Постанова № 32431062, 10.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 914/94/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Мачульського Г.М.,суддів: Бакуліної С.В., Полянського А.Г.розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Технології комфорту"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року у справі№ 914/94/13 господарського суду Львівської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд"до товариства з обмеженою відповідальністю "Технології комфорту"про стягнення 35 125, 79 грн.за участю представників сторін:

позивача - не з"явились, відповідача - не з"явились.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 05.07.2013 р. у зв'язку з відпусткою судді Кравчука Г.А.., для розгляду касаційної скарги у цій справі, призначено колегію суддів у складі: головуючий - Мачульський Г.М., судді - Бакуліна С.В., Полянський А.Г.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2013 р. (суддя - Мазовіта А.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Комфорту" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд" 32 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 393 грн. 42 коп. пені, 508 грн. 80 коп. 3% річних, 1 599 грн. 20 коп. судового збору. Повернуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбуд" з Державного бюджету України 91 грн. 50 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 р. (судді - Костів Т.С., Желік М.Б., Якімець Г.Г.) рішення Львівської області від 11.03.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Технології комфорту" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2012 р. між ТОВ "Бетонбуд" (продавець) та ТОВ "Технології Комфорту" (покупець) було укладено договір № ДГ-113 купівлі-продажу (поставки), за яким продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товарний бетон марки М-300, з осіданням конусу 116-18.

У пункті 3.2. договору вказано, що оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у розмірі 100% протягом 10 календарних днів після повної поставки товару.

Судами встановлено, що 23.05.2012 р. позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 152 000 грн., що підтверджено накладними № 105, № 107, № 938, № 939, № 941, № 944, № 945, № 946, № 948, № 951, № 953, № 955, № 957, № 959, № 960, № 961, № 962, № 963, № 964, № 965 від 23.05.2012 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №119 від 23.05.2012 р.

Відповідач частково оплатив вартість товару в сумі 122 000 грн.

Позивачем була надіслана претензія відповідачу за вих. № 23/10-1 від 23.10.2012 р., на оплату заборгованості в розмірі 32 000 грн., але відповідачем претензія була залишена без розгляду та задоволення.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оскільки відповідач не оплатив товар на спірну суму, суд першої інстанцій правомірно стягнув 32 000 грн. боргу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що при несвоєчасній оплаті товару у відповідності до положень п. 3.2. договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості партії товару.

Враховуючи умови укладеного договору та приписи чинного законодавства судом правильно визначено розмір пені за прострочення оплати вартості товару в сумі 2 393,42 грн. та 3 % річних в розмірі 508,80 грн..

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та дійшли обґрунтованих висновків.

Згідно частини другої ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технології комфорту" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року у справі № 914/94/13 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року у справі № 914/94/13.

Головуючий суддя Мачульський Г.М.

Судді Бакуліна С.В.

Полянський А.Г.