Постанова № 32469192, 11.07.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2013 року Справа № 811/1968/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Кулик Н.Г.,

відповідача - Вуйченка Ю.Ю., Запорожця А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення рішення Долинської МДПІ Кіровоградської області ДПС (Устинівське відділення) №0000021600 від 10 січня 2013 року; №0000031600 від 10 січня 2013 року; №0000041600 від 10 січня 2013 року; №0000051600 від 22 березня 2013 року; №0000051710 від 22 березня 2013 року; №0000191530 від 07 квітня 2013 року.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року відкрито провадження у справі №881/1610/13-а.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року по справі №881/1610/13-а позовні вимоги даного адміністративного позову роз'єднано.

При цьому, в результаті автоматичного розподілу, справу №811/1968/13-а за адміністративним позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області" до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000051710 від 22 березня 2013 року, призначено судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Кармазиній Т.М..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Державної пенітенціарної служби України. Зазначає, що підприємством дотримано вимог п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.169.1 ст.169 Податкового кодексу України та має право застосовувати податкову соціальну пільгу до заробітної плати, нарахованої засудженим під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі. При цьому посилалися, що відповідно до ст.120 КВК України та Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, праця засуджених до позбавлення волі оплачується відповідно до її кількості та якості за відрядною системою оплати праці. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством паро працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи та переведення на іншу роботу. По кожному працівнику з засуджених ведеться табель обліку робочого часу, з їх заробітної плати проводяться відрахування відповідно до пп.4.1 п.4 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі. Тобто на думку позивача, заробітна плата засуджених відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тому мають право на застосування соціальної пільги.

Представники відповідача в судовому засіданні, в обґрунтування заперечень проти позову посилалися на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки, в ході проведення перевірки позивача, податковим органом встановлено, що Сільськогосподарським підприємством Устинівського виправного центру (№37) допущено порушення п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.169.1 ст.169 Податкового кодексу України, тому позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні санкції. Так, на думку податкового органу, засуджені, які відбувають покарання не є найманими працівниками у відповідності до норм чинного трудового законодавства, і заробітна плата, яку вони отримують за виконані роботи не відповідає визначенню зазначеному у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб», тому відсутні підстави до застосування податкової соціальної пільги до доходів засуджених.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, письмові заперечення проти позову, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" зареєстровано Устинівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 13.07.2000р. як юридичну особу, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ та перебуває на обліку у Долинській МДПІ Кіровоградської області ДПС (Устинівське відділення) як платник податків.

Судом встановлено, що 25.12.2012р. податковим органом складено акт №119/16-0/08680264 про результати виїзної позапланової документальної перевірки Сільськогосподарського підприємства Устинівського виправного центру (№37) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., відповідно до якого перевіркою встановлено, що позивачем порушено, зокрема, п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.169.1 ст.169 Податкового кодексу України, за результатами чого до нараховується податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 139569,29 грн., у тому числі за 2012р. - 59401,02 грн., 2011р. - 48088,22 грн., 2010р. - 27011,60 грн., 2009р. - 5068,45 грн.; абз.2 ст.9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та обов'язкових платежів до бюджету», пп.б п.176.2 ст.176, ст.51 Податкового кодексу України, а саме не включення в розрахунки форми 1-ДФ за перевіряємий період, виплачених доходів фізичним особам - суб'єктам господарювання за ознакою доходів - 42, 157. (а.с.44-57)

На підставі даного акту перевірки Долинською МДПІ Кіровоградської області ДПС (Устинівське відділення) прийнято податкове повідомлення-рішення №0000011710 від 10.01.2013р., яким податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 169401,21 грн., у тому числі за основним платежем - 139569,29 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) - 29831,92 грн.(а.с.117).

Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням - рішенням, подав до податкового органу скарги на дані рішення. (а.с.60-62, 70-78)

За результатами процедури адміністративного оскарження:

рішенням ДПС у Кіровоградській області від 22.03.2013р. №876/10/10-208 податкове повідомлення-рішення №0000011710 від 10 січня 2013р. скасовано в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 3525,72 грн. та 881,43 грн. штрафної (фінансової) санкції (а.с.63-69);

рішенням Міністерства доходів і зборів від 24.04.2013р. №1481/6/99-99-10-01-15 (а.с.79-84) скаргу задоволено частково щодо інших податкових повідомлень-рішень, податкове повідомлення-рішення №0000011710 від 10.01.2013р. (з урахуванням рішення ДПС у Кіровоградській області податкове повідомлення-рішення №0000051710 від 22.03.2013р.) без змін.

В зв'язку з чим, Долинською МДПІ Кіровоградської області ДПС (Устинівське відділення) прийнято податкове повідомлення-рішення №0000051710 від 22.03.2013 р., яким податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 164994,06 грн., у тому числі за основним платежем - 136043,57 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) - 28950,49 грн. (а.с.43)

Висновок відповідача щодо заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб, ґрунтується на тому, що протягом перевіряємого періоду підприємством застосувалась до доходів засуджених податкова соціальна пільга, в той час коли у відповідності до норм трудового та податкового законодавства засуджені не є найманими працівниками, отримувана ними заробітна плата не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на тому, що засуджені є найманими працівниками, оскільки підприємством їм нараховується та виплачується заробітна плата, а також між Сільськогосподарським підприємством Устинівського виправного центру (№37) та Устинівським виправним центром управління ДПтС України в Кіровоградській області (№37) укладено договір на використання праці засуджених. (а.с.86-87)

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді по особових рахунках фізичних осіб -засуджених, підприємством не сплачено податок на доходи фізичних осіб, в зв'язку з застосуванням до доходів засуджених податкової соціальної пільги.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оподаткування доходів фізичних осіб здійснюється згідно з Розділом IV Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (далі - ПК України), у період до 01.01.2011р. здійснювалось Законом України від 22.05.2003р. №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон №889).

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно пп."б" п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України та пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону №889 об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу. (п.164.2 ст.164 ПК України, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону №889)

При цьому, з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 платник податку з доходів фізичних осіб має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги. (п.169.1 ст.169 ПК України, п.6.1 ст.6 Закону №889).

Підпунктом 14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України (пп."д" п.1.3 ст.1 Закону №889) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Заробітна плата для цілей розділу IV ПК України - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (пп.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно з пп.14.1.222 п.14.1 ст.14 ПК України (п.1.17 ст.1 Закону №889) роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Для цілей розділу IV цього Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, п.1.8 ст.1 Закону №889).

Кодексом законів про працю (далі - Кзпп України) статтею 2 встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. (ч.3 ст.21 КЗпП України).

Частиною 1 статті 50 Кримінального кодексу України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Норми Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (далі - КВК України) регламентують порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Кримінально-виконавчий кодекс України передбачає, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань; виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (ч.1 ст.9).

Згідно зі ст.118 КВК України засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Відповідно до ч.1 ст.120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно п.6 ч.2 ст.13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" від 23.06.2005 №2713-IV підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей, зокрема, трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Інструкцією з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004р. №191 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.10.2004р. за №1328/9927 (чинної на час виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція № 191), передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. При цьому, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Відповідно до норм ст.121 КВК України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.

Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому законом.

Також підпунктом 4.1 пункту 4 Інструкції №191 передбачено, що із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб (крім сум отриманих пенсій); аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності; при нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. (п.164.6 ПК України, п.3.5 ст.3 Закону №889), оплата праці осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні ПК України та Закону №889, зазначені особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому підстави до застосування податкової соціальної пільги до вищевказаних доходів відсутні.

До того ж, що відповідно до статуту позивача, п.2.1 підприємство створене з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в Устинівському виправному центрі (№37) до суспільно корисної праці і забезпечення їх професійно-технічного навчання. (а.с.13-20)

З огляду на викладене, суд зазначає, що робота у в'язниці відрізняється від роботи, яку виконують звичайні співробітники, зокрема в тому, що така робота служить головній меті, що полягає у реабілітації та ресоціалізації, і що вона є обов'язковою відповідно до українського законодавства.

Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача, що засуджені до обмеження волі та позбавлення волі не є найманими працівниками, оскільки в силу закону залучаються до суспільно корисної праці без укладання трудового договору.

Аналогічна правова позиція міститься і в практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права. (Рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. у справі „Штуммер проти Австрії").

Таким чином, право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу на суму податкової соціальної пільги мають лише наймані працівники, які працюють за трудовим договором з роботодавцем, а відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, тобто на них не розповсюджуються вимоги, які пред'являються до найманих працівників, які працюють за трудовим договором, засуджені працюють відповідно до письмових угод між виправною колонією та замовником.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність в діях позивача порушення п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.б п.176.2 ст.176, ст.51 Податкового кодексу України, в результаті чого Сільськогосподарським підприємством Устинівського виправного центру (№37) занижено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 136043,57 грн., в тому числі за грудень 2009р. - 1542,73 грн., 2010р. - 27011,60 грн., 2011р. - 48088,22 грн., 2012р. - 59401,02 грн..

Визначаючи розмір штрафних санкцій у спірному податковому повідомленні-рішенні, відповідач керувався пп.54.3.5 п.54.3 ст.54, п.119.2 ст.119, п.127.1 ст.127 ПК УКраїни.

Так, згідно пп.54.3.5 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. (п.119.2 ст.119 ПК України)

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

На підставаі зазначених норм до позивача правомірно застосована штрафна (фінансова) у розмірі 28950,49 грн.

Відповідно до ч.1 ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. При цьому, стаття 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України передбачено обов'язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, а також враховуючи той факт, що позивачем занижено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 136043,57 грн., суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, та необґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 16.07.2013 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина