Ухвала суду № 32463394, 02.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 р.Справа № 820/2556/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013р. по справі № 820/2556/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шиворіт-Навиворіт" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Шиворіт-Навиворіт», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000560221 від 04.03.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шиворіт-Навиворіт" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000560221 від 04 березня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шиворіт-Навиворіт", код. 35857720 суму сплачених судових витрат в розмірі 2294,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаясь на не законність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено документальну невиїзну перевірку позивача за результатами якої було складено акт перевірки № 344/221/358577220 від 28.01.2013 року.

Відповідно до акту перевірки відповідачем було встановлено порушення ТОВ «Шиворіт-Навиворіт» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого позивачем у червні 2012 р. занижено податок на додану вартість на суму 435176,85 грн.

На підставі вказаного акту перевірки керівником Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000560221 від 04.03.2013 року про збільшення ТОВ «Шиворіт-Навиворіт» суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі у розмірі 652765,50 грн., з яких 435177 грн. - основний платіж, 217588,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочин є дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за циєю операцією до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки № 344/221/358577220 від 28.01.2013 року, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що враховуючи акт ДПІ у Московському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача та за результатами опрацювання бухгалтерських документів позивача не було підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ "Плюс 97".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем та ТОВ «Плюс 97» було укладено договір від 01.01.2010 року згідно умов якого ТОВ «Шиворіт-Навиворіт» придбавався товар. На виконання умов договору від 01.01.2010 року ТОВ «Плюс 97» передавався позивачеві товар (одяг та взуття).

Виконання вище вказаного договору оформлене видатковими накладними №№ 1, 2, 3, 4 та 5 від 25.06.2012 року, №№ 6, 7, 8, 9 та 10 від 26.06.2012 року, №№ 11, 12, 13, 14 та 15 від 27.06.2012 року, здійснення позивачем оплати вартості товару підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою. Наявною у матеріалах справи довіреністю підтверджується, що отримання позивачем товарів відбувалося з дотриманням положень «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затв. наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99.

Придбані ТОВ «Шиворіт-Навиворіт» товари переміщувалися в межах одного складського приміщення, розташованого за адресою: Харківська область, Харківський район, с.м.т. Васищево, вул. Промислова, 11, про що свідчать договір оренди складських приміщень (Орендар - ТОВ Шиворіт-Навиворіт»), а також договір зберігання товарів та видаткова накладна про передачу товару на зберігання, якими підтверджується зберігання придбаних позивачем товарів за тією ж адресою (Харківська область, Харківський район, с.м.т. Васищево, вул. Промислова, 11).

Договорами купівлі-продажу непродовольчих товарів, видатковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями підтверджуються зміни майнового стану позивача та його контрагентів внаслідок здійснення господарських операцій з реалізації товарів (одягу та взуття), а також використання позивачем придбаних у ТОВ «Плюс 97» товарів в межах господарської діяльності ТОВ «Шиворіт-Навиворіт».

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Апелянт зазначає, що до перевірки не було надано документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, а саме подорожні листи, довіреність на особу яка отримувала товар, документи , що підтверджували яким саме транспортом здійснювалось перевезення, на що колегія судів зазначає.

Як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції. передання товару між позивачем та ТОВ "Плюс 97" здійснювалось шляхом переміщення товарно-матеріальних цінностей в межах одного приміщення - скалу - робітниками зберігача - ТОВ "Крокос плюс", без використання транспортних засобів, що підтверджується матеріалами справи, які були дослідження і судом першої інстанції.

Крім того колегія судів зазначає, що відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Неможливість проведення зустрічної звірки податківцями ДПІ у Московському районі м. Харкова у ТОВ "Плюс 97" не є доказом факту нереальності постачання товару.

Підприємством правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладеного суб'єктом господарювання правочину не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з вищенаведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013р. по справі № 820/2556/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.