Постанова № 32428186, 17.07.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/2383/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Бачурної Н.О.,

представника відповідача Скепської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівський автозавод» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

19.06.2013 року Приватне акціонерне товариство «Чернігівський автозавод» (далі - ПАТ «Чернігівський автозавод») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 682,00 грн. за основним платежем та 341,00 грн. за штрафними санкціями.

Протокольною ухвалою суду від 16.07.2013 року замінено неналежного відповідача Державну податкову інспекцію у м. Чернігові Державної податкової служби на належного - Державну податкову інспекцію у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області у зв'язку з реорганізацією (а.с. 167-168).

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що ПАТ «Чернігівський автозавод» в липні 2012 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Абіс-Трейд» з приводу закупівлі тканини для обтяжки крісел в салоні автобуса. Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковою накладною, видатковою накладною, платіжним дорученням. Вказана господарська операція належним чином відображена в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару від контрагента, до податкового кредиту. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Абіс-Трейд» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податковій декларації з ПДВ за липень 2012 року. Представник позивача вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 01.03.2013 року № 547/22/32601556, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарської операції з приводу закупівлі тканини у ТОВ «Абіс-Трейд» підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Крім того, представник позивача вважає, що податковим органом неправомірно застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 50% від суми заниження грошового зобов'язання, оскільки попереднє податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0005422320 скасовано постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011 року по справі № 2а/2570/6068/2011, яка набрала законної сили 17.05.2012 року, а тому відсутній факт повторності. За таких обставин, представник позивача вважає податкове повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200 протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна виїзна позапланова перевірка ПАТ «Чернігівський автозавод» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Наша марка» за грудень 2011 року, по взаємовідносинам з ТОВ «Абіс-Трейд» за липень 2012 року та податку на прибуток за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 01.03.2013 року № 547/22/32601556. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, в тому числі: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 601257,00 грн., в т.ч. за грудень 2011 року в сумі 600575,00 грн. та за липень 2012 року в сумі 682,00 грн. У зв'язку з порушеннями податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 682,00 грн. за основним платежем та 341,00 грн. за штрафними санкціями. Також представник відповідача посилається на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 02.10.2012 року № 3167/22-222-38013257 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Абіс-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за липень 2012 року, яким встановлено відсутність у ТОВ «Абіс-Трейд» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відсутність наміру реального створення правових наслідків. Крім того, представник відповідача посилається на те, що ним правомірно застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 50% від суми заниження грошового зобов'язання, оскільки відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

ПАТ «Чернігівський автозавод» (ідентифікаційний код-32601556) зареєстровано в якості юридичної особи 21.08.2003 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.07.2013 року та від 11.07.2013 року (а.с. 84-85,163-165).

Судом встановлено, що на підставі направлення від 18.02.2013 року № 665, наказу від 18.02.2013 року № 617, відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України ДПІ у м. Чернігові проведена документальна виїзна позапланова перевірка ПАТ «Чернігівський автозавод» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Наша марка» за грудень 2011 року, по взаємовідносинам з ТОВ «Абіс-Трейд» за липень 2012 року та податку на прибуток за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 01.03.2013 року № 547/22/32601556 (а.с. 12-27).

В акті перевірки від 01.03.2013 року № 547/22/32601556 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, в тому числі: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 601257,00 грн., в т.ч. за грудень 2011 року в сумі 600575,00 грн. та за липень 2012 року в сумі 682,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення 25.03.2013 року № 0001462200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 682,00 грн. за основним платежем та 341,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 28).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДПС у Чернігівській області (а.с. 29-32).

Рішенням ДПС у Чернігівській області від 16.04.2013 року № 791/10/10-215 про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200, а скаргу позивача без задоволення (а.с. 33-38).

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивачем подано скаргу до ДПС України від 26.04.2013 року № 285 (а.с. 39-42).

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 20.05.2013 року № 3028/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200, а скаргу позивача без задоволення (а.с. 43-46).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПАТ «Чернігівський автозавод» є виробництво автотранспортних засобів, установлення та монтаж машин і устаткування, надання послуг перевезення речей (переїзду) тощо, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.07.2013 року та від 11.07.2013 року (а.с. 84-85,163-165).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

По-перше, за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року ПАТ «Чернігівський автозавод» задекларовано податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Абіс-Трейд» в сумі 681,84 грн. (а.с. 73-77).

Судом встановлено, що ПАТ «Чернігівський автозавод» в липні 2012 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Абіс-Трейд» (код ЄДРПОУ-38013257) з приводу закупівлі тканини для обтяжки крісел в салоні автобуса.

Так, згідно видаткової накладної № Ил230701 від 23.07.2012 року ПАТ «Чернігівський автозавод» отримало від ТОВ «Абіс-Трейд» товар - тканину 1 кат. - велюр, в кількості 27,1 м.п., на загальну суму 4091,02 грн. (ПДВ 681,84 грн.) (а.с. 48).

Дана поставка мала разовий характер, оскільки автобус моделі А8115 виготовлено ПАТ «Чернігівський автозавод» спеціально для показу на виставці в Російській Федерації, у м. Москва, яка проходила 30.08.2012 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: уніфікованою митною квитанцією МД-1 серії 10205Д № 0086122 від 10.09.2012 року, посвідченням про відрядження № 927 від 31.08.2012 року, наказом про направлення у відрядження від 31.08.2012 року № 486/с, техпаспортом, подорожнім листом № 009552 вантажного автомобіля в міжнародному сполученні від 01.09.2012 року № 12 ААА (а.с. 137-141).

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: податковою накладною від 23.07.2012 року № 36 на суму 4091,02 грн., в т.ч. ПДВ 681,84 грн., видатковою накладною № Ил230701 від 23.07.2012 року, платіжним дорученням від 24.07.2012 року № 0002168, подорожнім листом від 23.07.2012 року (а.с. 48,59-63).

Крім цього, підтвердженням здійснення господарської операції щодо закупівлі тканини позивачем у ТОВ «Абіс-Трейд» є те, що між ПАТ «Чернігівський автозавод» та ПП «Ітера» укладено договір про надання охоронних послуг від 01.12.2011 року № 12/12/11, згідно якого працівниками ПП «Ітера» охороняється територія позивача та створена пропускна система. На підтвердження поставки товару від ТОВ «Абіс-Трейд», є відмітка з відбитком печатки «КТП № 6 ОХОРОНА» на зворотній стороні наведеної вище накладної, працівника сторонньої охоронної організації - ПП «Ітера» про перетинання даного товару території ПАТ «Чернігівський автозавод», що підтверджує факт поставки товару як такого (а.с. 48-зворотній бік, а.с. 64-70).

В бухгалтерському обліку вказана господарська операція відображена у картці рахунку: 63.1.1 та у відомості обліку руху товарно-матеріальних цінностей за липень 2012 року (а.с. 61,62).

Отже, правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, п. 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Абіс-Трейд» податковий орган посилається на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 02.10.2012 року № 3167/22-222-38013257 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Абіс-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за липень 2012 року, яким встановлено відсутність у ТОВ «Абіс-Трейд» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відсутність наміру реального створення правових наслідків (а.с. 78-81).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Тому судом критично оцінюється акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 02.10.2012 року № 3167/22-222-38013257.

Суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійсненої операції.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДПС України (http://minrd.gov.ua/) (а.с.162):

- ТОВ «Абіс-Трейд» (код ЄДРПОУ-38013257), індивідуальний податковий номер - 380132526533, номер свiдоцтва платника ПДВ - 200043621, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ - 10.10.2012 року.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платники податків.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною від 23.07.2012 року № 36. Податкова накладна відповідає вимогам Податкового кодексу України та відображає зміст господарської операції, в результаті якої вона складена (а.с. 59).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, покупець не може нести відповідальність за порушення, якщо такі і мали місце, службовою чи іншою особою підприємства контрагента.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту в липні 2012 року суму податку на додану вартість по вищевказаній податковій накладній в розмірі 681,84 грн.

По-друге, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

На підставі п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, оскільки відносно ПАТ «Чернігівський автозавод» вже виносилось податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0005422320, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 10409,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0005422320 оскаржено ПАТ «Чернігівський автозавод» в судовому порядку.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.11.2011 року по справі 2а/2570/6068/2011, яка набрала законної сили 17.05.2012 року, задоволено позов ПАТ «Чернігівський автозавод» та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0005422320 (а.с. 156-161).

Представник позивача посилається на те, що податковим органом неправомірно застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 50% від суми заниження грошового зобов'язання, оскільки попереднє податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0005422320 скасовано постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011 року по справі № 2а/2570/6068/2011, яка набрала законної сили 17.05.2012 року, а тому відсутній факт повторності.

Суд погоджується з такими доводами представника позивача, оскільки на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200 податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0005422320 було скасовано, а тому застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 50% від суми заниження грошового зобов'язання є протиправним.

Також податкове повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200 належить скасувати повністю, оскільки судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що в діях позивача відсутнє порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішення.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0001462200 прийнято ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 114,70 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 115,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 31.05.2013 року № 1705 та від 25.06.2013 року № 5056 (а.с. 3,4).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 114,70 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 25.03.2013 року № 0001462200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Чернігівський автозавод» судовий збір в розмірі 114,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова