Ухвала суду № 32404768, 26.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2013 р.Справа № 1570/3871/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарях Руденко І.Ю. та Сівєлькіній С.Є.,

за участю представника позивача Шевченка М.В. та представника відповідача Копиці С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2012 року ТОВ «Альянс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2012 року № 0001912310 та № 0001932310.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 22 грудня 2011 року по 20 січня 2012 року посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 10 лютого 2012 року № 741/22-30/21023005, в якому зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.1, 138.4, 138.6 ст. 138 та п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року та 1 квартал 2011 року на загальну суму 1187314 грн., завищення податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року на загальну суму 20411 грн. та заниження від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2-3 квартали 2011 року на 962459 грн.. В акті перевірки також зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 198.3, 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 2261205 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2012 року № 0001912310, яким ТОВ «Альянс» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 1166893 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 103410 грн., а також № 0001932310, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2261205 грн. за основним платежем та 252953 грн. за штрафними санкціями. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «Альянс» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року позовні вимоги ТОВ «Альянс» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24 лютого 2012 року № 0001912310 та № 0001932310.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги положення п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.1, 138.4, 138.6 ст. 138, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо обов'язковості ведення первинних документів, до яких, зокрема, відносяться товарно-транспортні накладні та дорожні листи, які, в свою чергу, можуть бути підставою для віднесення витрат до складу валових. Позивачем відповідні документи на загальну суму витрат у розмірі 7617787 грн. до перевірки не надано, що виключає можливість віднесення вказаних витрат до складу валових. Крім того, судом не враховано вимоги п. п. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 198.3, 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України щодо відсутності підстав для формування податкового кредиту за операціями, які не пов'язанні з господарською діяльністю платника податку. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 22 грудня 2011 року по 20 січня 2012 року посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 10 лютого 2012 року № 741/22-30/21023005, в якому зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.1, 138.4, п. 138.6 ст. 138 та п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року та 1 квартал 2011 року на загальну суму 1187314 грн., завищення податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року на загальну суму 20411 грн. та заниження від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2-3 квартали 2011 року на 962459 грн..

Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 198.3, 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 2261205 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2012 року № 0001912310, яким ТОВ «Альянс» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 1166893 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 103410 грн., а також № 0001932310, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2261205 грн. за основним платежем та 252953 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Альянс» суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем валовий дохід, валові витрати та податковий кредит у період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року сформовано у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин протягом 4 кварталу 2010 року та 1 кварталу 2011 року, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно п. п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 Кодексу дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Пунктом 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами:

у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним;

у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Цей пункт не регулює правила визначення та коригування витрат та доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що визначаються статтею 159 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності ТОВ «Альянс», серед іншого, є оптова торгівля продуктами харчування.

Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір поставки товару з ТОВ «Віртекс Інвест» від 01 листопада 2010 року № 125, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ТОВ «Віртекс Інвест») товар, згідно попередньої замови і наданої накладної в строки, зазначенні в договорі і замові (т. 1 а. с. 55-56).

Також позивачем було укладено договір поставки товару з ПП «Малахіт 2007» від 01 листопада 2010 року № 290, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ПП «Малахіт 2007») товар, згідно попередньої замови і наданої накладної в строки, зазначенні в договорі і замові (т. 1 а. с. 60-61).

Доходи у загальному розмірі 7617787 грн., отримані позивачем від реалізації продуктів харчування за вказаними договорами поставки, віднесено позивачем до складу валового доходу в період 2-3 кварталів 2011 року, а витрати на загальну суму 11306028 грн., понесенні позивачем у зв'язку з придбанням товару для реалізації ТОВ «Віртекс Інвест» та ПП «Малахіт 2007» за вказаними договорами, віднесено ТОВ «Альянс» до складу валових витрат.

В акті перевірки посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси зроблено висновки, що підприємством віднесено до складу валових витрат та валового доходу вартість товарів, які не були використані у власній господарській діяльності. В обґрунтування висновку щодо відсутності зв'язку між формуванням валових витрат, валового доходу та списанням товару зі складу позивача відповідач посилається на те, що позивачем не надано до перевірки первинні документи, що підтверджують фактичне відвантаження продукції зі складу (товарно-транспортні накладні, дорожні листи) контрагентам позивача - ТОВ «Віртекс Інвест» та ПП «Малахіт 2007».

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, в підпунктах 3.3, 3.4 та 3.5 договорів постановки від 01 листопада 2010 року за № 125 та 290, укладених позивачем з ТОВ «Віртекс Інвест» та ПП «Малахіт 2007» відповідно, зазначено, що перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі товару покупцю, що підтверджується підписаними накладними, передача товару здійснюється в пункті поставки та товар покупцями з пункту поставки вивозиться самостійно (самовивіз). Вказані умови поставки товару виключають необхідність складання постачальником (ТОВ «Альянс») товарно-транспортних накладних.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено матеріалами справи, списання товару зі складу, збільшення валового доходу підприємства та віднесення вартості товару до складу валових витрат здійснювалось позивачем на підставі первинних документів - договорів поставки, видаткових та податкових накладних, оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо порушення податкового законодавства його контрагентами.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій покупці товарів були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин продавець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків покупцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про правомірність включення до складу валового доходу та валових витрат позивача доходів та витрат, отриманих за названими вище договорами поставки з ТОВ «Віртекс Інвест» та ПП «Малахіт 2007», є правильним.

В акті перевірки посадовими особами податкового органу також зазначено, що позивачем в період з листопада 2010 року по вересень 2011 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 2261205 грн..

Так, у листопаді та грудні 2010 року позивач формував податковий кредит у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктами 7.4.2, 7.4.3 та 7.4.4. Закону встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит за січень-вересень 2011 року ТОВ «Альянс» формувало згідно вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.5 ст. 198 вказаного Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами.

Датою використання товарів/послуг, основних виробничих засобів вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

На підставі п. 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з акта перевірки, податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2261205 грн. визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми валових витрат (витрат операційної діяльності) по договорам з ТОВ «Віртекс Інвест» та ПП «Малахіт 2007» на загальну суму 11306028 грн. (т. 1 а. с. 23-28).

Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним договорам поставки правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат (витрат операційної діяльності), всі розрахунки позивача підтверджені податковими та видатковими накладними, оформленими у відповідності до чинного законодавства, то і формування ТОВ «Альянс» податкового кредиту з включенням до нього суми в 2261205 грн. є правомірним.

У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами, відсутні підстави і для застосування до ТОВ «Альянс» штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: