Ухвала суду № 32420682, 26.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/12082/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Голубєвої Г.К. Степашка О.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС - Груп»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012

у справі № 2а-6925/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС - Груп»

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області,

за участю Прокуратури Київської області

про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВС-Груп» (надалі - позивач, ТОВ «СВС-Груп») звернулося до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач, Іванківська МДПІ Київської області), у якому просило суд визнати дії Іванківської МДПІ Київської області щодо проведення невиїзної документальної повторної перевірки, результати якої оформлено актом від 09.07.2010 № 918/23/32783410 протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.07.2010 № 0001292300/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012 ТОВ «СВС - Груп» у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Письмових заперечень відповідача на касаційну скаргу позивача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі направлення від 10.03.2010 № 32 та відповідно до наказу Іванківської МДПІ від 10.03.2010 № 40, начальником відділу податкового контролю юридичних осіб Кушніренко Н.Г. проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «СВС-Груп» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі - ПДВ) в рахунок зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за грудень 2009 та січень 2010, за результатами якої 18.03.2010 складено акт № 323/23/32783410 (надалі акт).

Перевіркою підтверджено відображене ТОВ «СВС-Груп» у деклараціях бюджетне відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів на загальну суму 563 273 грн., в т.ч. за грудень 2009 року - 375 094 грн. та січень 2010 року - 1 888 179 грн.

Крім цього, податковим органом виявлено порушення позивачем приписів п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та п. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.06.1997 (у редакції наказу від 15.06.2005 № 213) ТОВ «СВС-Груп», а саме: завищено суму бюджетного відшкодування заявлену в рахунок зменшення податкових зобов'язань з ПДВ за січень 2010 року в розмірі 375094,00 грн.

У вказаному акті перевірки було також зазначено, що при отриманні матеріалів, які не підтверджують дані обліку суб'єкта господарювання, що перевіряється, керівником податкового органу можуть бути вжиті заходи щодо проведення позапланової виїзної перевірки відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

В травні 2010 року відповідачем було отримано інформацію державної митної служби від 30.04.2010 № 11/3-10.27/4071 та висновок Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи № 12.2-327 від 20.11.2008, в якому зазначалось, що згідно інформації отриманої від виробника, а саме: «Ізюмського державного заводу офтальмологічної лінзи», орієнтована ринкова вартість скляної лінзи, виготовленої з оптичного необробленого скла типу БКС(У) 0,0 дптр. 68 мм. Коефіцієнт заломлення 1,523 і відповідають ТУУ 33.4-33011077-001:2006, становить від 1,00 до 2,50 грн.

Згідно отриманого висновку спеціаліста № 32/2140 від 03.04.2009 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Одеській області, вартість лінз скляних для окулярів, що не коригують зір, становить 5,83 грн. за 1 шт.

У зв'язку з отриманою інформацією, яка свідчила про порушення при формуванні податкового кредиту та про завищення заявленої до відшкодування суми ПДВ, відповідачем 08.07.2010 проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ в рахунок зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за грудень 2009 року та за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.10.2009 по 31.12.2009, за результатами якої 09.07.2010 складено акт за № 918/23/32783410.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищенні суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 563273,00 грн. правильний, а тому і податкове повідомлення-рішення Іванківської МДПІ Київської області від 13.07.2010 №0001292300/0 винесено правомірно, що виключає наявність підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 1 частини1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

При цьому, обмежень щодо проведення повторних документальних невиїзних перевірок вказаний Закон не встановлює.

Крім того, як правильно встановлено попередніми судами, документальна невиїзна перевірка, дії по проведенню якої є предметом оскарження в даній справі, проводилась на підставі нових відомостей та додатково отриманої інформації, в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів.

Згідно з п. 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 № 925/11205, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що перевірка, проведена працівниками Державної податкової інспекції в межах повноважень та відповідно до вимог, діючого на той час, законодавства України.

Щодо правомірності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.07.2010 № 0001292300/0, винесеного на підставі висновків акта перевірки, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», поняття звичайних цін для цілей оподаткування податком на додану вартість розуміється та застосовується за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.20.1. ст. 1 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємозалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 17.05.2001 № 2408-III «Про стандартизацію» технічні умови (ТУ) - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Згідно зі ст. 4 вказаного вище Закону об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

Технічні умови встановлюють вимоги до продукції (послуг), призначеної до самостійного постачання (виконання, надавання) та регулюють відносини між виробником (постачальником) та споживачем (користувачем).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У разі, якщо сплачена вартість придбаних платником податку товарів, послуг чи основних фондів перевищуватиме рівень звичайних цін більше ніж на 20 відсотків, до податкового кредиту такого платника податку може бути включена лише та частина сплаченого у складі ціни відповідних товарів (послуг) податку на додану вартість, яка є нарахованою на звичайні ціни.

Зазначене правило застосовується в усіх без винятку випадках визначення сум податкового кредиту платника податку, незалежно від характеру розрахунків та інших особливостей операцій з придбання товарів, послуг чи основних фондів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем з ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» укладено договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством від 30.09.2009 № 24-09, на купівлю лінзи скляної для окулярів, виготовленої з необробленого оптичного скла, 0,0 дптр, діаметром 68 мм (ТУУ-34.4-33011077-001:2006). На виконання умов договору у жовтні 2009 року - січні 2010 року позивачем придбано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 4508697,60 грн., у т.ч. ПДВ на суму 751449,60 грн.

Відповідно до специфікації від 30.10.2009 № 1, позивачем придбано 7920 лінз за ціною 118,04 грн. за штуку на загальну суму 1125273,06 грн., у т.ч. ПДВ - 187545,06 грн., які отримано позивачем згідно акту прийому-передачі від 30.10.2009. Придбання лінзи скляної підтверджується видатковою накладною від 30.10.2009 № РН-0000099 та податковою накладною від 30.10.2009 № 57 на загальну суму 1125273,06 грн.

Відповідно до специфікації від 09.11.2009 № 2, позивачем придбано 7920 лінз за ціною 118,04 грн. за штуку на загальну суму 1125273,06 грн., у т.ч. ПДВ - 187545,06 грн., які отримано позивачем згідно акта прийому-передачі від 09.11.2009 б/н. Придбання лінзи скляної підтверджується видатковою накладною від 09.11.2009 № РН-0000103 та податковою накладною від 09.11.2009 № 58 на загальну суму 1125273,06 грн.

Відповідно до специфікації від 04.12.2009 № 3, позивачем придбано 7920 лінз за ціною 118,08 грн. за штуку на загальну суму 1129075,20 грн., у т.ч. ПДВ - 188179,02 грн., які отримано позивачем згідно акта прийому-передачі від 04.12.2009 б/н. Придбання лінзи скляної підтверджується видатковою накладною 04.12.2009 № РН-0000125 та податковою накладною від 04.12.2009 № 66 на загальну суму 1129075,20 грн.

Відповідно до специфікації від 29.01.2010 № 4, позивачем придбано 7920 лінз за ціною 118,08 грн. за штуку на загальну суму 1129075,20 грн., у тому числі ПДВ -188179,02 грн., які отримано позивачем згідно акта прийому-передачі від 29.01.2010 б/н. Придбання лінзи скляної підтверджується видатковою накладною 29.01.2010 № РН-0000015 та податковою накладною від 29.01.2010 №1 на загальну суму 1129075,20 грн.

Оплату за придбані товарно-матеріальні цінності проведено шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ІОМЗ», що підтверджується банківськими виписками з відміткою банку про перерахування грошових коштів на загальну суму 3386622,04 грн., у т.ч. ПДВ - 564437,07 грн.

Крім того, позивачем (комітент) укладено договір комісії на продаж (експорт товару) від 30.10.2009 за № 3010/2009 з ТОВ «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико-механічний завод» (комісіонер).

На виконання умов вищенаведеного договору комітентом у грудні 2009 року, відповідно до специфікацій та на підставі актів від 30.10.2009 № 1, від 09.11.2009 № 2, від 04.12.2009 № 3 придбано лінзи скляні у кількості 23760 штук по ціні 15 доларів США за штуку на загальну суму 356400 доларів США (курс НБУ 7,9865 грн. за 1 долар США) було реалізовано за межі митної території України в адресу нерезидента Sanmax Enterprieses Limited, що підтверджується вантажно-митною декларацією від 10.12.2009 № 804000001/9/005380 на загальну суму 2846388,06 грн. з відміткою митниці про перетин митного кордону України 23.12.2009.

Лінзи скляні у кількості 66000 штук на загальну суму 7842819,60 грн. (990000 доларів США) по контракту від 11.06.2006 № 4108А6 було реалізовано Комісіонером за межі митної території України в адресу нерезидента Sanmax Enterprieses Limited.

Водночас, судами попередніх інстанцій було встановлено, що у провадженні СВ ПМ ДПА у м. Києві знаходиться кримінальна справа №76-00277, порушена відносно генерального директора ТОВ «Промгаз України», директора ТОВ «ЮМЗ» за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

Відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи у кримінальній справі №76-00277 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №5183/10-16 від 27.07.2010, ринкова вартість (оптова) лінзи для окулярів не для коригування зору ТУУ 33.4-330110077-001:2006 0,0 дптр., діаметр 68 мм. виробництва ТОВ «ЮМЗ» складала: станом на 2008 рік - 2,00 грн., в т.ч. ПДВ за 1 шт.; станом на 2009 рік - 4,00 грн., в т.ч. ПДВ за 1 шт.; станом на 2010 рік - 6,00 грн., в т.ч. ПДВ за 1 шт.

В той же час, за результатами проведених досліджень зразків товару, поіменованого, як «лінза скляна для окулярів, виготовлена з оптичного необробленого скла...», складено висновок №12.2-327 від 20.11.2008 Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи, яким встановлено, що: представлені зразки є скляними лінзами випуклої форми з двосторонньою поліровкою поверхонь діаметром 68 мм., краї підігнані, проведена операція центрування, скло прозоре, незабарвлене, дефекти, що спотворюють зображення розглянутого об'єкту, не виявлені; надані зразки лінз не мають діоптричних властивостей; досліджені зразки не призначені для коригування зору; відповідність зразків ТУУ 33.4-33011077-001:2006 визначити неможливо у зв'язку з відсутністю обладнання для встановлення оптичних показників.

На підставі вказаного висновку суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, виходив з того, що позивачем податковий кредит сформовано з вартості товарів, що є вищою рівня звичайних цін, а тому підставами для зменшення відповідачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість стало завищення звичайної ціни під час придбання позивачем більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на товари, чим порушено п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому варто зауважити, що оскільки доказом однорідності лінз є специфікація з кодом та назвою товару, предметом експертного дослідження були лінзи такої ж якості, як і придбані позивачем у ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод».

З огляду на викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищенні суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 563 273,00 грн. є правильним.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильно висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем вимог, а тому не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача та скасування податкового повідомлення-рішення Іванківської МДШ Київської області від 13.07.2010 №0001292300/0.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-Груп» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2а-6925/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Голубєва Г.К. (підпис) Степашко О.І.