Ухвала суду № 32429285, 11.07.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2013 р.Справа № 2а-4710/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О, Косцової І.П.

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року по справі за позовом Приватного підприємства «Бая» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПП «Бая» звернувся з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача, яким йому визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 553340,63 гривень, посилаючись на те, що під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" ним було дотримано всі вимоги податкового законодавства, проведення цих операцій та сплата кредиту підтверджені всіма первинними документами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року - позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби №0000762360 від 28.08.12 про визначення грошового зобов'язання ПП "Бая" з податку на додану вартість на суму 553340,63 гривень.

В апеляційній скарзі, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Бая" зареєстроване в якості юридичної особи виконкомом Миколаївської міської ради 20.11.02. Основним видом діяльності ПП "Бая" є вирощування зернових та технічних культур, овочівництво,

декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників, вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів та ін. ПП "Бая" як сільгоспвиробник, у якого питома вага суми валового доходу одержана від реалізації

продукції власного виробництва за минулий рік складала 95,52%, є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

27.02.12 ПП "Бая" уклало договір купівлі-продажу №27/02/12 з ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" на поставку трьох комплектів металевих конструкцій складу загальною вартістю 2 656 035 гривень, з них податку на додану вартість на суму 442 672,50 гривень (арк.спр.28).

29.02.12 ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" передало зазначені металеві конструкції ПП "Бая" (арк.спр.30) та надало, окрім того, податкову накладну №28 на суму ПДВ 442672,50 гривень (арк.спр.32).

Зазначену суму позивачем віднесено до податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року.

В липні 2012 року ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва провела документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Бая", за результатами чого склала Акт №2158/22-100-32283343 від 13.08.12. з висновком про те, що ПП "Бая" було укладено недійсний правочин з ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" по придбанню трьох комплектів металоконструкцій, а тому вони не мають право на податковий кредит за рахунок цієї господарської операції.

28.08.12 уповноваженою особою ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва винесено податкове повідомлення-рішення №0000762360 про визначення ПП "Бая" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 553340,63 гривень, з яких 442672,50 гривень основного платежу та 110668,13 штрафу (арк.спр.9).

Відповідно ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.

Згідно зі ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" станом на лютий 2012 року був зареєстрований в якості платника податку на додану вартість та мав Свідоцтво №100321593.

У позивача наявний повний пакет первинних документів, який складається з договору, акту приймання-передачі, податкової накладної, які засвідчують проведення цієї господарської операції з ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" (арк.спр.28-32). Слід зазначити, що у Акті перевірки не зроблено жодного зауваження щодо відсутності або неналежності будь - якого первинного документу.

Судом встановлено з пояснень представника відповідача, що представник ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва в січні 2013 року разом з представниками позивача виїжджала за місцем знаходження зазначених металевих конструкцій.

Таким чином, єдиним доводом податкового органу щодо позбавлення позивача податкового кредиту, сформованого за рахунок ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6" є те, що у його ланцюгах постачальників є підприємство ТОВ "Сітібуд Україна", стосовно якого іншою податковою інспекцією складені Акти про визнання нікчемними всіх його правочинів.

З цього приводу суд вірно зазначив, що ПП "Бая" не мало правовідносин з ТОВ "Сітібуд Україна", не сплачувало цьому підприємству податок на додану вартість, не отримувало від нього податкової накладної та не формувало за його рахунок свій податковий кредит, а тому ці докази взагалі є неналежними, оскільки ніяким чином не стосуються взаємовідносин позивача з ТОВ "Намив-1 ЖЕУ-6".

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 254 КАС

України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року по справі за позовом Приватного підприємства «Бая» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення її копій сторонам по справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: