Ухвала суду № 32456733, 10.07.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/16587/2012

Провадження № 22ц/779/1776/2013

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Томин О.О., Шишка А.І.,

секретаря - Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

Просив визнати недійсними пункти кредитного договору, зобов'язати Банк зробити перерахунок платежів за кредитом та привести укладений між сторонами кредитний договір у відповідність до вимог закону.

Позовні вимоги мотивував тим, що підписання кредитного договору стало наслідком чисельного порушення з боку Банку норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, зокрема: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; включення у договір із споживачем несправедливих умов. В порушення абз. «д» ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", банк не повідомив споживачу в письмовій формі орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тому позивач був позбавлений можливості достеменно оцінити розмір своїх майбутніх витрат по виконанню договору та не мав можливості правильно сприйняти умови кредитування, реально оцінити можливі ризики та власну платоспроможність. Окрім того Банк незаконно нараховував приховані відсотки, не передбачені кредитним договором.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_2 - представник ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2013 року, яке вважає необґрунтованим та незаконним, оскільки судом не доведено обставини, які суд вважав встановленими, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

На думку апелянта, суд першої інстанції залишив поза увагою питання неправильного нарахування відсотків за договором. Апелянт вважає, що Кредитор (відповідач), застосовуючи власну формулу для нарахування відсотків за користуванням кредитом, умисно нараховує приховані відсотки, які Кредитним договором не передбачені, в розмірі 0,25% річних. За підрахунками позивача, станом на 10 вересня 2012 року Банк незаконно нарахував позивачу відсотки за користування кредитом, а позивач сплатив кошти в сумі 280,23 долари США, що призвело до збільшення заборгованості за кредитом. Апелянт стверджує, що встановлення Банком додаткових 4,08 % річних за резервування ресурсів, що відповідно до законодавства здійснюється в НБУ, не мало ніяких правових підстав. Незаконним, на думку апелянта, було включення до тіла кредиту 3 % від суми кредиту, в якості разової винагороди за надання фінансового інструменту.

Відповідні пункти Кредитного договору мають бути визнані недійсними, а сплачені позивачем кошти в розмірі 3916,57 долари США - зараховані в рахунок погашення тіла кредиту, в зв'язку з чим має бути здійснений перерахунок заборгованості за спірним Кредитним договором.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2013 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги. Просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та представника відповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних мотивів.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем по справі було укладено Кредитний договір №IFU0GA0000000030 (Кредитний договір), згідно якого Банк надав, а позичальник (позивач) отримав кредит (під заставу житла) на споживчі цілі в розмірі 28619,09 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання і зобов'язався повернути кредит не пізніше 17.09.2018 (а.с. 9-11).

За умовами пп. 8.1 п. 8 Кредитного Договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти на строк з 17.09.2008 по 17.09.2018 включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 28619,09 доларів США на споживчі цілі: шляхом видачі готівки через касу, а також у розмірі 747,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 144,10 доларів США - для сплати особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 2701,90 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірів 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору.

Суд першої інстанції, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, враховуючи предмет (кредит на споживчі цілі) та підстави позову (порушення прав споживача), дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсними положень кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки, згідно розділу 8 умов Кредитного договору №IFU0GA0000000030 від 17.09.2008 (а.с.11), Банком та Позичальником (позивачем) встановлено строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором. Окрім того, згідно Додатку №1 до Кредитного договору позивача ознайомлено із загальною вартістю кредиту (а.с.14,57), а згідно Додатку №2 - з Графіком погашення кредиту (а.с. 12-13).

Доводи апелянта щодо неправомірності встановлення Банком додаткових 4,08 % річних за резервування ресурсів не заслуговують на увагу, оскільки підпунктом 4.1 Кредитного договору (а.с. 10) сторони погодили, що для виконання зобов'язання за даним Договором Банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту (Додаток №2 до даного Договору) і надає Позичальнику право на їх використання, а згідно п.п. 4.2 Позичальник сплачує винагороду за резервування ресурсів в розмірі, визначеному у ст. 8.1 Договору, зокрема - 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Відтак, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2013 року відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: О.О. Томин

А.І. Шишко