Постанова № 32476540, 15.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2013 року Справа № 5017/3020/2012

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Капацин Н.В. - головуючого, Бернацької Ж.О. - доповідача, Кривди Д.С.,розглянувши касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 у справі№ 5017/3020/2012за позовомМалого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"доВійськової частини А 1283простягнення збільшення заборгованості, фінансових санкцій з в/ч А 1283 за порушення строків виконання зобов'язань за договором № 215 від 17.05.2006 та збитків в сумі 13659,82 грн. за участю представників сторін: від позивача: Максименко Ю.Ф. (директор), від відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" у жовтні 2012 року звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини А 1283 про стягнення збільшення заборгованості, фінансових санкцій з в/ч А 1283 за порушення строків виконання зобов'язань за договором № 215 від 17.05.2006 та збитків в сумі 13659,82 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.12.2012 у справі № 5017/3020/2012 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 (колегія суддів у складі: Лисенка В.А. - головуючого, Михайлова М.В., Філінюка І.Г.), позов частково задоволено. Стягнуто з Військової частини А 1283 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 4235,62 грн. індексу інфляції, 2059,27 грн. 3% річних, 782,25 грн. судових витрат на відрядження працівника, 741,71 грн. судового збору. В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині часткового задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4235,62 грн. індексу інфляції за період з 01.06.2009 по 31.03.2012 мотивоване тим, що вказаний показник розраховано із застосуванням формули, яка передбачає: перемноження суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції - 34 949,37 грн. на індекс інфляції за період, визначений позивачем, здійснено неправильно, за умови існування саме заборгованості відповідача в сумі 21041,16 грн.

Також судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2009 у справі № 34/6-09-2322 пеню за неналежне виконання договору № 215 від 17.05.2006 в межах суми 21041,16 грн. згідно з актом № 9/6 від 30.06.2006, заявлену в межах річного строку, обумовленого пунктом 1 частиною 2 статті 258 Цивільного Кодексу України, стягнуто.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що виплата заробітної плати не є витратами позивача, понесеними у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав, і відшкодуванню в сумі 1071 грн. за рахунок відповідача не підлягає.

Відмовлено судом у частині позовних вимог про стягнення збитків у сумі 2946,40 грн., у зв'язку з недоведеністю позивачем наявності у сукупності вини, факту заподіяння збитків, причинно - наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та протиправною поведінкою відповідача.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 у справі № 5017/3020/2012 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми збільшення боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.06.2009 по 31.03.2012, про стягнення пені за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 та про відшкодування витрат на середню заробітну плату, нараховану представнику позивача, як компенсацію за втрачену заробітну плату за місцем основної роботи на час відрядження його до суду для реалізації процесуального права позивача на захист його порушеного права скасувати, і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача Бернацьку Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Військовою частиною А1283 (замовником) та Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (виконавцем) 17.05.2006 укладено договір № 215, за умовами якого замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування кінцевих станцій систем К-60П ВЗ 249 ЗС України в/ч А1283.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом № 3/215 на 2006 рік становить 21041,16грн.

За умовами пункту 3.2 договору, оплата за виконане технічне обслуговування проводиться замовником на підставі пред'явлених виконавцем рахунків з підписаними замовником актами виконаного технічного обслуговування.

Відповідно до пункту 4.4. договору, внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору, до винної сторони застосовуються штрафні санкції в розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожний день прострочення з дня отримання бюджетних коштів.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2009 у справі № 34/6-09-2322 за позовом МПП "Фірми "Альфа-М" до Військової частини А 1283 про стягнення 39 726,90 грн., позов задоволено; стягнуто з Військової частини А 1283 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 39 726,90грн. заборгованості з яких: 34 949,37 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, 1872,12 грн. 3 % річних, 2 905,41 грн. пені за період з 01.05.2008 по 24.06.2009.

У рішенні суду від 12.08.2009 у справі №34/6-09-2322 зазначено, що сума 39726,90грн., яку стягнуто з відповідача складається з 34 949,37 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, 1872,12 грн. 3% річних, 2 905,41 грн. пені за період з 01.05.2008 по 24.06.2009.

Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ №В-11/869 від 17.10.2011 відкрито виконавче провадження №В-11/869 з виконання наказу №34/76-09-2322, виданого Господарським судом Одеської області 24.09.2009 про стягнення 40436,67 грн.

Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ №В-11/869 від 30.12.2011 виконавчий документ №34/76-09-2322 Господарського суду Одеської області повернуто стягувачеві, у зв'язку з тим, що боржник за вказаною адресою не знаходиться, майно за боржником не зареєстровано, кошти на рахунку відсутні, що унеможливлює подальше примусове виконання наказу.

Частинами 1, 3 статті 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про сплату боргу.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про стягнення 4235,62 грн. інфляційних втрат та 2059,27 грн. 3% річних на суму боргу.

Доводи, викладені у касаційній скарзі щодо методологічної помилки нарахування судом інфляційних сум не приймаються до уваги, оскільки спростовуються приписами статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає урахування індексу інфляції від простроченої суми.

Суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про відмову в позові в частині стягнення 1630,69 грн. пені, посилаючись на статтю 232 Господарського кодексу України, оскільки нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним. Штрафні санкції у вигляді пені за неналежне виконання зобов'язання відповідача за договором № 215 від 17.05.2006 присуджено до стягнення рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2009 у справі № 34/6-09-2322, умови договору не передбачають нарахування пені за весь час прострочення, тому відсутні правові підстави для стягнення зазначеної суми.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, стягнутими можуть бути лише ті доходи, які кредитор мав можливість реально одержати при відсутності порушення. З боржника не можуть бути стягнені неодержані кредитором доходи за відсутності доказів того, що кредитор готовий був до вчинення дій, спрямованих на одержання прибутку, мав для цього всі майнові та організаційні можливості, але з вини боржника ці дії не були доведені до логічного завершення, або ці дії повинні бути вчинені, але не принесли очікуваних доходів з вини боржника.

Відповідно до частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тому судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з доводами судів обох інстанцій про відмову у задоволенні вимог про стягнення 2946,40 грн. збитків від неодержаного доходу.

Згідно зі статтею 121 Кодексу законів про працю України, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток. Таким чином, середній заробіток не входить до складу витрат, які підлягають відшкодуванню відрядженому працівникові.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів обох інстанцій про часткове задоволення вимог позивача про відшкодування судових витрат в розмірі 782,25 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 у справі № 5017/3020/2012 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 у справі № 5017/3020/2012 залишити без змін.

Головуючий - суддяКапацин Н.В. СуддіБернацька Ж.О. Кривда Д.С.