Постанова № 32491609, 18.07.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 липня 2013 р. № 820/5154/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченка А.В.

При секретарі - Алавердян Е.А.

За участі сторін:

представника позивача - Ульяницкой Л.Ю.

представника відповідача - Корнієвського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар-92» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пульсар-92», звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 року №0000992210, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 96349,50 грн., у тому числі за основним платежем 64233,00 грн., штрафні санкції - 32116,50 грн. та № 0001002210, яким підприємству донараховано податку на прибуток в розмірі 73868, 00 грн. та визнати протиправними дії ДПІ щодо розголошення змісту протоколу допита свідка ОСОБА_3

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення та дії ДПІ неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесене податкове повідомлення-рішення та дії ДПІ повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пульсар - 92» 16.03.2012 р. взято на податковий облік ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за № 12889 і станом на даний час перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова .

Судом встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Пульсар-92» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Декос Альянс» за жовтень 2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 21.02.13 № 692/2210/14076449, яким зафіксовані завищення валових витрат на 321167,0 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 73868,0 грн. за 4 кв. 2011 р. та завищення податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень 2011 р. на 64 233,0 грн.

На підставі вказаного акту Відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 року №0000992210, яким позивачу визначено суму податкового зобов»язання з податку на додану вартість у загальній сумі 96349,50 грн., у тому числі за основним платежем 64233,00 грн., штрафні санкції - 32116,50 грн. та № 0001002210, яким підприємству донараховано податку на прибуток в розмірі 73868, 00 грн.

Підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ "Пульсар-92" податкового законодавства слугувало те, що операції з ТОВ "Декос Альянс" не мали реального характеру, оскільки податкова декларація ТОВ "Декос Альянс" підписана ОСОБА_3 визнана недійсною, а сам ОСОБА_3 згідно протоколу допиту свідка від 15.03.2012 року надав пояснення, що не причетний до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Декос Альянс" та жодних документів від імені товариства не підписував.

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку про те, що документи надані на адресу ТОВ "Пульсар-92" від імені ТОВ "Декос Альянс" не мають юридичної сили, а правочин, укладений позивачем з вказаним контрагентом, є нікчемним.

Судом встановлено, що між позивачем та його контрагентом ТОВ «Декос Альянс» було укладено угоду від 27.09.2011 року № 27/09-2011 щодо надання маркетингових послуг та угода від 25.10.2011 року № 25/10/2011 про постачання металоконструкцій.

На виконання умов договорів була виписана видаткова накладна від 31.10.2011 року, згідно якої вартість металоконструкцій без урахування ПДВ становить 184000,00 грн., а згідно рахунку - фактури від 27.09.2011 року №27092011 вартість маркетингових послуг без урахування ПДВ становить 187166,67, що у загальній сумі складає 371166,67 грн.

Суд зазначає, що саме сума 371166,67 грн. включена позивачем до складу валових витрат у 4 кварталі 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс».

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку па додану вартість до складу податкового кредиту за приписами Податкового кодексу є придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише формальне оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи те, що відповідно до умов угоди постачання товару здійснювалося на склад покупця на умовах СРТ згідно вимог "Інкотермс". Так, металоконструкція була доставлена ТОВ "Декос Альянс" до "Механосборочного корпусу", розташованого за адресою : м.Харків, вул.Котлова, 168, власником якого відповідно до копій угоди купівлі-продажу, акту прийому-передачі приміщень, реєстраційного посвідчення, технічного паспорту, що містяться в матеріалах справи, є позивач (а.с.89-95). Розвантаження товару здійснено працівником позивача, який має свідоцтво стропильщика, що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими поясненнями .

Оприбуткування отриманого товару від ТОВ "Декос Альянс" відображено позивачем у бухгалтерському обліку по рахунку Дт 202- Кт 631, що підтверджується принт-скрином з 1С: Підприємство - ТОВ "Пульсар-92". Подальше внутрішньогосподарське переміщення та використання у господарській діяльності підтверджується наданими до матеріалів справи копіями накладних на внутрішнє переміщення та актами списання по рахунку 23 "Виробництво" .

Судом встановлено, що товар, придбаний за вищевказаним договором на підставі вищезазначених податкових та видаткових накладних, був використаний Позивачем у власній господарській діяльності у виробництві ваговимірювального обладнання.

