Постанова № 32457734, 16.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. Справа№ 927/563/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засіданні - Ковальчуку Р.Ю.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.07.2013 року по справі № 927/563/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка», м. Чернігів, на рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 31.05.2013 року) у справі № 927/563/13 (суддя - Михайлюк С.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго»,

м. Чернігів

до публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма

«Сіверянка», м. Чернігів

про стягнення 190 037,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Чернігівобленерго» звернулось до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка» про стягнення з відповідача на користь позивача 185 684,20 грн. боргу за активну електроенергію, 865,62 грн. боргу за реактивну електроенергію, 581,33 грн. 3% річних, 2 906,69 грн. пені.

28.05.2013 року представником позивача надано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою суми боргу, а саме: 29 850,26 грн. за активну електроенергію та 865,62 грн. за реактивну електроенергію. Відтак заявлено до стягнення 155 833,94 грн. боргу за активну електроенергію, 581,33 грн. 3% річних, 2 906,69 грн. пені.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року позов задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка» на користь публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» 155 833,94 грн. боргу за активну електричну електроенергію. Стягнуто з публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка» на користь публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» 581,33 грн. 3% річних, 2 906,69 грн. пені, 3 800,76 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, публічне акціонерне товариство виробничо-торгова фірма «Сіверянка», м. Чернігів, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати в частині стягнення штрафних санкцій та прийняти нове, яким у позові відмовити в цій частині.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що заборгованість виникла через фінансові труднощі товариства, а саме у зв'язку з не виконанням Міністерством оборони України своїх зобов'язань по договору поставки для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, а тому представником доведено підстави для розстрочки виконання рішення.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 927/563/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року по справі № 927/563/13 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 16.07.2013 року.

Публічним акціонерним товариства «Чернігівобленерго» на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року у справі № 927/563/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» - без задоволення.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечує представник позивача, присутній у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року по справі № 927/563/13 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30.07.2003 року між відкритим акціонерним товариством «Чернігівобленерго» (постачальник електроенергії, позивач) та закритим акціонерним товариством «Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» (споживач, відповідач) укладено договір № 32 про постачання електричної енергії (а.с. 13-16).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.

Предметом договору є постачання позивачем за плату теплової енергії відповідачу у вигляді гарячої води, тобто за своєю правовою природою він є договором енергопостачання (параграф 3 глави 29 Господарського кодексу України), платником за яким є сторона за договором, на користь якої він укладений, тобто відповідач.

Відповідно розділу 1 договору постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.п. 2.2.3, 2.2.5. договору споживач зобов'язується своєчасно сплачувати за спожиту електроенергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з діючими у цей період тарифами по класах напруги, умовами цього договору та діючого законодавства; остаточний розрахунок - не пізніше 3-х операційних днів після закінчення розрахункового періоду, визначеного п. 7.3. договору.

Відповідно до п. 7.3 договору (в редакції додаткової угоди № 2-126 від 08.12.2003 року) розрахунковий період встановлюється з 14 числа попереднього розрахункового місяця по 13 число розрахункового місяця включно.

Відповідно до п. 2.2.6 договору споживач зобов'язується здійснювати оплату послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії в терміни проведення остаточного розрахунку.

Між сторонами укладено додатки до договору № 32, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії (а.с. 17-30).

За періоди з 14.01.2013 року по 13.02.2013 року, з 14.02.2013 року по 13.03.2013 року, 14.03.2013 року по 13.04.2013 року споживачем використано електроенергії на 265 684,20 грн. (а.с. 34-36) та станом на 01.02.2013 року за відповідачем рахувалась заборгованість у сумі 207 917,34 грн.

Крім того, за період 14.02.2013 по 13.02.2013 року, з 14.03.2013 року по 13.04.2013 року споживачем використано реактивну електроенергію на 380,46 грн. (а.с. 37-38).

Вартість використаної активної електроенергії та реактивної електроенергії сплачувалась відповідачем позивачу з порушенням умов договору № 32, так на момент прийняття рішення відповідачем було оплачено реактивну електроенергію повністю, а активну частково, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість лише за активну електроенергію у сумі 155 833,94 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду щодо того, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 581,33 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором за період з 19.02.2013 року по 12.04.2013 року.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 581,33 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 2 906,69 грн.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Господарським судом міста Києва встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що їх прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України регламентовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.1 договору у разі неоплати платіжних документів у терміни визначені цим договором, споживач за кожну прострочену добу по дату проведення оплати сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що місцевим судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, то вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України правомірно визнані місцевим судом обґрунтованими та задовольняються у розмірі 2 906,69 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку, перевіреного колегією суддів апеляційного суду.

Щодо посилань скаржника на те, що суд першої інстанції мав всі підстави для зменшення розміру неустойки, колегією суддів не береться до уваги з огляду на наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.9.2 роз'яснення Вищого господарського суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені у зв'язку із тяжким фінансовим становищем, дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення його клопотання з огляду на те, що:

- під час судового розгляду справи відповідачем сплачено частину основної заборгованості і після 28.05.2013 року жодних доказів вжиття заходів до виконання зобов'язання за договором про постачання теплової енергії відповідачем не надано;

- прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання розпочалося з січня 2013 року, що на думку колегії суддів є значним терміном прострочення;

- розмір нарахованої пені є співрозмірним із розміром основної заборгованості;

- крім того, неналежним виконанням зобов'язання, відповідач порушує майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи;

- доказів скрутного фінансового стану ПАТ «ВТФ «Сіверянка», відповідачем суду не надано.

Щодо розстрочення виконання рішення на 12 місяців, то воно задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення при його винесені.

Також вимогами ст.121 ГПК України, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо); в даному випадку відсутні виняткові випадки, які мали б своїм наслідком розстрочення виконання судового рішення.

В розумінні наведеної норми розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище та нерентабельність господарської діяльності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок того, що він здійснює діяльність у сфері обслуговування Міністерства оборони України, не є саме тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, в підтвердження зазначеного відповідачем не надано фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України, господарський суд повинен був встановити матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача та також може призвести до негативних наслідків для нього.

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року у справі № 927/563/13 залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка», м. Чернігів, на рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року у справі № 927/563/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013 року у справі № 927/563/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/563/13 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлєв М.Л.

Судді Авдеєв П.В.

Куксов В.В.