Постанова № 32435451, 05.06.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 рокум. Ужгород№ 2а-2336/10/0770

Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Маєцька Н.Д., за участю секретаря судового засідання Палінчак В.П, та осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача: Митровцій В.І. ;

представника відповідача: Гайович В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою приватного акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 05 червня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 червня 2013 року.

Приватне акціонерне товариство "Мукачівський лісокомбінат" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області якою просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області №2749/23-01/274157/16213 від 22.07.2009 року, № 2750/23-01/274157/16212 від 22.07.2009 року, № 2751/23-01/274157/16211 від 22.07.2009 року.

10 березня 2011 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду провадження у справі було зупинено до вирішення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.191, ч.1 ст.209 КК України.

29 квітня 2013 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було поновлено провадження у справі, у зв'язку з тим, що відпали обставини, які були підставою для зупинення справи.

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що ним за наслідками проведення операцій з СГД ФО ОСОБА_4 були дотримані положення п.7.4.1 п.7.4. , пп.7.7.2 , пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість та сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню. Зазначеним законом не передбачається умова сплати цих коштів до бюджету, встановлено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат на сплату ПДВ, а саме відсутність податкової накладної. Крім того, за наслідками проведення операцій з СГД ФО ОСОБА_4, позивачем правомірно, на підставі пп. 5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», були сформовані валові витрати за третій квартал 2008 року.

Серед порушень податкового законодавства, зазначених в акті перевірки за №1479/23-01/00274157 від 22.07.2009 року, що став підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган зазначає те, що проведені операції є нікчемними, контрагент позивача подавав нульові звіти з ПДВ та не сплачував податок до бюджету.

Відповідно до ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, невідображення операцій в податковій звітності, несплата контрагентом до бюджету ПДВ з операцій з позивачем не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності. Крім того, будь-які підстави для висновків про нікчемність правочинів у відповідача відсутні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з мотивів наведених у письмових запереченнях та просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Зазначив, що за результатами невиїздної документальної перевірки позивача з питань правомірності відшкодування податку на додану вартість (акт №1479/23-01/00274157 від 22.07.2009 року), встановлено наступні порушення платником податків:

- пп. 5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 82425 гривень, в тому числі за ІІІ квартал 2008 року - на суму 82425 гривень.

- п.7.4.1 п.7.4. , пп.7.7.2 , пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим перевіркою донараховано ПДВ в сумі 15709 гривень, в тому числі за серпень 2008 року - 5269,00 гривень, за вересень 2008 року - 10440,00 гривень, та зменшено заявлене бюджетне відшкодування на суму 47477,00 гривен, в тому числі за вересень 2008 року - 17563 гривень, за жовтень 2008 року - 29914,00 гривень.

Відповідно до висновків перевірки про нікчемність правочинів між ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат» та ПП ОСОБА_4, беручи до уваги результати перевірки ПП ОСОБА_4, який подавав декларації з ПДВ з нульовим значенням, податковим органом правомірно зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 47477,00 грн. шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення № 2751/23-01/274157/16211 від 22.07.2009 року, донараховано на підставі податкового повідомлення-рішення № 2750/23-01/274157/16212 від 22.07.2009 року податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23563,5 грн. (в т.ч. 15709 грн. основного платежу, 7854,5 грн. штрафних санкцій)., донараховано податок на прибуток на підставі податкового повідомлення-рішення №2749/23-01/274157/16213 від 22.07.2009 року на загальний суму 115395 грн. ( в т.ч. основного платежу - 82425 грн., штрафних санкцій - 32970 грн.).

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Судом встановлено, що з 20 липня 2009 року по 22 липня 2009 року податковим органом проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаєморозрахункам з ПП ОСОБА_4 за період з 01 квітня 2008 року по 30 вересня 2008 року.

За результатами перевірки складено акт за №1479/23-01/00274157 від 22.07.2008 року.

На підставі акту та виявлених під час перевірки порушень відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми форми «Р» №2749/23- 01/274157/16213 від 22.07.2009 року, № 2750/23-01/274157/16212 від 22.07.2009 року та форми «В1» за № 2751/23-01/274157/16211 від 22.07.2009 року.

Згідно податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ №2749/23- 01/274157/16213 від 22.07.2009 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання податку на прибуток на загальну суму 115395 грн.

Згідно податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ № 2750/23-01/274157/16212 від 22.07.2009 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 23563,5 грн.

Згідно податкового повідомлення-рішення №2751/23-01/274157/16211 від 22.07.2009 року позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень та жовтень 2008 року в розмірі 47477 грн.