На підтвердження того, що продукція, яка придбана Позивачем у ТОВ "Декос Альянс" використовувалась саме для виробництва товару за вказаними угодами, представником позивача було надано до матеріалів справи фото та копію керівництва по експлуатації вагів.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що господарські операції з придбання у ТОВ "Декос Альянс" ТМЦ та послуг повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином у відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні", а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при здійсненні позивачем господарських операцій з ТОВ "Декос Альянс" мав місце зв'язок між фактом придбання ТМЦ та послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому мала місце господарська мета - товар та послуги були придбані для використання у господарській діяльності позивача - для подальшої реалізації та виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання. При цьому відповідачем по справі не заперечується, що за наслідками спірних правочинів позивачем отримано прибуток.

Отже, відбулась зміна активів ТОВ "Пульсар-92" в позитивному контексті.

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, а отже мали право складати податкові накладні.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документами на перевезення вантажів.

Таким чином, товарно-транспортна накладна за встановленою формою є обов'язковою саме для застосування відправниками та одержувачами вантажів, оскільки в цьому випадку є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, а також для списання та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей.

Однак у розглядуваному випадку, за змістом спірного договору, укладеного Позивачем із ТОВ "Декос Альянс" не випливає, що замовником поставки виступав покупець (позивач у справі). Тобто, Товариство не брало участі у відносинах з перевезення вантажу, а відтак наявність або відсутність товарно-транспортних накладних як підтверджувальних документів не має юридичного значення. Подання товарно-транспортних накладних за наявності первинних документів на підтвердження фактичного отримання та оплати товару (видаткової накладної, виписки з банківського рахунку тощо) не є обов'язковим у зв'язку з тим, що у даному спорі не оцінюється правомірність формування Товариством податкового кредиту за операцією з перевезення товарів.

З огляду на вищевикладене, суд зауважує що не надання до перевірки документів, підтверджуючих транспортування товарів, не є підставою для висновку про нереальність здійсненого правочину, оскільки іншими документами, які були надані до перевірки та до матеріалів справи підтверджено відповідний рух товару від постачальника до позивача та подальшу реалізацію ТМЦ контрагентам ТОВ "Пульсар-92".

Відповідно до презумпції правомірності правочину, закріпленій у ст.204 Цивільного кодексу України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди не віднесені законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

На момент укладення та виконання спірних угод вищевказаний контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа, та відповідно до п. 4 ст. 91 ЦК України мав повний обсяг цивільної дієздатності, в тому числі й на укладення спірних угод з позивачем.

Крім того, відповідно до ст.216 Цивільного Кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою, у т.ч. й органами державної податкової служби, зазначеними у абз.1 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" за умови дотримання ч.5 ст.216 Цивільного Кодексу України. Тобто, ДПІ в спірних правовідносинах, всупереч наведеній нормі права застосовувала наслідки недійсності нікчемного на її думку правочину самостійно, а не звернулась з цією вимогою до суду.

Враховуючи вищевикладене, оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та TOB "Декос Альянс" не підтверджені жодними належними доказами, що містять предмет доказування (неотримання позивачем від свого контрагенту товару, невикористання придбаного товару в господарській діяльності, внесення завідомо недостовірних даних до податкової звітності тощо), суд дійшов висновку про те, що правочини між вказаними контрагентами не можуть бути визнані нікчемними.

Суд зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд приходить до висновку про те, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ "Пульсар-92") права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підсумовуючи викладене, висновок відповідача про порушення ТОВ "Пульсар-92" п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи та є наслідком довільного тлумачення податковим органом норм ПК України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням КАС України є суб'єктом владних повноважень, правомірність винесеного спірного рішення належним чином не довів.

А тому податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 15.03.2013 року №0000992210 та №0001002210 підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій ДПІ щодо розголошення змісту протоколу допита свідка ОСОБА_3 то суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки протокол допиту свідка ОСОБА_3 було складено старшим о/у відділу БКО УСБУ в Полтавській області Супоніним В.В.

Відповідач отримав інформацію про даний протокол з Акту документальної невиїзної перевірки ТОВ "Декос Альянс" від 26.01.2012 року складеного ДПІ у Печерському районі міста Київа.

Суд зазначає, що згідно статті 72 Податкового кодексу України визначено перелік заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів; від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України; від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків; від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; від підрозділів податкової служби та митних органів - за результатами податкового контролю; для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку.

Дії податкового органу щодо складання акту перевірки є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому саме по собі зазначення в акті будь-якої інформації не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Тобто жодних протиправних дій під час складання відповідачем акту перевірки судом в судовому засіданні встановлено не було.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача частково правомірними та такими, що частково ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, частково належним чином обґрунтовані, частково підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар-92» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 15.03.2013 року №0000992210 та №0001002210.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар-92» сплачений судовий збір у розмірі 1667 (одну тисячу шістсот шістдесят сім) грн. 74 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 19 липня 2013 року.

Суддя А.В. Зінченко