того, оскільки наявне виконавче провадження, нічого не заважало позивачеві направити таку вимогу через державних виконавців в межах виконавчого провадження.

Зрозуміло, що вимога про виселення на адресу відповідача направлялась таким же чином, як і направлялась вимога повернення боргу по іншій судовій справі - тобто взагалі ніяк. І позивач, не чекаючи отримання листа відповідачем та взагаті не дотримуючись ст. 109 ЖК України та умов договору іпотеки, звертається до суду.

Заявники вважають, що судом позов до розгляду прийнято передчасно, а позивачем штучно створено підстави для виселення мешканців.

У п.41 постанови № 5 від 30.03.2012р Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказано, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем. якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті З ЦК).

У заяві також вказано, що судом взагалі не враховано те, що спірним майном є квартира, в якій, як вбачається з довідки ЖКП-1, мешкає ціла родина .

Крім того, у заяві зазначене, що факт порушення позичальником кредитного договору та сума грошових вимог, за якими банк просив звернутистягнення на предмет іпотеки, встановлена лише банком, і нічим не підтверджена, крім усних пояснень представника банку.

Відповідно до ст.58 ГПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 60 ГПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав) своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом постановлено рішення про виселення всупереч умовам договору іпотеки та ст..109 ЖК, за вимогами, шо не є доведеними належним чином, за наявності порушення прав неповнолітніх дітей на житло.

Оскільки в заяві про перегляд заочного рішення повинні бути наведені докази, на які посилається відповідач, прошу вважати такими доказами недоведеність позовних вимог і відсутність можливості у відповідача належним чином заперечувати проти позовних вимог.

Згідно п.6 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обгрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

У заяві міститься посилання на те, що суду достовірно відомо про наявність виконавчого провадження про стягнення суми заборгованості.

Звертаючись до суду, за обізнаності про хід виконавчого провадження позивач просить застосувати позасудовий спосіб продажу предмету іпотеки.

Згідно з п. 27 договору іпотеки продаж предмету іпотеки може бути здійснено позивачем від імені відповідачів виключно в позасудовому порядку.

Згідно із п. 19 договору іпотеки звернення стягнення повинно бути обумовленим настанням випадків згідно із н. 16.7. цього договору.

Випадки, що підпадають під дію п.16.7. договору були предметом розгляду іншої справи - про стягнення заборгованості.

Предметом розгляду справи про звернення стягнення повинно було бути питання про вартість предмета іпотеки.

Як вказано у заяві, згідно ч. б ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із СТ.54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Таким документом є виконавчий лист Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Згідно із ч.5 ст.54 вказаного закону реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст.58 вказаного закону державний виконавець повинен визначити вартість заставленого майна, що підлягає реалізації, на підставі незалежної оцінки.

У заяві вказане, що судом взагалі не досліджено, чи порушені в цій частині права іпотекодержателя. Реалізація заставленого майна повинна здійснюватись в порядку виконавчого провадження, із належною оцінкою.

Згідно із ст.62 вказаного Закону реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, що повністю відмов дає нормам Закону України «Про іпотеку».

В уточненому позові позивач взагалі не вказує на наявність виконавчого провадження.

Заявники вказують, що станом на час звернення до суду права позивача не є порушеними, оскільки здійснюється погашення заборгованості за рішенням суду через органи ВДВС.

Між тим, застосовуючи позасудовий спосіб звернення стягнення, судом автоматично застосовано до спірних правовідносин п. 22 договору іпотеки, де вказано, що за такого способу реалізації майна (продаж від імені іпотекодавця на умовах на власний розсуд) вартість предмета іпотеки встановлюється на рівні 50% від вартості на момент укладання договору. До договору іпотеки зміни в частині вартості предмета іпотеки не вносились, а вартість заставленого майна з часом вже змінилась.

За таких обставин позивачем заявлено вимоги, а судом безпідставно прийнято рішення про зменшення вартості предмета іпотеки.

Отже, судом не застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про виконавче провадження». Закон України «Про іпотеку».

А задовольняючи вимоги про надання іпотекодержателю права на зняття осіб з реєстраційного обліку (що взагалі умовами договору іпотеки не передбачено), до участі у справі не залучено ГУ ДМС Харківської області.

Представником Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" Алексєєвим О.І. подані заперечення проти заяви, у яких він просить залишити заяву ОСОБА_2 без задоволення. У свою чергу, представник ПАТ комерційного банку "ПриватБанк", в обґрунтування своїх заперечень посилається на наступні обставини.

