Ухвала суду № 32426447, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2013 року м. Київ К/9991/2475/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.09.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010

у справі № 2а-9603/09/7/0170

за позовом державного підприємства «Веселівське» (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2006 року Підприємство звернулося до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 29.06.2006 № 316/1430/10/23-1.

Справа розглядалася неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2009 прийняті у справі рішення попередніх інстанцій було скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки належності реалізованої позивачем продукції (виноматеріалів) до категорії готової алкогольної продукції, а також наявності у Підприємства статусу сільськогосподарського товаровиробника.

За наслідками повторного розгляду справи постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.09.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010, уточнені позовні вимоги Підприємства задоволено; податкове повідомлення-рішення від 29.06.2006 № 316/1430/10/23-1 визнано протиправним та скасовано в частині нарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 365 361 грн. (у тому числі 243 574 грн. за основним платежем та 121 787 грн. за штрафними санкціями).

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», статтям 1, 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України, в якій просить повністю відмовити у задоволенні позову, скасувавши оскаржувані судові акти.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 20.06.2006 № 122/23-1/00412808 та донараховано позивачеві податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 373 231,50 грн. (у тому числі 248821 грн. за основним платежем та 124410,50 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

У розгляді цієї справи суди з'ясували, що позивач є сільськогосподарським підприємством, з власного винограду виготовляє виноматеріал, який реалізовує підприємствам вторинного виноробства. При реалізації виноматеріалу позивач нараховує податок на додану вартість та відносить його до спеціальної декларації № 2 для перерахування сум цього податку на спеціальний рахунок та використання їх на матеріально-технічний розвиток підприємства, як це передбачено пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що виноматеріали виноградні є підакцизною продукцією, тоді як запроваджений наведеною нормою пільговий режим оподаткування не поширюються на операції з продажу сільськогосподарськими товаровиробниками підакцизних товарів, відтак суми нарахованого податку на додану вартість неправомірно включено позивачем до спеціальної декларації.

Пунктом 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" на час виникнення спірних правовідносин було зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Відповідно до пункту 2 Постанови Верховної Ради України «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір», перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до Законів України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби», «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої», «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспорті засоби та шини до них», «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)».

Статтею 1 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено ставку акцизного збору в розмірі 0 гривень з одиниці товару на алкогольні напої з кодом товару згідно з УКТ ЗЕД 2204 30 (виноматеріали виноградні).

Однак саме по собі вживання у зазначеному Законі слова «виноматеріали» не дає підстав вважати, що будь-яка продукція, яка позначається цим словом є підакцизною, оскільки вказаним Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Відтак, визначальне значення для правильного висновку у даній справі, є встановлення призначення спірної продукції, а саме - чи можна її вважати алкогольним напоєм у тому значенні, яке вживається у чинному законодавстві.

Адже виходячи з семантики слова «напій» - це спеціально приготовлена рідина, призначена для пиття, що дає підстави вважати, що підакцизної продукції може бути віднесено лише ті виноматеріали, які призначені для пиття та містять алкоголь, тобто є готовою продукцією.

У той же час, як встановили суди, виноматеріали, які поставлялися позивачем переробним підприємствам, не є готовою продукцією.

Положення Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої» не передбачають ставки акцизного збору для виноматеріалів, виготовлених підприємствами первинного виробництва з власної сировини, і що реалізуються підприємствам вторинного виноробства.

Таким чином, слід погодитися з правовим висновком судів попередніх інстанцій про те, що виноматеріали, які передбачались для реалізації підприємствам вторинного виробництва для виготовлення виноробної продукції, не можна вважати готовою продукцією, а відтак і підакцизними.

З огляду на викладене суди, встановивши дотримання позивачем умов застосування податкової пільги в порядку пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» у рамках застосування спеціального режиму оподаткування при реалізації виноматеріалу підприємствам вторинного виноробства, цілком об'єктивно визнали незаконним оспорюване донарахування та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції зі спору не вбачається.

Порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування рішень попередніх інстанцій, касаційним судом не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.09.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 у справі № 2а-9603/09/7/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько