Ухвала суду № 32426954, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/800/10888/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Філіппової І.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу приватного виробничого підприємства "Черкаське шляхове ремонтно-будівельне управління" (далі - Підприємство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013

у справі № 2а/2370/3494/2012

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Підприємство звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0002952301, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 433 344 грн. (у тому числі 382 379 грн. за основним платежем та 50965 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 000029662301, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 763 818 грн. (у тому числі 611 054 грн. за основним платежем та 152 764 грн. за штрафними санкціями)

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0002952301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 226 037 грн. із застосуванням 50965 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 000029662301 в частині донарахування платникові податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 497 763 грн. за основним платежем та 124 441 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено повністю.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Підприємства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, оформлену актом від 08.06.2012 № 79/22-11/03333363. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0002952301, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 433 344 грн. (у тому числі 382 379 грн. за основним платежем та 50965 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 000029662301, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 763 818 грн. (у тому числі 611 054 грн. за основним платежем та 152 764 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування з податку на прибуток став, зокрема, висновок податкового органу про невключення позивачем до оподатковуваного доходу у 2 кварталі 2011 кредиторської заборгованості у сумі 402 400 грн. перед малим приватним підприємством «Понико» за придбані будівельні матеріали та у 4 кварталі 2011 року заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю «КО «Будівництво та реконструкція» за поставлені підрядні роботи у розмірі 679 747 грн.

Наведене, за висновком ДПІ, призвело і до завищення податкового кредиту по операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «КО «Будівництво та реконструкція», позаяк з огляду на фактичне безоплатне отримання послуг відсутній факт їх придбання.

Однією з підстав для донарахування оспорюваних зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість слугував висновок податкової інспекції про фіктивність господарських операцій з придбання будівельних матеріалів у приватного підприємства «ФІН». При цьому ДПІ посилається на те, що:

подані позивачем первинні документи не містять усіх обов'язкових реквізитів, а відтак не можуть слугувати підставою для податкового обліку. Так, у наданих Підприємством видаткових накладних не зазначено місце складання, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; товарно-транспортні накладні не містять ідентифікаційні коди відправника та вантажоодержувача, а також відомостей про виконання вантажно-розвантажувальних операцій;

приватне підприємство «ФІН» відсутнє за місцезнаходженням, не має основних фондів, матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання спірних поставок;

перевезення придбаного щебеня належним позивачеві вантажним автомобілем КРАЗ у відповідній кількості було неможливим виходячи з часу, об'єктивно необхідного для здійснення операцій, відстані та технічних можливостей; особи, які брали безпосередню участь у виконанні спірних операцій (водій, заступник директора) заперечують таке виконання;

спірний контрагент не задекларував відповідну суму податкових зобов'язань з ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, ставлячи під сумнів реальність виконання спірних операцій з поставки продукції позивачеві в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «ФІН», податкова інспекція зазначила про неможливість здійснення перевезення позивачем усього обсягу придбаного щебеня з урахуванням часу, об'єктивно необхідного для подолання відстані одним вантажним автомобілем. Однак у матеріалах справи містяться докази, що підтверджують факт транспортування позивачем спірної продукції із залученням декількох вантажних транспортних засобів та відповідної кількості штатних водіїв. ДПІ не доведено неможливість виконання спірних перевезень наявними у позивача силами та засобами.

Посилання ДПІ на певні недоліки в оформленні первинних документів також не можуть слугувати свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника, позаяк наведені в акті перевірки недоліки не перешкоджають ідентифікувати учасників спірних операцій, визначити їх обсяг та зміст. Подані ж позивачем первинні документи, складенням яких опосередковувалося виконання розглядуваних поставок (як-от договори, видаткові накладні, податкові накладні) містять усі необхідні для цілей оподаткування відомості.

Що ж стосується тверджень податкового органу про відсутність контрагента за місцезнаходженням та відсутність у нього матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, про недекларування ним необхідних сум податків, то вони також не можуть беззаперечно свідчити про фіктивність спірних операцій, позаяк є свідченням порушень, допущених постачальником платника як третьої особи. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат з перебуванням його постачальника за юридичною адресою, з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податків до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами з урахуванням розподілу обов'язків щодо виконання необхідних дій в процесі виконання спірних поставок між їх учасниками.

По епізоду щодо неврахування позивачем у складі доходів позитивного значення від перерахунку курсової різниці при придбанні та перерахуванні іноземної валюти в рахунок оплати заборгованості в іноземній валюті, а також по епізоду щодо необхідності коригування податкового кредиту та збільшення оподатковуваного доходу позивача по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «КО «Будівництво та реконструкція» висновки попередніх інстанцій не оспорюються Підприємством в касаційному порядку.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване незаконно.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного виробничого підприємства "Черкаське шляхове ремонтно-будівельне управління" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 у справі № 2а/2370/3494/2012 скасувати.

3. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 у справі № 2а/2370/3494/2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько