Рішення № 32470243, 18.07.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 липня 2013 р. Справа № 902/887/13

Провадження № 7/902/12/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс", смт.Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область

до: Сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків "Колос", с.Болган, Піщанський район, Вінницька область

про стягнення 462 792,45 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання Ольховій Т.О.

за участю представників сторін:

позивача: Карлащук О.А., довіреність б/н від 02.01.2013 року, паспорт серії АВ № 262306 виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 28.11.2001 року.

відповідача: Дідур М.Г., довіреність б/н від 17.07.2013 року, паспорт серії АА 290856 виданий Піщанським РВ УМВС України у Вінницькій області 01.11.1996 року.

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Поділля-Агрохімсервіс", смт.Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область звернулося до суду із позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків "Колос", с.Болган, Піщанський район, Вінницька область про стягнення 462 792,45 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 18.06.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/887/13 з призначенням судового засідання на 03.07.2013 року.

В зв'язку з неявкою позивача, неподанням витребуваних доказів ухвалою від 03.07.2013 року розгляд справи відкладено до 18.07.2013 року.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 18.07.2013 року представником відповідача подано заяву про визнання позову в повному обсязі.

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22.03.2012 року між Приватним підприємством "Поділля-Агрохімсервіс" (Продавець) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом пайовиків "Колос" (Покупець) укладено договір поставки на умовах відстрочення оплати № 30 (а.с.13-14, т.1).

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець на умовах даного договору зобов'язується поставити Покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість.

Найменування товару, його кількість та вартість, ціна за одиницю та терміни поставки визначаються в специфікації (специфікаціях), які є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2 Договору).

Згідно п.2.3 Договору термін оплати отриманої продукції сторони визначили 01.10.2012 року.

Пунктом 4.4.1 Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок за товар відповідно до умов договору.

Також судом встановлено, що 18.12.2012 року між сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки на умовах відстрочення оплати № 30 від 22.03.2012 року відповідно до якого сторони погодили викласти п.2.3 та п.3.2 договору в новій редакції, а саме: термін повної оплати отриманої продукції по всіх видаткових накладних по даному договору становить 31.12.2012 року, а строк поставки за даним договором становить до 31.12.2012 року (а.с.15, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи за період з 06.04.2012 року по 17.12.2012 року позивачем на підставі видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей передав згідно договору від 22.03.2012 року № 30 товар на загальну суму 767 134,70 грн. (а.с.16-39, 44-53, т.1).

Свідченням того, що товар передавався відповідачу саме на підставі договору № 30 від 22.03.2012 року є посилання на вказаний договір безпосередньо на видаткових накладних.

Згідно письмових пояснень позивача від 01.07.2013 року № 88 посилання на інший договір у видаткових накладних від 21.08.2012 року № ПА-0000674, від 23.08.2012 року № ПА-0000286, від 03.10.2012 року № ПА-0000764, від 08.10.2012 року № ПА-0000752, від 17.12.2012 року № ПА-0000554 спричинені механічною помилкою при їх оформленні.

Доказів існування інших договорів, а також заперечень відповідача з приводу поставки товару за іншим договором ніж договір № 30 від 22.03.2012 року матеріали справи не містять.

Також із матеріалів справи слідує, що за отриманий товар відповідач провів розрахунок на загальну суму 352 507,20 грн., перерахувавши грошові кошти в сумі 231 930,00 грн. та поставивши сільськогосподарську продукцію (зерно кукурудзи) в рахунок погашення боргу на суму 120 577,20 грн..

Факт проведення розрахунку на вказану суму підтверджується банківськими виписками та видатковими накладними наявними в матеріалах справи (а.с.40-43, 53-55, т.1).

Таким чином розмір боргу відповідача становить 414 627,50 грн. (767 134,70-352 507,20).

Слід вказати, що розмір зазначеного боргу, хронологія здійснення господарських операцій по поставці товару та проведенню розрахунків за нього відображена в обопільнопідписаних та скріплених печатками сторін актах звірки взаємних розрахунків станом на 17.06.2013 року та 03.07.2013 року.

Несплата боргу в обумовлений договором строк спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору від 22.03.2012 року № 30 між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище умовами п.2.3 договору в новій редакції встановлено кінцевий строк оплати отриманої продукції 31.12.2012 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 414 627,50 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 718 061,86 грн. пені за період з 01.01.2013 року по 16.04.2013 року, 30 103,09 грн. 25 % річних за період з 01.01.2013 року по 16.04.2013 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктами 7.1.1, 7.1.3 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості продукції Покупець сплачує на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми поставленої, але неоплаченої продукції, а також 25 % річних за неправомірне користування грошовими коштами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 25 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Дослідивши розрахунок штрафних санкцій судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом у заявленому розмірі.

При задоволенні вказаних вимог судом враховано, що пунктом 7.1.2 договору сторони погодили збільшення строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а також те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі з врахуванням поданої відповідачем заяви про повне визнання позову.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 10 000,00 грн. витрат на послуги адвоката за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 12.04.2013 року між адвокатом Карлащук О.А. (Виконавець), яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 521 від 27.11.2006 року та ПП "Поділля-Агрохімсервіс" (Замовник) укладено договір № 02/13 про надання юридичних послуг відповідно до п.2.1 якого Замовник замовляє і оплачує, а Виконавець надає послуги з підготовки документів та з юридичного супроводу розгляду справи в господарському суді Вінницької області за позовом СВКП "Колос" (а.с.64, т.1).

В п.4.1 цього договору погоджено вартість послуг по даному договору в розмірі 10 000,00 грн..

12.06.2013 року між сторонами договору від 12.04.2013 року № 02/13 підписано акт здачі-приймання наданих юридичних послуг вартістю 10 000,00 грн. (а.с.65, т.1).

Також суду надано платіжне доручення № 484 від 10.06.2013 року в підтвердження здійснення оплати послуг адвоката та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 521 від 27.11.2006 року видане Карлащук О.А. (а.с.66-67, т.1).

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними, а тому відшкодування витрат по їх сплаті слід покласти на відповідача.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене вище витрати на судовий збір, оплату послуг адвоката, підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України.

18.07.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків "Колос", вул.Коцюбинського, 3, с.Болган, Піщанський район, Вінницька область, 24712 (ідентифікаційний код - 03731170) на користь Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс", вул.Леніна, 233, смт.Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240 (ідентифікаційний код - 36327834) - 414 627 грн. 50 грн. - боргу, 18 061 грн. 86 коп. - пені, 30 103 грн. 09 коп. - 25 % річних, 9 255 грн. 75 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, 10 000 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 липня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.