1 липня 2013 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд заочного рішення з тих підстав, що при ухваленні заочного рішення сторона відповідача не була присутня в судовому засіданні, суд нібиото не врахував заперечення відповідача на позов та інше. Заява про перегляд заочного рішення подана без дотримання форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення, оскільки в ній відповідач не вказує на обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це (ст. 229 ЦПК України), не наводить нових доказів, що мають істотне значення для справи і які відповідач не надав в зв'язку із його неявкою. Окрім цього заява подана з порушенням строку на подання такої заяви (ст. 228 ЦПК України), а саме майже через 6 місяців.

У запереченнях також вказано, що що сторона відповідача не повідомлялась про час та місце розгляду справи належним чином, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України, судові повістки направляються за адресою місця проживання, перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що судова повістка вручена їм належним чином. Оскільки судові повістки були направлені відповідачам за адресою їх реєстрації, слід вважати, що відповідачі були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином. Окрім цього, відповідачі були присутні в попередніх судових засіданнях, надавали свої пояснення та заперечення. Інтереси неповнолітніх відповідачів представляла їх мати ОСОБА_1., а інтереси ОСОБА_1 представляв ОСОБА_2. Після кожного судового засідання під розписку сторонам повідомлялась дата та місце наступного розгляду справи. Таким чином відповідачі не тільки були повідомлені і знали про час та місце розгляду справи, а й користувались наданими їм законом правами на правову допомогу, ознайомлення з матеріалами справи, надання пояснень, клопотань, доказів та іншими.

Неявка відповідачів в судове засідання, в якому було ухвалено рішення, свідчить лише про намір затягнути розгляд справи, оскільки на той час суд дійшов до стадії судових дебатів і закінчив дослідження обставин справи.

Також у запереченнях міститься прохання суд врахувати, що при розгляді справи судом були досліджені всі обставини справи в межах заявлених позовних вимог, а саме було встановлено факт укладення кредитного договору, детально досліджений розрахунок заборгованості а саме: суму виданого кредиту, також встановлено, що відповідач частково сплачував заборгованість за кредитом, проте допустив прострочку виконання зобов'язань в результаті чого утворилась заборгованість за кредитом.

У запереченнях зазначене щодо скарг представника відповідача на дії суду з приводу критичної оцінки висновку Служби у справах дітей Куп'янської міської ради, то суд дав належну оцінку зазначеному документу.

Перший висновок третьої особи лише описував побут сім'ї ОСОБА_1 за місцем їх проживання (в предметі іпотеки), другий висновок містив лише пояснення та правову позицію третьої особи. Пояснення третьої особи, навіть якщо вони і письмові, не можуть бути доказом по справі, оскільки не містять фактичних даних про обставини справи, а лише правові судження. Окрім цього висновок третьої особи по суті є не вірним, оскільки заснований на помилковому тлумаченні норм права, а саме ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про захист безпритульних дітей", оскільки вказаний предмет іпотеки якраз і придбавався за рахунок кредитних коштів, тобто ні у дітей, ні у батьків не виникло жодних прав щодо нього до укладення договору іпотеки. Таким чином для укладення вказаного правочину не потрібно було брати дозвіл органу опіки та піклування. Всі негативні наслідки, які зараз переживають неповнолітні діти спричинені за виною безвідповідальної поведінки їх батьків, а саме несплати заборгованості за кредитним договором. А відповідно до ст 109 ЖК України при зверненні стягнення на предмет іпотеки, який був придбаний за кошти банку, виселення мешканців цього майна здійснюється без надання їм іншого житла.

У заяві вказане, що ані ПриватБанком, ані судом не було порушено прав та інтересів неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення є законним.

З приводу тверджень представника відповідача, що дії Банку є незаконними оскільки з ОСОБА_1 вже стягнуто за рішенням суду суму заборгованості за кредитним договором, а судом допущено подвійне стягнення є також безпідставними, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська стягнута сума заборгованості за кредитним договором, а рішенням Куп'янського міськрайонного суду м. Харкова звернуто стягнення на предмет іпотеки та виселення, тобто рішення зазначених судів є різними за змістом, за предметом спору і навіть за сторонами. Рішенням суду про звернення стягнення та виселення не стягувалась сума заборгованості будь-яким шляхом, а лише встановлена заборгованість за договором та надано права Банку звернути стягнення на предмет іпотеки.

У запереченнях позивач звертає увагу суду, що в ході розгляду справи ані відповідачі, ані їх представник не заперечували проти наявності простроченої заборгованості за кредитом, а також проти її розміру, визнавали, що не сплачують заборгованість за кредитним договором.

З приводу заперечень представника відповідача про порушення вимог ЗУ "Про іпотеку" про повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення позивач пояснює, що в ході судового розгляду було встановлено та документально підтверджено, що відповідач ОСОБА_1. особисто отримала вимогу про погашення заборгованості за кредитом та виселення всіх мешканців з предмету іпотеку, про що свідчить її підпис на вимозі, копія якого є в матеріалах справи, а оригінал якого оглянутий в судовому засіданні. Більше того вказані обставини підтвердила сама ОСОБА_1. В судовому засіданні.

Тому надумані судження представника відповідачки ОСОБА_2 про те, що вимогу отримали нібито неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спрямовані лише на те, щоб ввести суд в оману.

В ході судового розгляду вже було встановлено факт дотримання ПриватБанком як іпотекодержателем всіх вимог ЗУ "Про іпотеку" про повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення всіх мешканців.

Крім того, у запереченняїх вказане, що заява про перегляд заочного рішення подана з порушенням вимог ст. 229 ЦПК України щодо змісту та форми, що висуваються до заяви про перегляд заочного рішення: заява подана з порушенням строку визначеного ч. 2 ст. 228 ЦПК України, відповідачі та їх представник були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином; в заяві не вказано обставин, що свідчать про поважність причин неявки, відсутні посилання на нові істотні для вирішення справи докази, які судом ще не були досліджені.

За таких підстав, слідуючи змісту ст.ст. 231-232 ЦПК України, вважаю, що підстав для скасування справедливого та законного заочного рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 року не має, а заяву про перегляд заочного рішення суду вважаю такою, що підлягає залишенню без задоволення.

В судовому засіданні представник заявниці за довіреністю ОСОБА_2 та заявниця підтримали вимоги зави про перегляд заочного рішення та просили суд її задовольнити, представник позивача просив залишити заяву без задоволення, представник третьої особи просила задовольнити заяву про перегляд заочного рішення.

Заслухав доводи сторін, вивчивши матеріали зазначеної вище цивільної справи, суд вважає, що заява про перегляд заочного рішення не підлягає задоволенню у повному люсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Як встановлено в судовому засіданні, копія рішення від 15.01.2013 р., яке оскаржується, була отримана відповідачами 23.01.2013 року, що підтверджується поштовими повідомленнями ( а.с. 189,190).

Первісна заява про перегляд заочного рішення була подана 5.02.2013 р. (а.с.193). Вказана заява ухвалою суду від 11.02.2013 р. була залишена без руху, а вподальшому ухвалою суду від 4.03.2013 р. повернута заявникам. (а.с.206).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, заявники в порушення цивільно-процесуального закону та порядку оскарження, вказаного в ухвалі від 4.03.2013 р. звернулися до апеляційного суду Харківської області зі апеляційною скаргою не на ухвалу, а на заочне рішення, тому ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27.03.2013 р. апеляційна скарга була повернута ОСОБА_1 та ОСОБА_5, роз'яснений порядок оскрження ухвали у касаційному порядку (а.с. 213, 219).

Суд вважає, що заявниками не викладено підстав в обгрунтування причин пропуску ними строку, встановленого законом, для подання заяви про перегляд заочного рішення, а посилання на вказану вище ухвалу апеляційного суду суд вважає формальним, оскільки в ухвалі Куп'янського міськрайонного суду Харківської області суду від 4.03.2013 р., згідно якої раніш подана заява ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Куп"янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р., була визнана неподаною та повернута заявникам вказаний порядок та строки оскарження до апеляційного суду Харківської області ухвали про повернення заяви.

Але, як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог 228, 229, 231 ЦПК України, відповідачами була подана апеляційна скарга до апеляційного суду Харківської області, а ухвала від 4.03.2013 р. взагалі не оскаржувалася.

У зв'язку з чим суд вважає, що відповідачкою пропущено строк подання до суду заяви про перегляд заочного рішення суду, який ч. 2 ст. 228 ЦПК України, визначено у десятиденний строк з дня отримання копії заочного рішення, а заява не містить доводів, достатніх для вирішення питання про поновлення строку, вказаного у ч. 2 ст. 228 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.Ч. 1 ст. 232 ЦПК України передбачено, що заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Тобто з даної статті виходить, що скасування заочного рішення можливе за наявності двох обставин: 1) поважні причини неявки в судове засідання, про які відповідач не зміг завчасно повідомити суд; 2) наявність доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення. Поважними причинами є такі обставини, які об'єктивно перешкоджають явці до судового засідання, які повинні бути підтверджені документально відповідними доказами. Крім того, відповідач має подати документи, що свідчать про неможливість повідомити суд про причини неявки в судове засідання. Водночас з'ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Посилання заявників на те, що ОСОБА_1. не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи спростовується оглянутими в судовому засіданні судовими повідомленнями з позначкою « «за закінченням терміну зберігання», оскільки відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України, судова повістка надсилається фізичним особам - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Судові повістки були направлені відповідачам за зазначеною у довідці СГІРФО Куп'янського МВ ГУМВС України в Харківській обл. адресою : АДРЕСА_1. (а.с.48), тобто за адресою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за зазначеною адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином, як це зазначене у ч. 5 ст. 74 ЦПК України. Крім засідання, призначеного на 14.01.2013 р.,в судові засідання, призначені на 5.12.2012 р.,19.12.2012 р., відповідачі також не з'являлися, судові повістки поверталися з позначкою, аналогічною зазначеній вище. 5.12.2012 р. від відповідачки до канцелярії суду надійшла телефонограма з проханням про відкладення справи у зв'язку із хворобою її представника ОСОБА_2 19.12.2012 р.

