Ухвала суду № 32476677, 09.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року м. Київ К/9991/7089/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року

у справі № 2а-212/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кейдо»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кейдо» (позивач) до Державної податкової інспекції в м. Суми (відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001062312/0/58137 від 01 вересня 2009 року. Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України ТОВ «Кейдо» судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми задоволено частково. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року скасовано в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001062312/0/58137 від 01 вересня 2009 року. В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001062312/0/58137 від 01 вересня 2009 року. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ в м. Суми, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справ судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Кейдо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 5769/2312/35171674/77 від 17 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001062312/0/58137 від 01 вересня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 491 850,00 грн. (2 457 749,00 грн. - основний платіж, 1 034 101,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості побутової техніки, отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю «Валсір» в рамках виконання договору поставки № 0104/08-01 від 01 квітня 2008 року, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаного правочину.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність ТОВ «Валсір» за юридичною адресою, а також відсутність у вказаного суб'єкта господарювання трудових ресурсів, необхідних для здійснення операцій з придбання, складування, реалізації побутової техніки.

Також, відповідач посилався на оперативні дані управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області, відповідно до яких отримання побутової техніки водіями-перевізниками відбувалось на складах компанії «Фокстрот» в Харківській області, а не безпосередньо в м. Києві за місцем реєстрації ТОВ «Валсір».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність здіснення господарських операцій з придбання позивачем побутової техніки у контрагента підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від перебування постачальника за юридичною адресою або від його господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій суб'єкта господарювання з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним валових витрат.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника.

Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки контролюючим органом не перевірялось питання щодо можливості укладання ТОВ «Валсір» договорів підряду з іншими суб'єктами підприємницької діяльності на виконання послуг з придбання товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому поставлено позивачу, та їх зберігання.

Також, не може бути належним доказом безтоварного характеру спірних господарських операцій пояснення водіїв-перевізників щодо отримання товару на складах компанії «Фокстрот», оскільки, вказана обставина не виключає можливість придбання позивачем товару у ТОВ «Валсір».

Отже, з огляду на встановлений судами першої та апеляційної інстанцій факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем побутової техніки у ТОВ «Валсір», доводи судових інстанцій про неправомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є правильними.

Поряд з цим колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про визнання акту нечинним, як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту, яким є податкове повідомлення-рішення, може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.