Ухвала суду № 32476870, 16.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2013 р. м. Київ К-38786/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В. Голубєвої Г.К.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року

у справі № 2-а-4163/10/2070

за позовом Комунального підприємства охорони здоров'я «Центральна районна аптека № 63»

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року, адміністративний позов Комунального підприємства охорони здоров'я «Центральна районна аптека № 63» (позивач) до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано рішення № 0000402320 від 24 березня 2010 року, № 0000152310 від 24 березня 2010 року, № 0000142310 від 24 березня 2010 року, № 0000132310 від 24 березня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення № 0000122310/0 від 24 березня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Куп'янська ОДПІ Харківської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку КП охорони здоров'я «Центральна районна аптека № 63» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства а період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 257/23-01974520 від 15 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000122310/0 від 24 березня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 260 056,00 грн. (178 370,00 грн. - основний платіж, 81 686,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та рішення № 0000402320 від 24 березня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2 835 047,85 грн., № 0000152310 від 24 березня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 52 572,90 грн., № 0000142310 від 24 березня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 360,00 грн., № 0000132310 від 24 березня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 360,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з підстав неправомірного віднесення до складу валових витрат вартості інформаційно-консультаційних послуг, наданих Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі договорів № 2 від 07 квітня 2006 року та № 5 від 01 липня 2008 року, послуг з технічного обслуговування друкарських машин та іншої техніки, наданих Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на підставі договору № 15 від 01 квітня 2002 року, рекламних послуг, наданих Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на підставі договору від 25 листопада 2005 року, з огляду на відсутність підтвердження отримання послуг належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення КП охорони здоров'я «Центральна районна аптека № 63» пунктів 1, 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР), пункту 3.2 розділу 3, пункту 4.1 розділу 4 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614, пункту 4.7 розділу 4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з проведенням розрахункових операцій за період з 01 липня 2007 року по 30 грудня 2009 року на загальну суму в розмірі 557 168,57 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідних розрахункових документів, а також нероздрукуванням на реєстраторі розрахункових операцій та невидачею особам, які повертали товари за період з 04 липня 2007 року по 09 листопада 2009 року, відповідних розрахункових документів (видаткових касових чеків), що підтверджують виконання розрахункових операцій з видачі готівкових коштів за повернуті покупцями товари на загальну суму в розмірі 9 841,00 грн.

Поміж іншого, встановлено порушення пункту 1 статті 1, пункту 1 статті 3, частини 2 статті 7 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 98/96-ВР), оскільки, позивачем в період з 01 липня 2007 року по 31 березня 2009 року не придбано торгові патенти на здійснення торговельної діяльності за готівкові кошти лікарськими засобами в десяти торгових точках.

Задовольняючи адміністративний позов в повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безпідставність виключення податковим органом з валових витрат, сформованих позивачем, вартості інформаційно-консультаційних послуг, послуг з технічного обслуговування друкарських машин та іншої техніки, а також рекламних послуг, оскільки, вказані витрати підприємством підтверджено документально.

Також, судові інстанції виходили з того, що при застосуванні до КП охорони здоров'я «Центральна районна аптека № 63» суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону № 265/95-ВР та Закону № 98/96-ВР відповідачем не враховано положення статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України).

Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних послуг до складу валових витрат є факт придбання таких послуг з метою їх використання в межах власної господарської діяльності суб'єкта господарювання.

При цьому умовою достовірності доказів щодо придбання інформаційно-консультаційних та рекламних послуг, послуг з технічного обслуговування оргтехніки, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій, при розгляді справи, вказану вимогу процесуального закону порушили, оскільки, не надали належної правової оцінки доводам податкового органу про те, що акти приймання-передачі виконаних робіт, які долучено позивачем до матеріалів справи, не містять конкретизації змісту, обсягу, результату наданих послуг.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Відтак, для правильного вирішення справи судам слід було витребувати у позивача відповідні докази на підтвердження того, що придбання послуг з технічного обслуговування друкарських машин та іншої техніки обумовлено господарською необхідністю підприємства, а придбання інформаційно-консультаційних і рекламних послуг мало на меті отримання платником економічної вигоди (прибутку), та документи, які б підтверджували фактичне виконання контрагентами конкретних видів інформаційно-консультаційних та рекламних послуг у вигляді звіту, висновку тощо.

Відповідно до статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, варто погодитись з доводами судів попередніх інстанцій про те, що штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення вимог Закону № 265/95-ВР та Закону № 98/96-ВР, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Поряд з цим судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що частину штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону № 265/95-ВР та Закону № 98/96-ВР застосовано контролюючим органом до позивача в межах визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку, у зв'язку з чим судам необхідно було надати встановленим під час проведення перевірки порушенням вимог законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій та патентування належну оцінку та, у разі підтвердження відповідних порушень Закону № 265/95-ВР та Закону № 98/96-ВР зібраними у справі доказами, виокремити правомірно застосовану суму від неправомірної, зокрема, шляхом витребування у податкового органу розрахунку штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.