Представник позивачки ОСОБА_2, належним чином повідомлений про день розгляду справи, в судове 14.01.2013 р. засідання також не з'явився, про причини неявки не повідомив (а.с.175). Відповідно ч. 5 ст. 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

(а.с 180-186).

Посилання заявників на те, що судова повістка про слухання справи на 15.01.2013 р. була отримана відповідачами разом з заочним рішенням не відповідає дійсності, оскільки 15.01.2013 р. взагалі судове засідання не проводилося, ніяких повісток не надсилалося,

оскільки 14.01.2013 р. суд пішов до нарадчої кімнати, а 15.01.2013 р. оголосив заочне рішення, яке було отримане відповідачами особисто 23.01.2013 р. (а.с.189,190).

Отже, як відповідачка, так її представник ОСОБА_2, не були позбавлені права присутності в судовому засіданні, можливості подавати докази, заявляти клопотання, у тому числі, залучення органів, вказанихі у заяві про перегляд заочного рішення, у якості третіх осіб, у відповідності з процедурою, встанолвеною ст. 36 ЦПК України, . Тобто як відповідачі, так і представник відповідачки самостійно не реалізувати свої процесуальні права доступу до правосуддя, оскільки матеріли справи свідчать про одержання відповідачами судових повісток про виклик до суду у судові засідання впродовж усього розгляду справи, під час якого слухання справи відкладалося за письмовими заявами, телефонограмою відповідачки, яка знала про існування такого позову в суді і мала можливість своєчасно подати докази і заперечення проти позовних вимог, в яких викласти всі обставини та надати докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

На думку суду, посилання у заяві на необгрунтоване критичне відношення суду на наявність висновку про неможливість виселення родини з дітьми № 657 від 20.11.2012 р. (а.с.146) безпідставне, оскільки це документ не є висновком, а рішенням виконавчого комітету Куп'янської міської ради за вказаним вище номером та датою і торкається встановлення позиції виконавчого комітету щодозаперечення реалізації квартири за адресою : АДРЕСА_1, тобто не торкається суті позовних вимог, про що у рішенні висловлене відповідне судження.

З приводу тверджень представника відповідача, що дії позивача є незаконними оскільки з ОСОБА_1 вже стягнуто за рішенням суду суму заборгованості за кредитним договором, а судом допущено подвійне стягнення є також безпідставними, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська стягнута сума заборгованості за кредитним договором, а рішенням Куп'янського міськрайонного суду м. Харкова звернуто стягнення на предмет іпотеки та виселення, тобто рішення зазначених судів є різними за змістом, за предметом спору і навіть за сторонами. Рішенням суду про звернення стягнення та виселення не стягувалась сума заборгованості будь-яким шляхом, а лише встановлена заборгованість за договором та надано права Банку звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суд вважає, що відповідачі і представник відповідачки мали можливості реалізувати свої процесуальні права і доводити права як їх, так і їх неповнолітніх дітей такими, в стадії судового розгляду справи.

Небажання відповідачів надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, давало суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими представником позивача, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.224 ЦПК України.

Крім того, відповідачка та її представник і в заяві про перегляд заочного рішення не надав доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи, обмежившись переліком нормативних актів, які регулюють кредитні правовідносини. Заявники не надали жодних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин, які б могли привести до ухвалення іншого рішення, протилежного заочному рішенню від 15.01.2013 року.

Таким чином, суд надходить до висновку, що відсутні обставини, за наявності і в сукупності яких можливе скасування заочного рішення суду.

У відповідності до п. 1 ч.3 ст. 231 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення.

Керуючись ст. ст. 231 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, в інтересах її та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Куп"янського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2013 р., про перегляд заочного рішення залишити без задоволення .

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу про апеляційне оскарження протягом п`яти днів з дня її проголошення в апеляційний суд Харківської області через Куп`янський міськрайонний суд. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий О.О. Волчек