Постанова № 32485690, 17.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2013 р. Справа № 920/432/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м. Шостка (вх.№1370С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 01.04.2013р. по справі № 920/432/13

за позовом Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” в особі філії “Шосткинський район електричних мереж” Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Шостка

до Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м. Шостка

про стягнення 1077576,47 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство “Сумиобленерго” в особі філії “Шосткинський район електричних мереж” Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Шостка звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м. Шостка заборгованості за спожиту електроенергію у розмірі 1077576,47 грн., в тому числі: основної заборгованості – 1050572,42 грн., пені – 21291,22 грн., інфляційних нарахувань – 1461,52 грн., 3% річних – 4248,31 грн., обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №515 від 20.06.2003р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 01.04.2013р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 983575,42 грн. основної заборгованості, пені - 21291,22 грн., 3% річних - 4248,31 грн., 1461,52 грн. інфляційних збитків, 21551,53 грн. судового збору. В іншій частині провадження припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його змінити в частині зменшення стягнення: суми основного боргу на 113460,63 грн., пені на 758,97 грн., інфляційних нарахувань (точну суму неможливо встановити з причин, що вказані в мотивувальній частині скарги), судових витрат на користь позивача на 3624,39 грн.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що позивач розраховує збитки від інфляції за кожний день та не враховує місяці (зокрема, листопад 2012р.), коли була дефляція. Також посилається на те, що відповідачем частково сплачено за активну електроенергію за листопад 67 грн.; грудень 113460,63 грн., що підтверджується платіжними порученнями №411 від 27.03.2013р. та №435 від 29.03.2013р. однак, як стверджує апелянт, позивач надав суду документ, що підтверджує сплату йому тільки 67000 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013р. про відкладення розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначену ухвалу суду КП “ВУВКГ” отримало 09.07.2013р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

25.06.2013р. від КП “Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства” надійшли пояснення, в яких відповідач зазначив, що підприємству не було відомо про те, що засідання суду призначено на 06.06.2013р. Також вказує, що надати контррозрахунок суми інфляційних нарахувань неможливо, оскільки для цього не вистачає всіх необхідних вихідних даних, які навів у додатку 3 до позовної заяви позивач.

Також 25.06.2013р. від відповідача до суду надійшло клопотання , в якому він зазначає, що КП ВУВКГ “Водоканал” з огляду на фінансове становище не може направити свого представника до м.Харкова для участі в судовому засіданні. У зв’язку з цим просить розглянути справу без його участі.

10.07.2013р. факсограмою до суду надійшло клопотання (вх.№5766) від відповідача, який зазначає, що зробити контррозрахунок і направити поштою до суду до кінця 10.07.13р. об’єктивно неможливо. У зв’язку з чим просить суд надати додатковий час для виконання п.3 ухвали суду від 02.07.2013р.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про його відхилення, оскільки, подаючи апеляційну скаргу, відповідач просив змінити рішення господарського суду Сумської області від 01.04.2013р., при цьому не вказавши суму інфляційних нарахувань. Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2013р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, ухвалами від 06.06.2013р. та від 02.07.2013р. було зобов’язано апелянта уточнити вимоги апеляційної скарги стосовно зміни рішення господарського суду Сумської області в частині зменшення стягнення інфляційних нарахувань, надати суду письмові пояснення щодо нарахувань інфляційних втрат і розрахунок інфляційних втрат за весь період стягнення заборгованості, надати суду контррозрахунок суми інфляційних нарахувань з урахуванням зазначеного в мотивувальній частині апеляційної скарги.

Враховуючи те, що представником відповідача не виконано вимог ухвал суду від 26.04.2013р., від 06.06.2013р., від 02.07.2013р. а саме: не надано письмових пояснень щодо нарахувань інфляційних втрат і розрахунку інфляційних втрат за весь період стягнення заборгованості, не надано контррозрахунку суми інфляційних нарахувань з урахуванням зазначеного в мотивувальній частині апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що така поведінка відповідача свідчить про зловживання своїми правами та порушенням статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, щодо розгляду справи судом упродовж розумного строку, що у відповідності до статті 90 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для винесення окремої ухвали, якою керівник підприємства має бути повідомлений про вказані недоліки в юридичному супроводженні участі у господарському процесі з метою вжиття відповідних організаційно-правових заходів.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст.69, ст.102 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як п'ятнадцять днів.

Оскільки строк розгляду даної справи вже було продовжено ухвалою суду від 06.06.2013р. про відкладення розгляду справи, то у колегії суддів відсутні підстави для відкладення розгляду справи та задоволення клопотання відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, наведених у відзиві (вх.№4588 від 04.06.2013р.) на апеляційну скаргу та просила суд залишити рішення господарського суду Сумської області по справі №920/432/13 від 01.04.2013р. без змін.

На виконання вимог ухвал суду від 06.06.2013р. та від 02.07.2013р. позивач факсограмою 09.07.2013р., а також поштою 15.07.2013р. надав суду розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та просить суд розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні 11.07.2013р. провести без участі позивача та зазначає, що підтримує позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2003 року між сторонами був укладений договір про постачання електричної енергії №515, відповідно до умов якого постачальник (позивач) постачає електричну енергію споживачу (відповідачу), а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються користуватися чинним законодавством України, Правилами користування електричною енергією, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п.2.1.2 договору постачальник зобов’язався, зокрема, постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням умов розділів 6 цього договору (додаток №1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»), а також згідно з іншими умовами договору.

Згідно з п.2.2 договору споживач зобов’язався виконувати умови цього договору, дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору та своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку №4 “Порядок розрахунків”.

Пунктом 3.1.1 договору встановлено, що постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими з умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим договором.

Відповідно до додатку №4 до вказаного договору “Порядок розрахунків” розрахунковим вважається період з 20 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. Сума коштів, які має сплатити Споживач за спожиту в розрахунковому періоді електричну енергію визначається наступним чином: обсяг переданої (спожитої) електричної енергії між датами зняття показів засобів обліку розкладається відповідно до тривалості дії протягом розрахункового періоду кожного з тарифів, після чого величина коштів, які має сплатити Споживач, визначається як сума добутків тарифів на відповідні їх обсяги електричної енергії.

Рахунок на оплату електричної енергії має бути оплачений Споживачем протягом 5 днів від дня отримання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, що підтверджується підписаними з обох сторін актами про обсяги переданої відповідачу (спожитої відповідачем) електричної енергії з жовтня 2012 р. по лютий 2012 р. (а.с. 31-35).

Проте відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконав, несвоєчасно та не в повному обсязі сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість спожитої електроенергії, що підтверджується довідкою про нарахування та оплату активної та реактивної енергії (а.с. 9), внаслідок чого утворилась заборгованість за активну електроенергію у розмірі 1050575 грн. 42 коп. Заборгованість відповідача підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків по договору про постачання електричної енергії від 04.03.2013р. (а.с.30).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з наступного.

За статтею 171 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із закону, господарського договору та інших угод передбачених законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, та воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарським судом Харківської області вірно встановлено, що відповідач частково погасив основну заборгованість за спірним договором на суму 67000,00 гривень, що підтверджується належним чином засвідченою копією виписки по рахунку від 27.03.2013р., яка наявна у матеріалах справи. До того ж факт оплати та зарахування заборгованості підтверджує і позивач.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який, враховуючи часткове погашення відповідачем боргу, на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 67000 грн., оскільки вказана сума була погашена відповідачем під час судового провадження.

Таким чином, на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, заборгованість в розмірі 983575 грн. 42 коп. за отриману електричну енергію за договором про постачання електричної енергії №515 від 20.06.2003р. відповідачем не була погашенною, а тому господарський суд обґрунтовано та правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми основного боргу.

Стосовно доводів апелянта про те, що відповідачем за платіжним дорученням №435 від 29.03.2013р. було сплачено 113460,63 грн. боргу, то колегія суддів зазначає, позивач у відзиві на апеляційну скаргу не заперечує факт сплати відповідачем 29.03.2013р. заборгованості в сумі 113460,63 грн., однак в ході судового розгляду справи було з’ясовано, що на день винесення оскаржуваного рішення - 01.04.2013р. позивач не знав про сплату боргу за зазначеним платіжним дорученням, а відтак воно не було надано суду першої інстанції, не містилося в матеріалах справи та не досліджувалося господарським судом Сумської області.

За неналежне виконання зобов’язань за договором, позивач нарахував відповідачу 3% річних в сумі 4248,31 грн. та інфляційні втрати в сумі 1461,52 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних в сумі 4248,31 грн., суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача у повній мірі.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань з огляду на наступне.

У пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Як вбачається з наданих до позову розрахунків інфляції (а.с.11), позивач проводить розрахунок інфляційних за період з вересня 2012 року по лютий 2013 року, тоді як просить суд стягнути заборгованість за договором про постання електричної енергії за період з жовтня 2012р. по лютий 2013р.

Крім того, як свідчать офіційні повідомленням Державної служби статистики України, індекси споживчих цін (індекси інфляції) у листопаді 2012 року становили 99,9%, у лютому 2013 року – 99,9%, які не були враховані позивачем.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивач надав розрахунок суми боргу з урахування індексу інфляції, відповідно до якого інфляційне збільшення боргу за період з 30.10.12 по 19.02.13р. становить 1152, 58 грн.

Враховуючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає позовні вимоги про стягнення 1461,52 грн. інфляційних необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Тому, в цій частині рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, та, відповідно, апеляційні вимоги відповідача щодо зміни у стягненні інфляційних нарахувань задоволенню.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 21291,22 грн. пені за неналежне виконання останнім умов договору, розрахунки яких суд першої інстанції визнав обґрунтованими.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач зробив арифметичну помилку при здійсненні розрахунку пені в сумі 9865,84 грн., зазначивши в колонці сума пені 2158,01 грн. та 6948,86 грн., що дорівнює 9106,87 грн.

Колегія суддів, перевіривши даний розрахунок пені, встановила, що позивачем було допущено механічну помилку в додатку №2 (розрахунок суми пені) не вказано розрахунок суми пені з 29.01.13 по 19.02.13р., проте загальна сума вказана вірно - пеня за рахунком №12-33/1673 від 20.02.13р. становить 9865,84 грн., що і зазначено в наданому позивачем розрахунку.

Щодо вимоги апеляційної скарги про відстрочення виконання рішення строком на три місяці з моменту набрання ним законної сили, то колегія суддів дійшла висновку про відмову у наданні відстрочки, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 121 ГПК України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаною нормою визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов’язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. Так, виконання рішення про стягнення коштів може бути неможливим через відсутність коштів на рахунках боржника.

Колегія суддів звертає увагу, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв’язку з чим суд оцінює докази за правилами статті 43 ГПК України, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Тобто відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.

Відстрочка – це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення ібо роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, вказаною нормою не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.

Крім того, пленум Верховного Суду України постановою “Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” № 14 від 26.12.2003 року постановив наступне: “При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо)”.

Щодо посилання ж на фінансову неспроможність боржника, то колегія суддів зазначає, що це не є винятковою обставиною в розумінні вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності якої можливе надання відстрочки виконання рішення. Крім того, важке фінансове становище утворилось внаслідок власної господарської діяльності боржника, а не в силу якихось об’єктивних обставин, щоб унеможливило виконання договірних зобов’язань та рішень суду.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, яка визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Колегія суддів зазначає, що надання відстрочки на підставі тяжкого фінансового стану відповідача не може вважатися підставою для застосування положень статті 121 Господарського процесуального кодексу України, адже, враховуючи положення частини першої статті 625 Цивільного кодексу України, відповідач у випадку порушення грошового зобов’язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов’язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов’язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами за спожиту електроенергію є договір, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Ні нормами чинного законодавства, ні договором не передбачено звільнення від відповідальності у зв’язку з невиконанням державою взятих на себе зобов’язань по відшкодуванню різниці в тарифах на теплову енергію, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що стверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Слід також звернути увагу, що апелянт не надав належних доказів щодо неможливості виконання рішення суду, а обґрунтовує свою вимогу про надання відстрочки фінансовою неспроможністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що такі обставини надання відстрочки виконання рішення суперечать положенням вищенаведеної статті 121 ГПК України, не є винятковими, і такими, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому відмовляє у задоволенні вимоги апелянта про відстрочку виконання рішення у справі №920/432/13, як такої, що є необґрунтованою та суперечить діючому законодавству.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, та відповідно про зміну рішення господарського суду Сумської області від 01.04.2013 року у справі №920/432/13.

Керуючись статтями 83, 99, 101, 102, п.4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 01.04.2013р. по справі №920/432/13 змінити в частині стягнення інфляційних збитків, а саме: замість стягнення з Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” (41100, Сумська область, м. Шостка, вул.Прорізна, 17, код03352935) на користь Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” (40035, м. Суми, вул. Д.Коротченко, 7, код 23293513) в особі філії “Шосткинський район електричних мереж” ПАТ “Сумиобленерго” (41100, Сумська область, м.Шостка, вул. Воровського, буд. 68, код 37785255) 1461 грн. 52 коп. інфляційних збитків, стягнути з Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” (41100, Сумська область, м. Шостка, вул.Прорізна, 17, код 03352935) на користь Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” (40035, м. Суми, вул. Д. Коротченко, 7, код 23293513) в особі філії “Шосткинський район електричних мереж” ПАТ “Сумиобленерго” (41100, Сумська область, м.Шостка, вул.Воровського, буд. 68, код 37785255) 1152,58 грн. інфляційних збитків.

В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 01.04.2013р. по справі №920/432/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.07.2013р.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.