Постанова № 32465217, 05.07.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2013 року Справа № 812/5677/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кисельової Є.О.

при секретарі судового засідання: Гришиній О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Лутугинського районного управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання неправомірною та скасування постанови від 16.11.2012 про стягнення з боржника виконавчого збору , -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду звернувся позивач з позовом до Лутугинського районного управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та просив визнати неправомірною та скасувати постанову від 16.11.2012 ВП №35087295 про стягнення з боржника виконавчого збору з виконання виконавчого листа Індустріального суду м. Дніпропетровська по справі №2/0417/4025/2012.

В обґрунтування позову зазначено, що винесення відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору є передчасним, оскільки державним виконавцем не дотриманий порядок надання боржнику строку на добровільне виконання рішення.

Позивач у судовому засіданні адміністративний позов підтримала у повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, та просила задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову. В своїх запереченнях представник відповідача зазначив, що позивач, як боржник у строк, встановлений для самостійного виконання, рішення суду не виконав, а тому було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Також відповідач зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду, який відповідно до постанови Пленуму ВСУ №14 від 26.12.2003 не підлягає поновленню.

Представник третьої особи у судовому засіданні позов не підтримав, просив відмовити в задоволенні адміністративного позову, оскільки позивачем порушено строк звернення до суду та дії відповідача при винесення оскаржуваної постанови є законними та є обґрунтованими.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до такого.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з ч.2 ст.25 цього Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з ч.3 ст.27 цього Закону у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження»у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.31 цого Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З аналізу зазначених норм вбачається, що постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у разі невиконання боржником рішення у строк, встановлений для самостійного виконання в постанові про відкриття виконавчого провадження, яке надсилається рекомендованим листом з повідолменням про вручення за адресою боржника, зазначеною у виконавчому документі.

В судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами виконавчого провадження та матеріалами справи, постановою від 09.11.2012 відповідачем було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2/0417/4025/2012, виданого Індустріальним судом м. Дніпропетровська 08.06.2012 (а.с.28), про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПриватБанку 98212,62 грн., яке було направлено на адресу позивача супровідним листом без дати за № 26561 (а.с.29).

14 травня 2013 року на адресу відповідача від публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» надійшла заява про повернення виконавчого документі без виконання (а.с.32).

16 листопада 2012 року відповідачем було винесена постанова про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 9821,26 грн. (а.с.7).

21 травня 2013 року позивач звернувся до начальника ВДВС Лутугинського РУЮ Луганської області з заявою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору (а.с.8).

Відповідно до ч.3 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з ч.8 ст.82 цього Закону скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

Під час розгляду справи відповідач не надав суду докази щодо розгляду заяви ОСОБА_1 щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 16.11.2012 ВП №35087295.

Крім того, під час розгляду справи відповідач не надав суду жодного доказу щодо направлення на адресу позивача постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідолменням про вручення.

Оскільки у судовому засіданні було встановлено та підтверджено належними доказами про необізнаность боржника ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, та як наслідок не можливість виконання рішення у строк, встановлений для добровільного виконання, зазначений у постанові про вікриття виконавчого провадження, через надіслання відповідачем постанови про відкриття виконавчого проведження не у спосіб передбачений ч.1 ст.31 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить висновку про передчасне прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору та наявність підстав для її скасування.

Позивачем подано даний позов з пропуском десятиденного строку оскарження рішення державного виконавця, встановленого ст.. 181 КАС України, одночасно із заявленням позову позивачем заявлено клопотання про визнання поважними причин його пропуску. Враховуючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, надані докази, а саме ухвалу Лутугинського районного суду Луганської області від 07 черявня 2013 року (а.с.13), довідку з комунального закладу «Лутугинський центр первинної медико-санітарної допомоги», про те, що позивач в період з 07.06.2013 по 22.06.2013 зніходилась на лікарняному по догляду за дитиною, вимоги частини першої статті 100 КАС України, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання позивача та вважає за можливе визнати причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважними.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Лутугинського районного управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання неправомірною та скасування постанови від 16.11.2012 про стягнення з боржника виконавчого збору задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Лутугинського районного управління юстиції Луганської області від 16.11.2012 ВП №35087295 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 9821,26 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (іпн.НОМЕР_1) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 34 грн. 41 коп. (тридцять чотири грн. 41 коп.)

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанову складено та підписано у повному обсязі 10 липня 2013 року.

Суддя Є.О. Кисельова