Ухвала суду № 32477038, 09.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2013 р. м. Київ К/9991/47802/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012р.

у справі №2а/1570/5131/2011

за позовом Корпорації виробничих та комерційних підприємств «СОЮЗ» (надалі - Корпорація «СОЮЗ»)

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області (надалі - ДПІ у Приморському районі м.Одеси)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У липні 2011р. позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси №0001352350 від 29.06.2011р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011р. залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012р., позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси №0001352350 від 29.06.2011р.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Корпорації «СОЮЗ» з питань підтвердження взаємовідносин з контрагентами за січень 2011р., про що складено акт №3906/23-5/21004686 від 20.06.2011р.

Висновками зазначеного акта, зокрема, вказано на порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого, завищено податковий кредит за січень 2011р.

На підставі вище зазначено акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0001352350 від 29.06.2011р., яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по декларації за звітний період січень 2011р. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що податковий кредит у перевіреному періоді сформований позивачем по господарським операціям з постачальниками ТОВ «Союзенерготехнології - Україна» та ТОВ «Торговий Дім «Електрокомплектація». Висновок контролюючого органу про завищення податкового кредиту за січень 2011р. ґрунтується на складених актах перевірок №573/23-4/361 11071 та №572/23-4/36552230 щодо постачальників позивача, згідно яких у зазначених підприємств відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України угоди з контрагентами за період січень 2011р. мають ознаки нікчемності.

Матеріали справи свідчать, що 20.07.2009р. між позивачем та ВАТ «Дніпроенерго» (згідно змін до договору від 21.05.2011 року - ПАТ «Дніпроенерго») укладено договір №1226, за умовами якого Корпорація «СОЮЗ» зобов'язалась виконати роботи в галузі будівництва, а саме: «Виконання робіт 1-го пускового комплексу на об'єкті: ВАТ «Дніпроенерго» Криворізька ТЕС. Роботи обумовлювали здійснення технічного переоснащення енергоблоку ст. №3 з реконструкцією електрофільтрів.

Для виконання робіт по договору №1226 від 20.07.2009р. підрядчик Корпорація «СОЮЗ» уклав договір субпідряду №9/38-2170П від 27.07.2009р. із ТОВ «Союзенерготехнології - Україна» та договори поставки №09/110-2170 від 01.10.2009р. і №09/1910-2202 від 19.10.2009р. із ТОВ «Торговий Дім «Електрокомплектація».

До матеріалів справи додано бухгалтерські документи, які свідчать про реальність господарських операцій з ТОВ «Союзенерготехнології - Україна» та ТОВ «Торговий Дім «Електрокомплектація», які направлені на виконання основного договору №1226, укладеного між позивачем та ПАТ «Дніпроенерго» від 20.07.2009р., відповідно до якого Корпорація «СОЮЗ» виконала роботи в галузі будівництва, а саме роботи 1-го пускового комплексу на об'єкті ВАТ «Дніпроенерго» Криворізька ТЕС.

Про фактичне виконання вищезазначеного договору свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

При цьому, доводи відповідача про відсутність у ТОВ «Союзенерготехнології - Україна» та ТОВ «Торговий Дім «Електрокомплектація» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами, а також що правочини не відповідають вимогам дійсності правочинам, які передбачені ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК) є неспроможними з огляду на таке.

За змістом ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

В той же час, судами встановлено, що на момент укладення угод між позивачем та ТОВ «Союзенерготехнології - Україна» та ТОВ «Торговий Дім «Електрокомплектація», а також на час виконання зазначених вище господарських зобов'язань, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Приписами п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п. 201.8, п.201.10 ст. 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача із цими контрагентами, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт (товарів), що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов