Постанова № 32473693, 08.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2013 р. Справа №805/6906/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Христофорова А.Б.

при секретарі - Сапєгіній А.Г.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача 1, - Сухіна І.Ю.,

представника відповідача 2, - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, Управління Державної казначейської служби у м. Горлівці Донецької області про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області неправомірними, стягнення сплаченого збору на суму 14586,53 гривень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа ОСОБА_3, звернулась до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, Управління Державної казначейської служби у м. Горлівці Донецької області про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області неправомірними, стягнення сплаченого збору на суму 14586,53 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, у вересні 2010 року нею був придбаний легковий автомобіль при реєстрації якого в органах МРЕВ ДАЇ вона заплатила збір у розмірі 3 % від вартості автомобіля на суму 14586,53 гривень.

Позивач вважає, що сплата пенсійного збору у даному випадку є протиправною, оскільки відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Наполягає на тому, що обов`язок зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування покладається саме на осіб лише у випадках відчуження, а не при купівлі автомобіля.

На її запит до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, останнім 31.10.2012 року складено висновок - відмову повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 14586,93 гривень.

Вважає дії Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області щодо відмови в поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 14586,93 гривень неправомірними.

Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, заперечував, надав суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

Згідно наданих суду письмових заперечень вказав, що вважає доводи адміністративного позову безпідставними, наполягав на пропуску строку звернення до суду.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву, згідно до якої просив розглянути справу без його участі.

З огляду на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, що стосуються спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність представника відповідача 2 на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 28.09.2010 року видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, згідно якого за ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль марки «Mercedes-Benz», номер шасі НОМЕР_3, білого кольору.

Відповідно до квитанції від 28.09.2010 року ОСОБА_3 було сплачено 14586,53 гривень на розрахунковий рахунок 31214224700019, одержувач платежу - ПФУ, код виду платежу 24140300, призначення платежу «3% збір за відчуження автомобіля» (а.с.9).

На звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, останнім 31.10.2012 року складено висновок - відмову повернення ОСОБА_3 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 14586,93 гривень (а.с.10).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час сплати збору позивачем), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Вказаною нормою Закону чітко визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується при відчуженні автомобіля, і, відповідно, платником збору є особа, яка відчужує автомобіль.

Відчуження майна визначене згідно з пунктом 1 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України як одна з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується у Цивільному кодексі України, а також у Господарському кодексі України.

За визначенням, яке міститься у підпункті 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відчуження майна - це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

При цьому, стаття 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» містить випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця.

Зокрема, згідно з пунктом 9 цієї статті, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Аналізуючи приведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є саме продавці легкових автомобілів, що сплачують збір при відчуженні вказаного майна, а не покупці, як помилково зазначає перший відповідач у письмових запереченнях проти позову.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

Статтею 6 вказаного Закону, на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок прийняти рішення, спрямовані на виконання цього Закону.

На виконання зазначених приписів Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.11.1998 № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». Проте, визначаючи порядок сплати збору, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями змінювати особу платника збору, передбачену Законом.

Разом із тим, пунктом 12 зазначеного Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів визначено підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичних осіб, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Тобто, у частині визначення платника збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, суперечить приписам пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Оскільки Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» по відношенню до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, має вищу юридичну силу, суд з огляду на приписи частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства приходить до висновку, що у межах спірних відносин застосуванню підлягає саме норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленій у Постанові від 17.06.2008, прийнятій за наслідками перегляду за винятковими обставинами справи щодо повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування (http://reyestr.court.gov.ua/Review/3399596), згідно з якою Верховний Суд України дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Верховний Суд України дійшов висновку, що на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд не звернув належної уваги, не дав оцінки та не зробив правильних висновків, виходячи з вимог частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Згідно з частиною другою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розумінні пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із чим сума збору у розмірі 14586,53 гривень при купівлі легкового автомобілю була сплачена позивачем безпідставно.

Суд не погоджується із доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, виходячи з наступного.

У судовому засіданні суд витребував у відповідача докази вручення позивачу висновку-відмови від 31.10.2012 року.

На вимогу суду представник відповідача не надав суду доказів вручення позивачу висновку-відмови від 31.10.2012 року.

Отже, виходячи з того, що строки звернення до суду, встановлені ст. 99 КАС України мають обчислюватись з моменту отримання позивачем висновку-відмови, складеного Управлінням Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк для звернення до адміністративного суду.

Що стосується позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області щодо відмови в поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 14586,93 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету.

Ч.2 ст.45 Бюджетного кодексу України встановлює, що Державна казначейська служба України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226, в редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року № 181, (далі - Порядок № 226), і визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії.

Відповідно до п.3 Порядку № 226 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Державного казначейства України, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, що не мають рахунків у банках, може здійснюватись у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, вказані у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що визначено п.5 Порядку № 226.

Відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, до основних завдань Пенсійного фонду України, крім іншого, належить забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» від 16 лютого 2011 року № 106 визначено, що за Пенсійним фондом України закріплений контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету за наступними кодами бюджетної класифікації - 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.

Згідно з п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 106 органам, що контролюють справляння надходжень бюджету доручено забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, п.п.1 п.16 якого встановлено, що для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів.

Зі змісту наведених норм слідує, що повернення надмірно або помилково зарахованих коштів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з Державного бюджету України здійснюється органами Державної казначейської служби України за поданням органу Пенсійного фонду України.

Разом з тим, УПФУ не виконало вимоги чинного законодавства, а саме не направило до відповідного органу казначейської служби України подання, а також відмовило Позивачу у застосуванні заходів щодо повернення примусово сплаченого ним збору - дії Відповідача 1 щодо відмови в поверненні позивачу примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є неправомірними, а сплачена Позивачем сума збору на обов'язкове державне пенсійне страхування щодо якої заявлено позовні вимоги, підлягає поверненню йому за рахунок коштів Державного бюджету України.

Оскільки вказану суму збору позивач перерахував до бюджету, то, відповідно, сума збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України.

Оскільки суд вище дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з Державного бюджету України суми безпідставно сплаченого збору, тому зазначену виплату має здійснити саме відповідний орган Державної казначейської служби України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 146,00 гривень.

Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. N 1740, ст. ст. 1-3, 7-12, 17, 69-72, 87-98, 122-163, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, Управління Державної казначейської служби у м. Горлівці Донецької області про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області неправомірними, стягнення сплаченого збору на суму 14586,53 гривень,- задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області щодо відмови в поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 14586,93 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (84601, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Калінінським РВ Горлівського МУМВС України у Донецькій області 28.02.1998) збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 14586,53 (чотирнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят шість) гривень 53 копійки, сплачений ОСОБА_3 відповідно до квитанції від 28.09.2010 року на поточний рахунок 31214224700019, одержувач платежу - ПФУ, код виду платежу 24140300, призначення платежу «3% збір за відчуження автомобіля».

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (84601, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Калінінським РВ Горлівського МУМВС України у Донецькій області 28.02.1998) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 146 гривень (сто сорок шість) гривень.

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 08 липня 2013 року.

Повний текст постанови складений 13 липня 2013 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.