Рішення № 32461808, 09.07.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р.Справа № 922/2021/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" (м. Київ) до Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (смт. Великий Бурлук, Харківська обл.) про стягнення 13591,89 грн. за участю представників сторін:

позивача - Созінова Ю.В. (довіреність №7 від 09.01.13 р.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа Папір", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору поставки №19Х11 від 18.02.11 р. за видатковою накладною №S0700338 від 25.05.11 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 13591,89 грн., з яких 12000,00 грн. - сума боргу за договором; 1902,47 грн. - сума пені, 689,42 грн. - 3% річних. Судові витрати в розмірі 1720,50 грн. просить суд покласти на відповідача.

08.07.13 р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання (в порядку п. 6 ст. 83 ГПК України), в якому зазначив, що позовні вимоги позивача вважає такими, що підлягають задоволенню, а також просить суд розстрочити виконання рішення згідно наданого графіку.

09.07.13 р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

Суд, розглянувши клопотання позивача про залучення документів до матеріалів справи, вирішив за можливе задовольнити його.

09.07.13 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшло письмове пояснення по справі.

Також 09.07.13 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" 13591,89 грн., з яких 12000,00 грн. - сума боргу за договором; 902,47 грн. - сума пені, 689,42 грн. - 3% річних.

Суд, розглянувши заяву представника позивача про уточнення розміру позовних вимог, вирішив за можливе прийняти її.

Представник позивача в судовому засіданні 09.07.13 р. підтримав позов у повному обсязі, проти клопотання відповідача щодо розстрочки виконання рішення згідно наданого графіку заперечив.

Представник відповідача в судове засідання 09.07.13 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено судом до матеріалів справи.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.02.11 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" та Публічним акціонерним товариством "Великобурлуцький сироробний завод" було укладено договір поставки №19Х11.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов"язується відповідно до умов цього договору поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити товар, визначений специфікаціями та накладними, що є невід"ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування, кількість та ціна товару, що включає вартість упаковки та маркування, вказуються у накладних до цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору, загальна сума договору складає загальну вартість всіх партій товару, які будуть поставлені за договором, згідно підписаних накладних до цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, оплата товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію на умовах відстрочки оплати на 21 (двадцять один) календарний день, відповідно до специфікації до цього договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної №S0700338 від 25.05.11 р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств. Також в матеріалах справи наявні рахунок-фактура №00364 від 24.05.11 р. до цієї видаткової накладної та довіреності на отримання від ТОВ "Основа Папір" цінностей за цією рахунком-фактурою.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, 08.07.11р. позивачем на адресу відповідача було надіслано цінним листом претензію з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 12 000,00 грн.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар на загальну суму 75816,00 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки №19Х11 від 18.02.11 р., лише частково оплатив за отриману продукцію в розмірі 63816,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку № 26007050002463 ТОВ "Основа Папір".

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач визнав в повному обсязі позовні вимоги позивача, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 12000,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.3 договору, у випадку прострочення покупцем строків оплати товару, покупець зобов"язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 902,47 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 689,42 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Розглянувши клопотання відповідача (в порядку п. 6 ст. 83 ГПК України) про розстрочку виконання рішення згідно наданого графіку, суд зазначає наступне.

П. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачене право господарського суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач послався на кризовий стан та скрутне фінансове становище підприємства, а також, на зниження фінансових спроможностей населення та закупівельних організацій, розрив внутрішньодержавних та міждержавних господарських зв"язків, наявність інфляційних процесів в державі.

Господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.12 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться.

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.12 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Проте, з матеріалів заяви не вбачається яким чином обставини викладені в клопотанні ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, натомість наявна відсутність підстав вважати, що тяжкий фінансовий стан, на який посилається відповідач, звільняє його від виконання судового рішення у встановлений законом строк.

Крім того, ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням рішення суду охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Але заявником в клопотанні не наведено та не доведено належними доказами обставин, які б, з одного боку, об"єктивно свідчили про дійсний фінансовий стан заявника та про реальні заходи, які дозволять виконати рішення суду про стягнення заборгованості у разі надання розстрочки, і, з іншого боку про неможливість виконання рішення інакше, ніж за умов розстрочки.

Таким чином, відповідач не довів суду факт наявності виняткового випадку та конкретних обставин, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" про розстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області по справі №922/2021/13.

До того ж, відповідач має право звернутись до суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду на стадії виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові - на позивача.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 612, 625, 629, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (62602, Харківська обл., смт. Великий Бурлук, вул. Терешкової, 2; код ЄДРПОУ 05507436; р/р 26005010320601 у ПАТ «Альфа-Банк» м. Київ, МФО 300346, Свідоцтво пл. ПДВ № 100241562, ІПН 055074320079) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" (01010, м. Київ, вул. Московська, 29-А, код ЄДРПОУ 33939476, Свідоцтво пл. ПДВ № 100225496, ІПН 339394726558, П/р 26007050002463 в ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Дніпропетровська, МФО 305299) суму боргу за договором в розмірі 12000,00 грн., суму пені в розмірі 902,47 грн., 3% річних в розмірі 689,42 грн. та судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" про розстрочку виконання рішення.

Повне рішення складено 15.07.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.