Ухвала суду № 32477085, 09.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2013 р. м. Київ К/9991/15375/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2012р.

у справі №2а-9283/11/1270

за позовом Державного підприємства «Антрацит» (надалі - ДП «Антрацит»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (надалі - СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У жовтні 2011р. позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську №0002318012 від 20.07.2011р.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011р. залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2012р., позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську №0002318012 від 20.07.2011р. Судовий збір в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом на підставі наказу №293 від 16.06.2011р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Антрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р., про що складено акт №407/08-2/32226065 від 23.06.2011р.

Висновками зазначеного акта, зокрема, вказано на порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість в перевірений період.

На підставі вище зазначено акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002318012 від 20.07.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 208522грн., у т.ч. 208521грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що між ДП «АнтрацитАнтрацит» та ТОВ «ТПГ «Восток» укладено договори на закупівлю товарно-матеріальних цінностей (дизпалива, бензину АІ 76 (80), бензину А-95), а саме: договір №10 від 19.01.2011р.; договір №22 від 01.02.2011р.; договір №24 від 03.02.2011р.; договір №25 від 03.02.2011р.; договір №26 від 03.02.2011р.; договір №28 від 07.02.2011р.; договір №29 від 07.02.2011р.; договір №30 від 09.02.2011р.; договір №31 від 09.02.2011р.; договір №32 від 09.02.2011р.; договір №33 від 09.02.2011р.

Про фактичне виконання вищезазначених договорів свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Зокрема, в матеріалах справи наявні копії оборотно-сальдової відомості надходження товарно-матеріальних цінностей на склад ВП «УМТЗ» ДП «Антрацит» від ТОВ «ТПГ «Восток» та реалізація вказаних ТМЦ відокремленим підрозділам ДП «Антрацит» за лютий 2011р.; видаткові накладні; картки складського обліку; товарно-транспортні накладні; прибуткові ордера; відомості на видачу паливно-мастильних матеріалів; приймальні акти.

18 березня 2011 року ДП «Антрацит» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2011р., в якій згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість в сумі 208520,58грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «ТПГ «Восток».

При цьому, доводи відповідача про відсутність у ТОВ «ТПГ «Восток» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами, а також що правочини не відповідають вимогам дійсності правочинам, які передбачені ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК) є неспроможними з огляду на таке.

За змістом ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

В той же час, судами встановлено, що на момент укладення угоди між позивачем та ТОВ «ТПГ «Восток», а також на час виконання зазначених вище господарських зобов'язань, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Приписами п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п. 201.8, п.201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача із цим контрагентом, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов