Ухвала суду № 32476035, 02.07.2013, Апеляційний суд міста Києва

Справа №2610/19123/2012 № апеляційного провадження:22-9284Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. 02 липня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Чайці І.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Кооперативу «Політехнік-2», третя особа: ОСОБА_5, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду через свого представника з позовом до відповідача Кооперативу «Політехнік-2», третя особа: ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що позивач та його мати ОСОБА_5 проживають та зареєстровані за вказаною адресою. Ця квартира була придбана бабусею позивача - ОСОБА_7, яка була членом ЖБК «Політехнік-2». На підставі відповідного ордера в 1968 році ОСОБА_7 вселилась у вказану квартиру, пайові внески були нею повністю виплачені і квартира стала фактично її власністю. В 1988 році ОСОБА_7 померла, її квартиру в порядку спадкування ніхто не прийняв. Після смерті прабабусі позивач та його мати - третя особа ОСОБА_5 продовжували проживати у вказаній квартирі, сплачували квартплату і комунальні послуги. Оскільки мати позивача страждає нервовими розладами, то він інколи був вимушений проживати окремо, щоб не турбувати матір. Посилаючись на те, що у даному випадку оскільки його мати ОСОБА_5, починаючи з 1988 року фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіла та користувалася чужим майном (спірною квартирою), оскільки пайові внески були сплачені ОСОБА_7 і вона фактично стала власником квартири до своєї смерті, а також те, що з 1999 року сам позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє вказаною квартирою та мешкає в ній, а правління кооперативу планує виставити цю квартиру на продаж, то він просив визнати за собою право власності за набувальною давністю на вказане нерухоме майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Кооперативу «Політехнік-2», третя особа: ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_3 - представник ОСОБА_4 подала на нього апеляційну скаргу та посилаючись на його незаконність та необґрунтованість просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема вказувала, що суд безпідставно не застосував до правовідносин, які виникли між сторонами ст. 344 ЦК України, оскільки її довіритель протягом тривалого часу з 1999 р. фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується чужим майном (спірною квартирою) разом зі своєю матір`ю, несе по ній витрати, а пайові внески були сплачені ОСОБА_7 - його бабусею при житті і вона фактично стала власником квартири до своєї смерті.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позову відсутні, і сторона позивача вибрала не той спосіб захисту.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з′ясування дійсних обставин справи, прав та обов′язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру №Б 92825 від 29.05.1968 року на житлове приміщення квартару АДРЕСА_1 (в подальшому перейменованому на АДРЕСА_1) було отримано ОСОБА_7 на сім»ю з двох осіб : її та онуку ОСОБА_5 (третьою особу по справі)(а.с.9).

На задоволення клопотання позивача було витребувано інформацію щодо наявності інформації про заяву про прийняття спадщини та наявності заповіту на вказану квартиру і з`ясовано наступне.

Згідно інформаційної довідки № 32363685 від 14.11.2012 року зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) - відсутня інформація про наявність спадкової справи та свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7.(а.с.70).

Згідно інформаційної довідки № 32410081 від 16.11.2012 року зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) - за № 3946274 у Спадковому реєстрі зареєстрований заповіт (бланк номер в реєстрі нотаріальних дій 6-1096 дата посвідчення 1.04.1987р.) заповідач ОСОБА_7 (а.с.71).

Із змісту копії вказаного заповіту вбачається, що ОСОБА_7 яка мешкала в АДРЕСА_2 на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: належне їй паєнагромадження, що знаходиться в житлово-будівельному кооперативі «Політехнік-2» міста Києва заповідає ОСОБА_5 (а.с.72). ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить відповідне свідоцтво про смерть (а.с.12).

Згідно довідки БТІ від 27.11.2012 року №43925 (И-2012) АДРЕСА_1, на праві власності не зареєстрована.Із довідки форми №3 від 4.09.2007 року вбачається, що в спірній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_4 з 1983 року, а власником особового рахунку є його мати ОСОБА_5, яка зареєстрована у вказаній квартирі з 1968 року (а.с.5).

