Постанова № 32440571, 16.07.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р.Справа № 916/1168/13Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого : Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ПАТ НАК „Нафтогаз України" - Єгоров В.С. (за дорученням),

ПАТ " Одеська ТЕЦ" - Зуйкова Ю.Р. (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" на рішення господарського суду Одеської області від 12.06.2013 р. по справі № 916/1168/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" про стягнення 45 408 884,94 грн.

ВСТАНОВИЛА:

29.04.2013 р. Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" 45 408 884,94 грн. ( з яких: 36 252 196,12 грн. - основного боргу, 161 760,06 грн. - інфляційних нарахувань за період з 16.01.2012р. по 15. 05.2012р. (по кожному платежу окремо ), 3 408 955,66 грн. - пені за період з 15.02.2012р. по 27.03.2013р. (по кожному платежу окремо), 4 400 128,91 грн. - 7 % штрафу, 1 185 844,20 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2012р. по 27.03.2013р.(по кожному платежу окремо), а також 68 820,00 грн. відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов, укладеного між сторонами договору про закупівлю природного газу № 23/12-БО-23 від 26.01.2012 р. не розрахувався своєчасно у встановлені договором строки за придбаний природний газ, а тому повинен сплатити борг, пеню передбачену умовами договору, понесені позивачем втрати від інфляції, 7 % штрафу та 3% річних, нарахування яких передбачено умовами договору і ст. 625 ЦК України. (а.с. 2- 4)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.04.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с. 1)

14.05.2013 р. відповідач надав місцевому суду відзив на позов, в якому просив відмовити в його задоволенні. Відповідач зазначив, що проти існування основного боргу він не заперечує. Також відповідач зазначив, що оскільки він з 15.06.2001 р. знаходиться у стадії банкрутства та ухвалою суду було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, то вимоги позивача про стягнення штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, з огляду на положення ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не підлягають задоволенню. (а.с. 50-53)

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.06.2013 р. (повний текст якого підписано суддею Невінгловською Ю.М. 14.06.2013 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме суд стягнув з відповідача на користь позивача :

36 252 196,12 грн. - основної заборгованості,

1 185 844, 20 грн. - 3% річних,

40 318,90 грн. - інфляційних нарахувань

68 820 грн. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що позивач умови договору виконав, а саме у період з січня 2012 р. по квітень 2012 р., включно, поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 68 868 984,36 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви, актами приймання-передачі природного газу №16 від 31.01.2012 р., №18 від 29.02.2012 р., № 23 від 31.03.2012 р., № 23 від 30.04.2012 р., однак в порушення умов вищезазначеного договору, відповідач за фактично отриманий природний газ у спірний період не розраховувалось належним чином та у повному обсязі, у зв'язку з чим, станом на момент звернення з позовом, за відповідачем рахується заборгованість за поставлений природний газ, у розмірі 36 252 196,12 грн., яка підлягає стягненню. Відмовляючи позивачу у стягненні з відповідача на його користь 3 408 955,66 грн. пені та 4 400 128,91 грн. штрафу у розмірі 7% суд послався на ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" яка передбачає, що у разі встановлення мораторію вказані нарахування не здійснюються і відповідно не можуть стягуватись. Стягуючи 3 % річних суд послався на норми чинного законодавства України та зазначив, що розрахунок зроблено вірно. Водночас частково задовольняючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції, суд зазначив, що розрахунок зроблено з помилками, а тому самостійно здійснивши розрахунок задовольнив цю вимогу лише частково. (а.с.82-87)

Позивач незважаючи на те, що його вимоги задоволені лише частково не оскаржив це судове рішення в апеляційному порядку.

Відповідач частково не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині стягнення з нього на користь позивача інфляційних нарахувань в розмірі 40 318,90 грн., скасувати та ухвалити нове яким в цій частині вимог відмовити, а також стягнути з позивача на його користь 860,25 грн. судового збору за розгляд скарги.

Свою позицію скаржник мотивував тим, що проти стягнення суми основного боргу, 3 % річних та судового збору не заперечує, проте вважає, що позивачем розрахунок інфляційних нарахувань зроблено з помилками, а місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи помилково задовольнив цю вимогу позивача.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.07.2013 р. об 12:30 год., про що сторони згідно приписів ст.98 ГПК України були повідомлені належним чином.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив задовольнити її.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без мін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників сторін обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, 26.01.2012 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (за договором продавець) та Публічним акціонерним товариством "ОДЕСЬКА ТЕЦ" (за договором покупець) укладено договір про купівлю-продаж природного газу №23/12-БО-23 (далі договір), згідно умов якого продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. договору.

Відповідно до п. 1.2. продавець передає покупцю в період з 01 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. природний газ в обсязі до 34 500 тис. куб. м.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 3 509,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 0%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. (триста шістдесят шість гривень 72 коп.). До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3884,78 грн., крім того ПДВ - 61,12 грн., всього з ПДВ - 3 945,90 (три тисячі дев'ятсот сорок п'ять гривень, 90 коп.) гривень. Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 134 024 910,00 грн., крім того ПДВ- 2 108 640,00 грн., разом з ПДВ - 136 133 550,00.

Умовами п. 4.1, п. 4.2 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу, а остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Сторони узгодили у п. 6.1.1 та п. 6.1.2 договору, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ, підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки.

З наявних у матеріалах справи актів - приймання передачі природного газу №16 від 31.01.2012 р., №18 від 29.02.2012 р., № 23 від 31.03.2012 р., № 23 від 30.04.2012 р. вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а той прийняв природний газ на загальну суму 68 868 984,36 грн..

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач в порушення умов вищезазначеного договору, за фактично отриманий природний газ у спірний період не розраховувалось належним чином та у повному обсязі в наслідок чого, станом на момент звернення з позовом, має заборгованість у розмірі 36 252 196, 12 грн.

Слід зазначити що відповідач не оспорює і визнає наявність вказаної заборгованості.

Згідно вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням вищевикладених встановлених фактичних обставин, умов договору та зазначених норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вказаної заборгованості .

Згідно умов викладених у розділі 7 договору сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки обсягів газу за умови належного виконання покупцем п. 4.1. договору та відсутності заборгованості за цим договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 1% (один відсоток) від вартості газу, недопоставленого у відповідний період. Положення цього пункту не застосовуються у разі припинення/обмеження газопостачання відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору, а також за відсутності у продавця необхідних обсягів газу по незалежних від нього причинах (зниження обсягу поставок газу зі сторони Російської Федерації тощо). У разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Відмовляючи позивачу у задоволенні заявлених вимог про стягнення з відповідача, 4 400 128, 91 грн. - штрафу, 3 408 955, 66 грн. - пені, місцевий суд послався на введення щодо відповідача мораторію у зв'язку з порушенням відносно нього справи про банкрутство.

Оцінюючи цю позицію колегія суддів встановила наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вказані норми права та умови договору, а також нездійснення відповідачем своєчасно та в повному обсягу розрахунків з позивачем за поставлений природний газ , останній мав правові підстави нарахувати передбачену умовами договору пеню і штраф.

Проте з матеріалів справи вбачається, що 15.06.2001 р. господарським судом Одеської області порушено провадження у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про визнання банкрутом ПАТ "Одеська ТЕЦ", яка до теперішнього часу розглядається судом, та в рамках якої, відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Одеська ТЕЦ".

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 статті 12 цього ж Закону, в редакції що була чинною на час виникнення заборгованості встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство..

Згідно з абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов'язаний з поняттям мораторію.

За змістом зазначеної норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.

Слід зазначити , що цієї позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 18.12.2012 р. по справі № 5/34-09, висновки якого є обов'язковими для суду, згідно положень ст.ст. 82, 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 4 400 128, 91 грн. - штрафу, 3 408 955, 66 грн. - пені..

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи умови договору, а також нездійснення відповідачем своєчасно та в повному обсягу розрахунків з позивачем за поставлений природний газ , останній мав правові підстави нарахувати передбачені ст.625 ЦК України 3% річних.

Колегією суддів самостійно за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" та „Ліга Закон Еліт", було перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що цей розрахунок зроблений арифметично і методологічно правильно.

З урахуванням вищевикладених встановлених фактичних обставин , умов договору та зазначених норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача зазначеної позивачем суми 3% річних.

Водночас оцінюючі доводи скаржника щодо необґрунтованості стягнення місцевим судом з нього на користь позивача збитків від інфляції колегія суддів встановила наступне.

Як зазначалось вище позивач просив стягнути з відповідача втрати від інфляції в розмірі 161 760,06 грн. за період з 16.01.2012р. по 15. 05.2012р. (по кожному платежу окремо ) , а місцевий суд стягнув ці втрати в розмірі 40 318,90 грн.

З Листа, Вищого господарського суду України, від 17.07.2012, № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" вбачається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів .

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення, тобто якщо в певний період часу мало місце знецінення грошових коштів (інфляція), що дійсно мало місце в даному випадку в період часу з 16.01.2012р. по 15. 05.2012р., однак у момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення, зв'язку з наступною дефляцією, таке знецінення відсутнє той і правові підстави для відшкодування втрат (збитків) від інфляції відсутні.

Колегією суддів самостійно за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" та „Ліга Закон Еліт", з урахуванням Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р. було перевірено розрахунок інфляційних нарахувань наданий позивачем та зроблений судом першої інстанції та встановлено, що розрахунок зроблений позивачем та місцевим судом є помилковим, оскільки за період з лютого 2012 року (момент виникнення заборгованості і права на нарахування втрат від інфляції) по квітень 2013 р. ( по момент звернення до суду з позовом про таке стягнення ) в сукупності мала місце не інфляція, а дефляція, тобто на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення місцевим судом рішення по цьому спору втрати (збитки) від інфляції у позивача були відсутні, а відтак стягнення цих, відсутніх на час ухвалення судового рішення втрат ( збитків) від інфляції, є не обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду зміні

Приймаючи до уваги що апеляційна скарга задовольняється, то з позивача на користь скаржника (відповідача) підлягає стягненню понесені останнім витрати по сплаті судового збору за подання цієї скарги.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" - задовольнити.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 12.06.2013 р. у справі № 916/1168/13 в частині стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 40 318,90 грн. скасувати, а резолютивну частину цього рішення викласти в наступній редакції.:

„Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 (р/р 26009304921 у ГОУ АТ „Ощадбанк", код банку 300465, код ЄДРПОУ 20077720) :

36 252 196 (тридцять шість мільйонів двісті п'ятдесят дві тисячі сто дев'яносто шість) грн. 12 коп.,

1 185 844 (один мільйон сто вісімдесят п'ять тисяч вісімсот сорок чотири тисячі) грн. 20 коп. -3% річних;

68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. - відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд позову.

В решті частині позову відмовити."

3) Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", на користь Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" 860 (вісімсот шістдесят грн.) 25 коп. відшкодування витрат по сплаті судового забору за розгляд апеляційної скарги.

4) Зобов'язати господарський суд Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 16.07.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.