Судом встановлено, що під час проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки встановлено наступні порушення позивача:

- пп. 5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 82425 гривень, в тому числі за ІІІ квартал 2008 року - на суму 82425 гривень;

- п.7.4.1 п.7.4. , пп.7.7.2 , пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим перевіркою донараховано ПДВ в сумі 15709 гривень, в тому числі за серпень 2008 року - 5269,00 гривень, за вересень 2008 року - 10440,00 гривень, та зменшено заявлене бюджетне відшкодування на суму 47477,00 гривен, в тому числі за вересень 2008 року - 17563 гривень, за жовтень 2008 року - 29914,00 гривень.

Зміст вищевказаних порушень полягає у тому, що перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю СГД фізичної особи ОСОБА_4, уклав з ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат» угоди без мети настання реальних наслідків, які відповідно до п.1, п.2 ст.215, п.1.,5 ст.203, 228 ЦК України є нікчемними. Крім того, СГД ФО ОСОБА_4 подавав до податкового органу податкову звітність, в якій не відображав наявність оподатковуваних операцій з ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат».

Перевіркою визнано незаконним включення ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат» до складу валових витрат за третій квартал 2008 року за операцій з СГД ФО ОСОБА_4, як таких, що проведені на підставі нікчемного правочину. Також, з підстав визначення перевіркою нікчемності правочину між СГД ФО ОСОБА_4 та ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат» суму податкового кредиту ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат» зменшено на 65940 гривен, в тому числі за серпень 2008 року - 25586 грн., за вересень 2008 року - 40354 грн.

Згідно акту перевірки, отримання в якості бюджетного відшкодування з ПДВ коштів, які не були сплачені до бюджету, спрямоване на незаконне заволодіння майном держави, а з змістом ч.1 ст.228 ЦК України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України визнання таких право чинів недійсними судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний право чин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд констатує, що частиною 1 ст. 203 ЦК України (в редакції Кодексу станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Нікчемними, зокрема, є правочини: 1) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547); 2) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219); 3) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ч. 2 ст. 221); 4) укладені недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226); 5) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224); 6) які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК, згідно якої такими є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення податкового законодавства є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд констатує, що кваліфікація правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, саме за злочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності та/або незаконного відчуження або незаконного володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами та/або відчуження викраденого майна та/або порушення правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2012 року (справа № 1/710/220/11, головуючого судді Жиганської Н.М.) ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 5, 209 ч. 1, 191 ч. 4, 209 ч. 2 Кримінального кодексу України.

Згідно тексту вироку Свалявського районного суду від 13.12.2012 р., ОСОБА_2, за попередньою змовою з ОСОБА_5, організував привласнення коштів ПП ОСОБА_4 та вчинив розтрату майна, що перебувало в його віданні, тим самим ним вчинено дії спрямовані на набуття, володіння та використання коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно - небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів.

З тексту вироку вбачається, що ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочинів щодо привласнення та розтрати чужого майна та легалізації одержаних злочинним шляхом доходів, при цьому, ОСОБА_3 ні цим вироком, ні іншими не визнавався винним у вчиненні злочину (злочинів), пов'язаних з укладенням правочинів, направлених на порушення суспільних, економічних та соціальних основ держави та даною кримінальною справою не досліджувались відносини щодо укладання договору між ОСОБА_3 з контрагентами.

Як вбачається із змісту акту перевірки, висновок про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки відсутні докази щодо нікчемності правочину, так як вироком суду, що набрав законної сили не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Дана правова позиція підтверджується рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Наданими в матеріали справи копіями первинних документів, податкових накладних, отриманих від ПП ОСОБА_4, виписками з банківського рахунку ПрАТ «Мукачівський лісокомбінат», документами, опрацьованими працівниками податкового органу при приведенні перевірки підтверджується здійснення господарських операцій.

Безпідставним є посилання податкового органу в акті на положення ч. 1 ст. 203, ст. 216 ЦК України, так як зазначені норми законодавства використовуються лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або відшкодування з Державного бюджету України, та строки проведення розрахунків визначається Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (далі - Закону), із змінами та доповненнями.

Згідно пп.7.7.1. п.7.1. ст.7 Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Зазначеним законом не передбачається умова сплати цих коштів до бюджету, встановлено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат на сплату ПДВ, а саме відсутність податкової накладної.

Згідно пп.7.7.3. п.7.1. ст.7 Закону, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Закон не вимагає надання додаткової інформації з податкових декларацій контрагентів та не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування від податкового обліку третіх осіб.

Стаття 61 Конституції України зазначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до вимог ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановленихКонституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить переконливого висновку, що адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 17, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області №2749/23-01/274157/16213 від 22.07.2009р., №2750/23-01/274157/16212 від 22.07.2009р., №2751/23-01/274157/16211 від 22.07.2009р.

3.Стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 3,40 грн.

4.Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд, який ухвалив постанову. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Маєцька Н.Д.