Ухвала суду № 32497674, 16.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 р.Справа № 820/1162/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2013р. по справі № 820/1162/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби, в якому просив суд визнати незаконними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення № 0002362311, № 0002342311, № 0002352311 від 02.11.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" - задоволено.

Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002362311, № 0002342311 та № 0002352311 від 02.11.2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Малинівський склозавод" - відмовити.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" знаходиться на обліку, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у Чугуївській об'єднаній державній податковій інспекції Харківської області Державної податкової служби.

В період з 11.10.2012 року по 17.10.2012 року, фахівцями Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" під час здійснення фінансово-господарських операцій з платниками податків ТОВ "Зондполітех" за січень 2011 року - березень 2011 року, ТОВ "Промтехсервіс" за квітень 2011 року, ТОВ "Інтехліс" за жовтень 2011 року, ПФ "Агроіндустрія" за березень 2012 року, ТОВ "Інвітек ТТК" за липень 2012 року, за результатами якої складено акт № 720/221/32858847 від 19.10.2012 року (т. 1 а.с.8-46).

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення ТОВ "Малинівський склозавод" ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Малинівський склозавод" з ТОВ "Зондполітех" за січень 2011 року - березень 2011 року, ТОВ "Промтехсервіс" за квітень 2011 року, ТОВ "Інтехліс" за жовтень 2011 року, ПФ "Агроіндустрія" за березень 2012 року, ТОВ "Інвітек ТТК" за липень 2012 року; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 12545,0 грн., в т.ч. у жовтні 2011 року в сумі 2955,0 грн., березень 2012 року у сумі 2790,0 грн., липень 2012 року у сумі 6800,00 грн., та завищення залишку від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 441,0 грн., у т.ч. квітень 2011 року у сумі 441,0 грн.; п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 30930,0 грн., у т.ч. 1 квартал 2012 року у сумі 30930,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 19.10.2012 р. за №720/2211/32858847, Чугуївською ОДПІ Харківської області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення - рішення № 0002352311 від 02.11.2012 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 30930,0 грн., податкове повідомлення-рішення № 0002342311 від 02.11.202 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 18817,0 грн., з яких 12545,0 грн. за основним платежем, та 6272,5 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення № 0002362311 від 02.11.202 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 441,0 грн. (т. 1 а.с. 47-49).

На вказані податкові повідомлення-рішення ТОВ "Малинівський склозавод" подало до Державної податкової служби у Харківській області скаргу № 942 від 08.11.2012 року (т. 1 а.с. 50-53).

28.12.2012 року ТОВ "Малинівський склозавод" отримало відповідь Державної податкової служби у Харківській області на скаргу № 942 від 08.11.2012 року, відповідно до якої податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0002362311, № 0002342311, № 0002352311 від 02.11.2012 року. залишено без змін, а скаргу - без задоволення (т. 1 а.с. 54-58).

11.01.2013 року ТОВ "Малинівський склозавод" звернулося до Державної податкової служби України з повторною скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення (т. 1 а.с. 59-62).

01.02.2013 року ТОВ "Малинівський склозавод" отримало відповідь Державної податкової служби України № 1611/6/10-2115, відповідно до якої податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0002362311, № 0002342311, № 0002352311 від 02.11.2012 року залишено без змін, а скаргу - без задоволення (т.1 а.с. 63-65).

Судом встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушення ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість та завищення залишку від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток і винесення спірного податкового повідомлень - рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК".

Даний висновок зроблений відповідачем на підставі інформації щодо визнання іншими органами державної податкової служби нікчемними угод, укладених контрагентами ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК".

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 03 серпня 2011 року між ТОВ "Малинівський склозавод" (покупець) та ТОВ "Інтехліс" (постачальник) було укладено договір поставки № 03/8/11. Відповідно до договору № 03/8/11 постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення в узгоджені строки, а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його вартість (т.1 а.с. 71-72).

На підставі вказаного договору № 03/8/11 позивачем отримано податкову накладну від 04.08.2011 року №253 на загальну суму з ПДВ 17730,03 грн. (т.1 а.с.74). та видаткову накладну № 1953 від 04.08.2011 року на загальну суму з ПДВ 17730,03 грн. (т.1 а.с.73), рахунок на оплату № 1953 від 03.08.2011 року (т.2 а.с. 10), актами списання № 501 від 31.08.2011 року (т. 2 а.с. 21), № 347-851 від 30.12.2011 року (т.2. а.с. 22), № 358-102 від 21.02.2012 року (т.2 а.с. 24), актом виготовлення № 19 від 31.07.2012 року (т.2. а.с. 23), подорожній лист від 04.08.2011 року (т. 2 а.с. 18-19), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 04.08.2011 року.

Оплата за договором поставки № 03/8/11 від 03.08.2011 р. між ТОВ "Малинівський склозавод" та ТОВ "Інтехліс" проводилась в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 2 а.с 11-13).

Також, між ТОВ "Малинівський склозавод" (покупець) та ПФ "Агроіндустрія" (продавець) укладено договір поставки №19/03 від 19.03.2012 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити продукцію (т.1 а.с.83-86).

На виконання умов договору № 19/03 від 19.03.2012 року були виписані податкові накладні від 19.03.2012 року № 173 та № 174 (т.1 а.с. 89-90), видаткові накладні від 19.03.2012 року № РН-1903-01 та № РН-1903-02 (т.1 а.с.87-88), рахунок-фактура № 1903-09 від 19.03.2012 року ( т.2 а.с. 51), рахунок-фактур № 1903-07 від 19.03.2012 року (т. 2, а.с. 53), подорожній лист від 19.03.2012 року (т. 2 а.с. 61), виробничим звітом за березень 2012 року (т. 2 а.с. 63), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 19.03.2012 року.