Згідно ч. З, ст. 384 ЦК України, у разі викупу квартири член житлово- будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Згідно довідки ЖБК «Політехнік-2» №235 від 24.09.2012 року (підписана на той час головою правління ЖБК ОСОБА_8) дані про виплату повністю пайових внесків гр.ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 - відсутні. Станом на 1.10.2012 року заборгованість по комунальним послугам по квартплаті становить 27241,48 грн. за останні 7 рсків (а.с.90).

Також, згідно довідки ЖБК «Політехнік-2» вих.№2011-1 від 20.11.2012 року (підписана на даний час керівником ЖБК «Політехнік-2» Красновою В.Г.), документи на сплату пайових внесків ОСОБА_7 за вказану квартиру попереднім правлінням ЖБК, очолюваним ОСОБА_8, не передавались. По комунальних послугах заборгованість розрахована за останні 3 роки і складає 10593,13 грн.(а.с.76).

При цьому, стороною позивача не було надано жодних належних і допустимих доказів щодо повної або часткової сплати пайових внесків ЖБК «Політехнік-2» ОСОБА_7 та набуття нею права власності на квартиру.

1 січня 2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, разом з яким вступила в силу норма, передбачена ст.344 про набувальну давність.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. |

Оскільки ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 р., норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2004 р., а отже визнати право власності за набувальною давністю суд може не раніше 01 січня 2011 р.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безперервного володіння чужим майном. Разом із тим, в судовому засіданні та безпосередньо у позовній заяві сам позивач зазначає, що він періодично проживав у спірній квартирі, оскільки не хотів заважати матері. Крім того, в матеріалах справи містяться чисельні акти та приписи щодо необхідності звільнити вказану квартиру від звалищ сміття, оскільки квартира до стелі заповнена брудом та сміттям (наявні фото) та приведення житла до належних санітарно-гігієнічних вимог.

Положенням п. 3 ч. 1 ст. 344 ЦК України встановлено, що право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

З цієї норми випливає, що набувальна давність як спосіб набуття права власності на житло застосовується лише з моменту державної реєстрації житла, тобто це ще одна вимога, яку суд врахував при розгляді вказаної справи, і в даному випадку під час розгляду справи по суті встановлено, що ця вимога не виконана, позивачем належних і допустимих доказів зворотному надано не було.

При цьому, суд узяв до уваги, що спірна квартира не є чужим майном для позивача ОСОБА_4, оскільки, як встановлено із вищевказаних документів, він там зареєстрований з часу свого народження - 1983 року і користується цим майном з волі ЖБК «Політехнік-2» та своєї матері ОСОБА_5, яка є власником особового рахунку.

Суд прийшов до висновку, що у ОСОБА_4 право на це майно має похідний та обмежений характер, а задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У даному випадку існує інша підстава для. виникнення права власності у момент заволодіння (спадкування), а сторона посилається на строк набувальної давності, тому суд прийшов до висновку, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, оскільки він не відповідає специфіці правовідносин, що виникли. Крім того, в даному випадку, на думку суду, і позивач також є неналежним, оскільки спадкові правовідносини на підставі заповіту виникли у матері позивача - третьої особи ОСОБА_5

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що і ухвалив відповідне рішення.

Так, згідно ст. 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Документ про те, що ОСОБА_7 на момент смерті - 1988 р. була власником спірного житла суду наданий не був і про наявність такого не вказано. Заповіт ОСОБА_7 був залишений на 3-ю особу ОСОБА_5 лише на паєнакопичення. Вона проживала і проживає на спірній жилій площі по теперішній час. Позивач же до кола спадкоємців на момент відкриття спадщини не відносився. А спірним житлом він не заволодів, а ним користувався на правовій підставі - реєстрації. Окрім того, відповідач Кооперативу «Політехнік-2» також будь-яких правових підстав до спірної жилої площі та розпорядження нею не має, так як пайові внески за неї вносились фізичною особою, а не за рахунок коштів кооперативу.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: