Постанова № 32423926, 20.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5275/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колнеснікова І.С.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Ганечко О.М., Файдюка В.В.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Лерой» звернулися в суд з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.10.2012 року №23340000722230, №24350000732230.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернулися з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що у період з 05.10.2012 року по 11.10.2012 року посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Скай метр».

Перевіркою встановлено порушення позивачем положень пунктів 138. 4, 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно ату перевірки позивачем занижено податок на додану вартість на суму 76543,00 грн. за червень-вересень 2011 року, та безпідставно віднесено у ІІІ кварталі 2011 року до валових витрат суми коштів у розмірі 126845,00 грн., перерахованих ТОВ «Скай метр» за послуги по перевезенню продукції у червні 2011 року, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 29174,00 грн..

На думку податкового органу правочин, укладений між ТОВ «Лерой» та ТОВ «Скай метр» є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Зазначений висновок ґрунтується на акті Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 19.06.2012 року № 1970/22-4/37000760 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Скай метр» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 19.02.2010 року по 31.03.2012 року, зазначено, що ТОВ «Скай метр» за юридичною адресою не знаходиться.

Діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Відповідач вважає, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинах із ТОВ «Скай метр», оскільки підприємство здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.10.2012 року № 24340000722230, № 24350000732230.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Між позивачем та ТОВ «Скай метр» 01.06.2011 року укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 010606.

За умовами договору, експедитор - ТОВ «Скай метр» від свого імені за рахунок замовника - ТОВ «Лерой», забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні. Експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація забезпечення відправлення та одержання вантажу, вантажні роботи, інші операції, пов'язані з перевезенням.

Розрахунок між сторонами проводиться після підписання акту прийму-передачі виконаних послуг.

На виконання вищевказаних умов договору ТОВ «Скай метр» надано позивачеві рахунки фактури, згідно яких позивачеві надано послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 459255, 00 грн..

Контрагентом виписано податкові накладні від 30.06.2011 року № 103, від 29.07.2011 року № 255, від 31.08.2011 року № 303, від 30.09.2011 року № 295.

Між сторона підписано акти здачі-приймання робіт від 30.06.2011 року № 30/06-4, від 29.07.2011 року № 000000011, від 31.08.2011 року № 000000027, від 30.09.2011 року № 000000028.

Загальна вартість послуг, наданих позивачеві ТОВ «Скай метр» становить 459255,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 76542,50 грн., згідно копій платіжних доручень.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Докази, на які послався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено реальності господарських операцій, колегія суддів не погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за звітній період.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Згідно ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторською послугою є послуга саме щодо організації та забезпечення перевезення, а не сама послуга з перевезення, яку надають клієнтові перевізники. Відповідно і платою за транспортно-експедиторську послугу є плата саме за організацію та забезпечення перевезення. Вартість самої послуги з перевезення в цю плату не входить.

Відповідно до ч. ч. 1,6 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За таких обставин, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, відповідно, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до складу валових витрат позивач відносив витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

На підтвердження правомірності формування валових витрат позивачем було надано суду копії актів виконаних робіт до договору транспортного експедирування від 01.06.2011 року №010606.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Лерой» судовий збір за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому наявні підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.10.2012 року №23340000722230, №24350000732230 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 202, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року - скасувати.

Постановити по справі нове рішення, яким вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.10.2012 року №24340000722230, № 24350000732230 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 24.10.2012 року №24340000722230, № 24350000732230.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» 1313,05 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 656,52 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 25.06.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Ганечко О.М.

Файдюк В.В.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Ганечко О.М.

Файдюк В.В.