Розрахунки по договором №19/03 від 19.03.2012 року між ТОВ "Малинівський склозавод" та ПФ "Агроіндустрія" проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с 91-92).

Також, між ТОВ "Малинівський склозавод" (покупець) та ТОВ "Інвітек ТТК" (постачальник) укладено договір поставки № 001005 від 10.05.2012 року, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти його та сплатити (т.1 а.с.95-98).

На виконання умов договору № 001005 від 10.05.2012 року, ТОВ "Інвітек ТТК" виписано на адресу ТОВ "Малинівський склозавод" податкові накладні від 14.06.2012 року № 138 (т.2 а.с. 39) та № 23 від 03.07.2012 року (т.2 а.с. 43), видаткові накладні від 15.05.2012 року № 15089 (т.2 а.с.33) та від 16.05.2012 № 160510 (т.2 а.с.34), від 06.06.2012 року № ВП-0000005 (т.2 а.с. 36), від 14.06.2012 року № РН-14/06 (т.2 а.с. 38), від 03.07.2012 року № РН-03/07 (т. 2 а.с. 41), специфікація № 1 від 110.05.2012 року (т. 1 а.с. 99), рахунок-фактура № СФ-15/05 від 15.05.2012 року (т. 1 а.с.104), виробничим звітом за червень 2012 року та за липень 2012 року (т. 2 а.с. 45-46).

Розрахунки за договором № 001005 від 10.05.2012 року між ТОВ "Малинівський склозавод" та ТОВ "Інвітек ТТК" проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с 105-106).

Також у позивача з ТОВ "Зондполітех" були правовідносини щодо поставки товару на підставі укладеного в усній формі договору поставки, на підтвердження виконання якого надано до суду податкові накладні № 201 від 24.03.2011 року (т.1 а.с. 108), № 113 від 21.01.2011 року ( т.1 а.с. 110), видаткові накладні № РН-00136 від 25.01.2011 року (т. 2 а.с. 75), № РН-00595 від 24.03.2011 року (т. 2 а.с. 82), рахунок-фактуру № СФ-0101 від 17.01.2012 року (т.2 а.с. 73), рахунок-фактуру № СФ-0699 від 21.03.2011 року (т.2 а.с. 80), подорожніми листами від 25.01.2011 року (т. 2 а.с. 78) та від 24.03.2011 року (т. 2 а.с. 85), актами списання № 27, 61, 283-111, 101, 128, 208, 274, 299-252, 295-251,419 (т. 2 а.с. 88-97), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 24.01.2011 року

Оплата за договором поставки між ТОВ "Малинівський склозавод" та ТОВ "Зондполітех" проводилась в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 2 а.с 74, 81).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що у позивача з ТОВ "Промтехсервіс" були правовідносини щодо поставки товару на підставі укладеного в усній формі договору поставки, на підтвердження виконання якого надано до суду податкова накладна № 91 від 29.03.2011 року (т.2 а.с. 67), видаткова накладна № РН-0000233 від 29.03.2011 року (т. 2 а.с. 66), рахунок-фактуру № СФ-0000304 від 24.03.2011 року (т.2 а.с. 64), подорожнім листом від 29.03.2011 року (т. 2 а.с. 69-70) та актом списання № 274 від 30.04.2011 року (т. 2 а.с. 72), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 29.03.2011 року.

Оплата за договором поставки між ТОВ "Малинівський склозавод" та ТОВ "Промтехсервіс" проводилась в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученням (т. 2 а.с 65).

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів поставки первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби в акті перевірки відсутні.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договорами поставки, укладеними підприємством позивача з ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за участю позивача із ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК".

Колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними контрагентами в акті перевірки від 19.10.2012 р. за №720/2211/32858847 обґрунтовує виключно на підставі відомостей, наданих податковими органами за місцем реєстрації вказаних суб'єктів господарювання та їх контрагентів, зокрема, щодо відсутності за своїм місцезнаходженням, відсутності на підприємствах трудових ресурсів, необхідних основних фондів для виконання основного виду діяльності, відсутності руху активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської діяльності, невідображення контрагентами підприємств ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" показників фінансово-господарських взаємовідносин у податковому обліку.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що правочини з ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" не спричиняють реального настання наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства - є нікчемними по ланцюгу.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК", відповідачем в акті перевірки від 19.10.2012 р. за №720/2211/32858847 не вказано.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми вартості придбаних від ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" товарів на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання, наявність у останніх взаємовідносин з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, відсутність за місцезнаходженням, не може свідчити про неможливість фактичної поставки товару та надання позивачу послуг, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.

Колегією суддів встановлено, що спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Факт оплати позивачем отриманих у ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" товарів сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Також, колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5.2 Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки від 19.10.2012 р. за №720/2211/32858847 висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинів; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цих операцій в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Малинівський склозавод" правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту кошти, спрямовані на оплату отриманих товарів та послуг від ТОВ "Інтехліс", ПФ "Агроіндустрія", ТОВ "Промтехсервіс", ТОВ "Зондполітех", ТОВ "Інвітек ТТК", що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 19.10.2012 р. за №720/2211/32858847.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 19.10.2012 р. за №720/2211/32858847 порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0002362311, № 0002342311, № 0002352311 від 02.11.2012 року належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0002362311, № 0002342311, № 0002352311 від 02.11.2012 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання таких рішень незаконними та їх скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що, при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2013р. по справі № 820/1162/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.