Постанова № 32471746, 15.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2013 року № 826/9698/13-а

В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етик" звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 21 травня 2013 року № 0002602250 та № 0002612250.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, закони України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" неправомірно зроблений висновок про те, що угоди укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заперечень чи пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надав. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етик" є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

В період з 16 квітня 2013 року по 22 квітня 2013 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 15 квітня 2013 року № 694 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт від 29 квітня 2013 року № 303/22-5-09/31481621, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Етик":

- підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряє мий період на суму 26 911 грн., в тому числі за березень 2011 року на суму 4 332 грн., за квітень 2011 року на суму 10 590 грн., за травень 2011 року на суму 11 989 грн.;

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.1, підпункту 11.2.1 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.1, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 31 381 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року на суму 5 415 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 25 966 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 21 травня 2013 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0002602250, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Етик" суму грошового зобов'язання в розмірі 31 382 грн., з якої: за основним платежем - 31 381 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. за платежем: податок на прибуток, код платежу: 11021000;

- № 0002612250, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Етик" суму грошового зобов'язання в розмірі 26 912 грн., з якої: за основним платежем - 26 911 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100.

Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби під час проведення перевірки прийшла до висновку про завищення позивачем валових витрат та про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо", оскільки при проведенні перевірки податковим органом зроблений висновок, що угоди укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" не спричинили реального настання правових наслідків.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює порядок сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. У пункті 1 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України зазначено, що розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

На час виникнення спірних правовідносин діяли закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пунктом 1.7, підпунктом 7.4.1, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Як встановлено під час розгляду справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" укладено усний договір купівлі-продажу товару.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Росаріо" виписало Товариству з обмеженою відповідальністю "Етик" рахунки-фактури від 28 лютого 2011 року, № 28/02-3, № 28/02-4, від 18 березня 2011 року № 18/03-4, від 23 березня 2011 року № 23/03-5, від 1 квітня 2011 року № 01/04-2, від 7 квітня 2011 року № 07/04-2, від 18 квітня 2011 року № 18/04-5, від 26 квітня 2011 року № 26/04-5, від 4 травня 2011 року № 04/05-3, від 6 травня 2011 року № 06/05-3, від 13 травня 2011 року № 13/05-2, від 25 травня 2011 року № 25/05-3, від 30 травня 2011 року № 30/05-4, № 30/05-2 на оплату товару (фотополімерних пластин).

Згідно видаткових накладних від 1 березня 2011 року № 3, № 4, від 21 березня 2011 року № 101, від 5 квітня 2011 року № 40505, № 40506, від 18 квітня 2011 року № 41802, від 22 квітня 2011 року № 42202, від 29 квітня 2011 року № 42903, від 6 травня 2011 року № 50601, від 18 травня 2011 року № 51801, від 25 травня 2011 року № 52505, від 30 травня 2011 року № 53002, № 53006, № 53008, Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" поставлено позивачу товар (фотополімерні пластини) на загальну суму 157 127,49 грн.

На виконання умов усного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Росаріо" виписало на користь позивача податкові накладні:

- № 4 від 1 березня 2011 року на загальну суму 4 320,38 грн., в тому числі ПДВ - 720,06 грн.,

- № 101 від 21 березня 2011 року на загальну суму 17 349,06 грн., в тому числі ПДВ - 2 891,51 грн.,

- № 40505 від 5 квітня 2011 року на загальну суму 3 236,11 грн., в тому числі ПДВ - 539,35 грн.,

- № 40506 від 5 квітня 2011 року на загальну суму 8 923,87 грн., в тому числі ПДВ - 1 487,31 грн.,

- № 41802 від 18 квітня 2011 року на загальну суму 19 866,24 грн., в тому числі ПДВ - 3 311,04 грн.,

- № 42202 від 22 квітня 2011 року на загальну суму 9 214,75 грн., в тому числі ПДВ - 1 535,79 грн.,

- № 42903 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 22 299,60 грн., в тому числі ПДВ - 3 716,60 грн.,

- № 50601 від 6 травня 2011 року на загальну суму 9 340,80 грн., в тому числі ПДВ - 1 556,80 грн.,

- № 51801 від 18 травня 2011 року на загальну суму 22 642,80 грн., в тому числі ПДВ - 3 773,80 грн.,

- № 52505 від 25 травня 2011 року на загальну суму 9 018,24 грн., в тому числі ПДВ - 1 503,04 грн.,

- № 53002 від 30 травня 2011 року на загальну суму 9 054,91 грн., в тому числі ПДВ - 1 509,15 грн.,

- № 53008 від 30 травня 2011 року на загальну суму 8 994,62 грн., в тому числі ПДВ - 1 499,10 грн.,

- № 53006 від 30 травня 2011 року на загальну суму 12 884,11 грн., в тому числі ПДВ - 2 147,35 грн.

На підтвердження оплати вартості придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо" товару позивачем надано платіжні доручення.

Отже, під час розгляду справи встановлено, що зобов'язання згідно укладеного усного договору виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "Етик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними документами.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На підтвердження відображення господарських відносин у бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 та 631 за період з 1 лютого 2011 року по 31 травня 2011 року.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, вказаний товар був придбаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Етик" з метою здійснення господарської діяльності. На підтвердження надання послуг з виготовлення кліше позивачем надано виписки по рахунку в ПАТ "Банк "Український капітал" та первинні бухгалтерські документи на підтвердження реалізації фотополімерних матеріалів у власній господарській діяльності (виготовлення флекс-кліше).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" є: виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо" є: посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами, інші види оптової торгівлі, консультування з питань інформатизації, консультування з питань комерційної діяльності та управління, надання інших індивідуальних послуг.

Враховуючи наведене, суд зазначає про відповідність господарських взаємовідносин статутній діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" та його контрагента.

При цьому, суд зазначає, що перевіряємий період охоплював 2009 - 2012 роки, проте з акту перевірки вбачається, що відносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" тривали тільки в 2011 році.

З огляду на встановлене та враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо", які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, висновки відповідача про те, що первинні документи складені за участю позивача та його контрагента не підтверджують факт здійснення господарських операцій, судом до уваги не приймаються.

Відносно висновків відповідача, викладених в акті перевірки, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби, висновки податкового органу щодо неправомірності віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" ґрунтуються на висновках актів Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції від 11 липня 2011 року № 490/23-1/37323055 та від 30 вересня 2011 року № 650/23-2/37323055, якими встановлено, що усі операції купівлі-продажу за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі № 2а-3889/11/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо" до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання дій протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року, визнано протиправним та скасовано наказ Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 11 липня 2011 року № 548 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо".

Вказаним рішенням встановлено протиправність дій Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області щодо проведення 11 липня 2011 року документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Росаріо", за результатами якої складено акт № 490/236/37323055.

Щодо обставин відносно того, що досудовим слідством встановлено, що 12 листопада 2010 року в м. Бориспіль Київської області невстановлені особи, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), використовуючи реквізити громадянина ОСОБА_1, не маючи намір на здійснення статутної діяльності, пов'язаної із виробництвом товарів, використанням робіт або надання послуг, всупереч вимогам статей 1, 3, 6, 8 Закону України "Про підприємництво в Україні", з метою прикриття незаконної діяльності створили Товариство з обмеженою відповідальністю "Росаріо", яким здійснювалась діяльність по незаконному формуванню податкового кредиту іншим суб'єктам господарської діяльності, внаслідок чого державі заподіяна матеріальна шкода у великих розмірах, суд зазначає про наступне.

Матеріали досудового розслідування не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, як це передбачено частиною другою статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України. Згідно частини четвертої статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. При цьому, статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому, відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Суд також зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, суд зазначає, що для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо", тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 21 травня 2013 року № 0002602250 та № 0002612250 визнаються протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 21 травня 2013 року № 0002602250.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 21 травня 2013 року та № 0002612250.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етик" судові витрати у розмірі 585 (п'ятсот вісімдесят п'ять) грн.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева